ПОГЛЯД: Майбутнє української науки

Війна завдала величезної шкоди науковій інфраструктурі України – науково-дослідним інститутам, університетам. Проте попереду на неї можуть чекати великі можливості, реалізувати які здатні небагато країн.

Протягом декількох останніх століть наука була життєдайним джерелом знань, що рухали поступ людства в усіх сферах – від медицини до інженерії. І хоча деякі наукові відкриття слугують мерзенним цілям, благородна наукова культура не тільки продукує цінні ноу-хау, а й покращує те середовище, в якому ці відкриття використовуються з різною метою.

Україна в цьому не є винятком, а історія її науки є багатою і видатною. Національну академію було засновано на базі Українського наукового товариства в Києві за кілька місяців до війни з Совєтами в 1917 році – війни за незалежність, після якої українська наука і вся Україна потонула в радянському експерименті. У своєму нинішньому вигляді Національна академія наук України з'явилася в 1994 році.

Ще одним бастіоном української науки завжди було засноване в 1873 році Всеукраїнське товариство "Просвіта" імені Тараса Шевченка, яке нині має осередки в усьому світі. За останні століття Україна пережила чимало змін через різні геополітичні обставини, але її наукове коріння встояло проти всіх течій, що проносилися через нього і вирували навколо нього.

Облишмо історію на хвилину. Що чекає в майбутньому?

Можливо, одним із найцікавіших наукових потенціалів України виходить із її географічного розташування на східному фланзі Заходу, на західному фланці Євразії і на північному фланзі Глобального Півдня. Тут вона може виступати, так би мовити, науковим торговим шляхом для креативного обміну ідеями. Чи можливо в Україні перекинути містки через дві величезні прірви сучасного світу – між Сходом і Заходом і між Північчю і Півднем?

У червні 2022 року я написав для Kyiv Post есе "Наука під час війни", яка була одразу ж перекладена на арабську. Есе про науку, написане в Единбурзі, надіслане до Києва і перекладене на мову, яку розуміють 400 мільйонів людей в усьому світі – і все за три дні.

Цей простий приклад наочно демонструє величезний інтелектуальний потенціал України, і щоб його реалізувати, потрібна вільна культура, яку не стримує і якій не загрожує поширення будь-яких ідей. Україна має обидва необхідні для цього елементи – здатність працювати як лінія передач між Західним і Арабським світом і культура відкритості, яка зближує ці світи.

Україна добре розуміє цю роль, її культура різнобарвна і багатолика. Чому б їй не стати зв'язуючою ланкою для обміну науковими ідеями та інноваціями в світі, залежному від технологій, де ефективне наукове співробітництво може хоча б частково вирішувати проблему суттєвої різниці в рівні життя між Північчю і Півднем і знижувати напругу між Сходом і Заходом?

Як цього досягти? Через наукові заклади молекулярної біології, астрофізики, медицини, космічної науки та багато інших, які присилатимуть студентів, аспірантів, кандидатів і докторів наук із різних географічних регіонів, з різними мовами і культурами. Працюючи разом у цьому унікально нейтральному географічному місці, вони продукуватимуть ідеї, що зроблять наукову революцію. Тут ці заклади наберуть силу для того, щоб накинути широку географічну сітку на здоровий IT-сектор України (до речі, він сам є продуктом перших комп'ютерних шкіл України).

Звичайно ж, ідея міжнародної наукової співпраці не нова. У світі існує величезна кількість лабораторій, в якій працюють представники різних культур. Але розташування України особливо добре підходить для створення організацій, що є не просто Західними закладами з науковими працівниками зі Сходу, чи Східними закладами, в яких працюють деякі Західні вчені.

В цьому "горнилі" може народитися справжній сплав культур, де вируватимуть незалежні ні від кого ідеї. Такі організації можуть бути як державними, так і недержавними.

А поки ми виношуємо амбітні ідеї, такий місток між Заходом і Сходом міг би покласти край іншим розбіжностям. Відколи в XVII столітті Ісламський світ здав Заходу свої домінуючі позиції в математиці, астрономії і медицині, між ними існує наукова прірва. Може, Україна стане каталізатором і провідником для відновлення наукового співробітництва і міцнішого за культурні і релігійні розбіжності сплаву думок?

Є ще одна грань наукового потенціалу України – її неспокійне минуле. Стабільність протягом століть – це завжди добре для миру і передбачуваності в суспільстві, але в результаті зникає потяг до новизни.

Україна має свободу руху, що народилася від калейдоскопічних змін в її історії. Чи забракне їй енергії, щоб відродити й побудувати академії, інститути, дослідницькі центри з різними культурами на заздрість усьому світові?

Якщо втілити таке бачення в життя, то ефект буде величезним. Ми зможемо простягти свої наукові щупальця по всьому світу і створити справді глобальну наукову спільноту.

Тут з'являється слон – фінансування.

Від підвищення наукової культури в будь-якій країні виграє все людство. Якщо наука працює лише на війну або занепадає, це погано для відкритого суспільства. Там, де занепала наука, там немає місця об'єктивним знанням, незалежним інституціям, демократії. А тому в інтересах усіх допомогти фінансувати і підтримати відбудову науки в Україні.

Є й ширші, політичні аспекти. Сильна наука існує не тільки виключно в країнах ліберальної демократії – відданий вчений може написати чудову наукову працю навіть в умовах найгіршого тоталітарного режиму. Однак я вважаю, що найкращі умови для наукової творчості існують у суспільстві, де в усіх сферах життя можна якнайповніше виражати і втілювати різні, навіть протилежні ідеї, бо саме в цьому і є культура наукової роботи.

Здорова наука привносить у відкриті процеси прийняття рішень енергію, раціональність і силу. Свобода в суспільстві і свобода в науці – могутній симбіоз. Успіх такого наукового ставлення поширюється на міжнародні відносини будь-якої держави, і знову ж таки в інтересах усіх держав усюди максимально сприяти здоровій науці.

Особисто я вважаю, що одним із шляхів досягнення цього є створення наукового еквіваленту Міжнародного валютного фонду (МВФ) – наприклад, Міжнародного наукового фонду (МНФ), який би надавав масштабну технічну і фінансову підтримку країнам, що прагнуть розбудувати й реформувати свої наукові заклади. Наприклад, такий фонд міг би зробити їх максимально незалежними від держави і забезпечити належну фінансову звітність за єдиними стандартами. Поки що такого не існує.

За відсутності глобальної архітектури підтримки науки окремі держави й блоки, що існують, мають матеріально підтримати Україну в її прагненні відбудувати свою науку.

Україна могла би залучити наукову підтримку, персонал і фінанси з усього світу. Україна, яка знаходиться на стику великих політичних і культурних тектонічних плит, могла би якнайкраще скористатися з усіх можливостей, отримуючи фінансування з усіх кінців світу для збільшення свого наукового портфоліо.

У своїх наукових прагненнях Україні не слід бути надто скромною і зважати на авторитети. Займаючи у світі геополітично вигідне становище, маючи фундаментально ліберальний демократичний устрій і енергію нової самосвідомості, вона має всі підстави для того, щоб посісти в цьому світі чільне місце.

Зараз, крізь дим війни, такі ідеї, можливо, здаються далекими від реальності фантазіями, та все ж слід з великим оптимізмом дивитися на потенціал незалежної в мисленні, науково вмотивованої України.

Чарльз Коккелл – професор астробіології Единбурзького університету.

Погляди автора можуть не співпадати з поглядами редакції Kyiv Post.