Якщо влада продовжить тиснути на державні банки, змушуючи їх фінансувати проєкти із передбачуваними збитками, після закінчення війни ці банки будуть потребувати докапіталізації.
В Україні зараз повним ходом йдуть ротації у складі наглядових рад державних банків, які займають більше половини банківського сектора країни.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ключовою вимогою до новообраних членів наглядових рад є досвід ефективного корпоративного управління та, зокрема, забезпечення ринкового підходу до кредитування. Адже за державними банками стоять державні кошти. Тому банкіри цих установ несуть пряму відповідальність перед українськими платниками податків, особливо зараз – через рік після початку повномасштабної війни РФ проти України.
Тиск на державні банки з метою змусити їх кредитувати сумнівні з точки зору повернення коштів проєкти є неприпустимим, але, на жаль, він має місце. Не секрет, що наші державні банки активно кредитують державні підприємства різних галузей. І часто політична доцільність таких кредитних угод є єдиним аргументом «за», на противагу очевидно неринковому характеру подібних операцій та значні кредитні ризики.
Дуже дивує, що деякі урядовці не розуміють або просто не хочуть розуміти, що такими чином вони заганяють себе та державні фінанси в пастку.
Коли державний банк фінансує проєкт із завідомими збитками, знаючи, що в кінцевому підсумку позика не буде повернена, він отримує непрацюючий кредит (NPL), який негативно впливає на його капіталізацію. Це означає, що врешті-решт ця позика буде перекладена на акціонера державного банку, тобто на Міністерство фінансів, до якого держбанк і звернеться з приводу докапіталізації. В результаті держава за все це заплатить коштами державного бюджету, в «кращому випадку» – за рахунок зовнішніх запозичень у разі дефіциту бюджету.
Заплатить, як уже платила не раз. Починаючи 2014 року уряд уже докапіталізував держбанки майже на 220 млрд грн (приблизно 6 мільярдів доларів):
• 155 млрд грн – Приватбанк;
• 31,2 млрд грн – Ощадбанк;
• 28,9 млрд грн – Укрексімбанк;
• 3,8 млрд грн – Укргазбанк.
На що пішли ці гроші? На те, щоб покрити неповернені позики. Якщо влада продовжить тиснути на державні банки, щоб змусити їх фінансувати завідомо збиткові проєкти, то після війни вони неодмінно будуть потребувати додаткової капіталізації. І винуватити в цьому треба буде не війну, а командні кредити.
Нагадаю, що сьогодні частка проблемних кредитів у державних банках більша, ніж в інших банках. Якщо частка проблемних кредитів у загальному портфелі банківської системи станом на 1 грудня 2022 року складала 40,515%, то в чотирьох держбанках вона досягала 51,6%. І не тільки через Приватбанк, який ще не впорався зі старими проблемами (які залишилися йому у спадок від старих акціонерів), а й через неповернення кредитів в інших державних банках.
За такого стану справ необхідний неупереджений та професійний підхід до оцінки кредитних ризиків та прийняття рішень щодо доцільності надання кредитів. І саме інститут незалежних членів наглядових рад має стати запобіжником від застосування неринкових механізмів кредитування та іншого тиску на державні банки. Для того, щоб банки не наражалися на такі ризики, і було проведено відповідну реформу корпоративного управління. На якій так наполягали наші міжнародні партнери.
Залишається сподіватися, що місця в наглядових радах займуть не просто досвідчені професіонали, а принципові експерти, які розуміють, що державні банки не повинні бути донорами для інших державних підприємств, а політична доцільність не має переважати над законами фінансового ринку.
Кирило Шевченко – колишній голова Національного банку України.
Погляди, висловлені у статті, належать автору і можуть не поділятися Kyiv Post.
