Хвиля гучних звільнень цілої низки високопосадовців, яка прокотилась 24-25 січня, викликала багато запитань. Що це було? Чому відразу і майже одночасно звільнили стільки високопосадовців? Чому саме зараз? Якими будуть наслідки цих кадрових рішень?
На запитання «що це було?» нібито дають відповідь заголовки публікацій про цю подію: «кадропад», «масові чистки у владі» і тому подібне. Звучить це гучно і створює враження, що в країні відбувається ледве не кадрова революція. Але поки що звільнили 11 чиновників (або 12, якщо рахувати трохи раніше звільненого Василя Лозинського, колишнього першого заступника міністра розвитку громад і територій України). З них більшість в статусі «заступників». Це далеко не кадрова революція. Масштабні кадрові зміни у нас відбуваються тільки після президентських та парламентських виборів.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Звільнення відразу декількох очільників обласних військових адміністрацій також не є якоюсь надзвичайною подією для української політики. Таке у нас відбувалося достатньо регулярно, особливо після місцевих або інших загальнонаціональних виборів.
Якщо давати загальну відповідь на запитання «що це було?», я б використовував термін «кадрострус». Це термін ще з часів президентства Леоніда Кучми. Леонід Данилович полюбляв періодично перетрушувати керівництво виконавчої влади, щоб високопосадовці не забували, хто є головним «начальником» в країні.
Термін «кадрострус» є більш відповідним і в контексті відповіді на запитання «чому це відбулося?». В кожному звільненні є своя особлива логіка. Дехто, як перший заступник керівника Офісу Президента України Кирило Тимошенко і заступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов, формально пішли за власним бажанням, але їх звільненню передували певні скандальні ситуації (або особисті, або відомчі). Історія з Тимошенком тягнулася ще з минулого року. Заступник міністра соціальної політики Віталій Музиченко (про якого є чимало позитивних відгуків) також пішов за власним бажанням, але чому саме, ми не знаємо.
Заступника Генпрокурора Олексія Симоненка звільнили за тривалу закордонну відпустку на свята. У зв’язку з цим інцидентом президент навіть видав указ про заборону закордонних поїздок високопосадовців під час війни, за виключенням відряджень, які погоджені з Радою національної безпеки і оборони України.
Два колишніх заступники міністра розвитку громад і територій України – Іван Лукеря і В’ячеслав Негода – звільнені, скоріше за все, у зв’язку з ліквідацією їхнього міністерства, яке приєднали до міністерства інфраструктури. Але не можна виключати, що на таке рішення вплинула і ситуація з їх колегою Василем Лозинським, якого затримали при отриманні хабаря. Зараз він під слідством і домашнім арештом за підозрою в корупції.
Щодо звільнення очільників областей, то, з високою ймовірністю, до їх роботи накопичились серйозні претензії. Наприклад, з колишнім керівником Дніпропетровської обласної держадміністрації Валентином Резніченко ще у листопаді минулого року виникнув гучний скандал щодо зловживань з коштами на відбудову доріг в області. У Запоріжжі минулого року також були резонансні скандали зі звинуваченнями у розкраданні гуманітарної допомоги та підозрами щодо корупційних дій різних місцевих чиновників.
Ситуації та підстави для звільнення у різних високопосадовців формально є різними, але схоже, що у президента Зеленського і його Офісу виникло відчуття, що багато хто з українських чиновників почав занадто розслаблятись, що неприпустимо в умовах війни. От голова держави і вирішив нагадати всім високопосадовцям, що в умовах війни треба жити і працювати відповідно до вимог воєнного часу, і не ставити особисті інтереси вище державних. А хто буде нахабніти і забувати про воєнний стан в країні, на того чекатиме «чарівний пендель» у вигляді звільнення, а то й кримінального провадження.
З високою ймовірністю і скандали навколо Тимошенка, і закордонні святкові поїздки Симоненка і сумнозвісного народного депутата Миколи Тищенка викликали особисте обурення президента. Безумовно, цими скандалами скористалися очільник Офісу Президента України Андрій Єрмак і Генпрокурор Андрій Костін для того, щоб позбутися апаратних конкурентів і паралельних центрів впливу у своїх інституціях.
А тут ще й неоднозначна ситуація зі скандальною публікацією «Дзеркала тижня» про корупційні махінації з закупівлею харчів для Міністерства оборони України. Накопичився критичний матеріал для відповідних кадрових рішень. І це відповідь на запитання «чому це відбулось саме зараз?».
Звільнення цілої групи держчиновників вищого рангу – це не тільки спосіб привести до тями деяких наших високопосадовців та політиків, які почали забувати про війну і стали повертатися до своїх шкідливих звичок. Це і сигнал українському суспільству і нашим міжнародним партнерам – керівництво України звертає увагу на критику, журналістські розслідування, проблемні ситуації, зокрема, пов’язані з фактами корупції. В цьому зв’язку зверну увагу на те, що ще наприкінці минулого року відбулася помітна активізація діяльності антикорупційних інституцій – новообраного керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Національного антикорупційного бюро (якраз зараз відбувається конкурс з обрання нового керівника цієї інституції), Національної агенції з питань запобігання корупції (ціла група народних депутатів зараз притягується до відповідальності за недостовірне декларування своїх доходів і майна). Показово, що більшість згаданих звільнень високопосадовців відбулась внаслідок журналістських розслідувань і критики з боку громадськості. І громадянське суспільство України, і наші міжнародні партнери залишаються активними драйверами антикорупційної політики в нашій країні.
І коли ми відповідаємо на питання про наслідки кадрових рішень, які відбулись у січні, то відповідь є достатньо очевидною – вони мають сприяти посиленню ефективності державного управління, особистої активності чиновників, гідності їх поведінки в умовах війни, а також посиленню боротьби з корупцією. Але це в ідеальному варіанті. На практиці, як свідчить наш досвід, ситуація буде розвиватись більш неоднозначно. Прояви корупції в умовах війни (а вони є, і, на жаль, не поодинокі) викликають величезне обурення і на фронті. і в тилу. Вони послаблюють потенціал нашого спротиву і можуть використовуватись тими, хто виступає проти допомоги Україні в окремих західних країнах. Тому нетерпимість до корупції і антикорупційні розслідування мають тільки посилюватись. І те що відбулося, має бути тільки початком. Особливу увагу, на мій погляд, треба приділити ситуації на митниці. Критики на адресу її роботи дуже багато, а от кадрових рішень і гучних розслідувань поки що немає.
Безумовно, має бути посилена увага до боротьби з корупційними зловживаннями в оборонній сфері. Але на цьому напрямку антикорупційних розслідувань треба діяти дуже виважено. В жодному разі не можна дезорганізувати роботу Міністерства оборони і забезпечення Збройних Сил України. Також треба брати до уваги, що російські спецслужби проводять інформаційно-психологічні спецоперації, спрямовані на підрив довіри до Збройних Сил України і провокування конфліктів всередині суспільства і політичних еліт України. Ворог хоче зруйнувати єдність українців, яка стала одним з джерел наших перемог в боротьбі з російською навалою. Тому потрібно знайти оптимальний баланс між інтересами антикорупційної боротьби і національної безпеки.
Чи вплинуть службові і корупційні скандали, а також відповідні кадрові рішення на рівень підтримки України з боку наших міжнародних партнерів? Відповідь на це питання вже є. І в США, і в ЄС вже заявили, що вони вітають активізацію боротьби з корупцією в Україні, і масштабна військова-технічна і економічна підтримка України буде продовжуватись. Але спостерігається і посилення контролю за використанням коштів, які виділяють Україні наші західні партнери. Думаю, що є сенс в координації посиленого антикорупційного контролю з боку наших міжнародних партнерів та з боку української громадськості і антикорупційних інституцій.
Щодо кадрових змін, далі ще буде. В Кабміні очікується ліквідація декількох міністерств. Крім того, деякі міністри вже певний час в зоні ризику внаслідок критики щодо їх діяльності. Жорсткі умови війни будуть відбраковувати керівників, які будуть працювати не на рівні вимог воєнного часу. Тому черговий кадрострус є неминучим.
