Люди, які щось досліджують, завжди мають спонукальний мотив, той першоімпульс, що змушує, як казали у старовину, братися за перо. Моїм поштовхом до написання цих рядків стали ось такі слова: «Що стосується вірності слову, то росіяни здебільшого вважають його майже нічим, якщо можуть щось виграти обманом і порушити обіцянку, яку давали».
Коли читаєш таке, мимоволі згадуються слова про якихось (ніби неросійських) «зелених чоловічків» у Криму в 2014 році і твердження «їх там немає» щодо російських військових у Донбасі у тому ж році. Незабутні і запевнення російського керівництва про те, що Росія не збирається атакувати Україну напередодні вже спланованої аґресії на початку 2022 року.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Отже, цитовані вище слова доводять, що Росія направду є країною, де в сенсі брехні все тече, але фактично нічого не змінюється. Чому? Та тому, що написані згадані слова ще у XVI столітті. Належать вони Джильсу Флетчеру (Giles Fletcher), поету і мемуаристу, члену Англійського парламенту та дипломату, послу Англії у Московії у 1588-1589 роках. У 1591 році в Англії з’явилась його публікація «Of the Russe common wealth. Or, Maner of gouernement of the Russe emperour, (commonly called the Emperour of Moskouia) with the manners, and fashions of the people of that countrey». Дослівно це можна перекласти так: «Російська співдружність націй. Або манера керування російського імператора, (зазвичай називається імператором Московії) з манерами і звичаями жителів цієї країни». Проте памʼятаймо, що Росія у той час не була імперією, а відтак й імператора не було. Отже, йдеться про російську державу і про спосіб правління російського царя.
Кілька слів про самого Флетчера. Він народився 1548 року в родині церковнослужителя, навчався в Ітонському коледжі, став доктором цивільного права та магістром теології. Відзначався неабиякою ерудицією і глибокою спостережливістю. Їздив з дипломатичними дорученнями до Шотландії, Німеччини, Нідерландів. До московського двору був відряджений у справах Англо-Московської компанії. До того ж мав доручення залагодити справу одного з агентів цієї компанії, який наробив у Росії (у скарбниці та серед приватних осіб) від імені компанії особистих боргів.
Місія Флетчера в Московії закінчилася повним провалом. Ти не менш, у 1610 році він був найнятий для переговорів з Данією від імені купців Східної компанії (Eastland Company), а наступного, 1611 року, пішов з життя у Лондоні.
Джильса Флетчера не стало, а його книга залишилась і мала цікаву долю. Спочатку книгу намагалася знищити торговельна компанія, яка боялася, що поширення цієї книги налаштує проти компанії російський уряд.
Перша спроба видати її російський переклад закінчилася невдачею. Переклад цей зробив професор Московського університету Осип Бодянський, полтавчанин, наш земляк. Текст 1848 року надрукували в журналі «Читання» («Чтения») Товариства історії і старовини російської при Московському університеті. Наклад видання конфіскували і знищили, а професора Бодянського покарали переведенням до Казанського університету.
Вперше російською мовою повний текст твору Флетчера опублікувала 1867 року Вільна російська друкарня у Женеві, у перекладі історика-архівіста директора Московського головного архіву Міністерства закордонних справ Михайла Оболенського. Цей самий переклад було перевидано у 1906 році літератором і видавцем Олексієм Суворіним. Починаючи з 1991 року в Росії щонайменше чотири рази перевидавався російськомовний варіант твору Флетчера. Цілком ймовірно, що ця книжка навряд чи здатна викликати захват у адептів путінського режиму.
Про що ж написав Джильс Флетчер? Насамперед слід підкреслити, що його твір цінується як один з найбільш детальних і всебічних (принаймні серед творів іноземців) опис життя у Московії XVI століття. У книзі 28 розділів, в яких можна знайти географічний нарис Росії, опис організації управління і того, як влаштовано суд, як організовано військо і побут неросійських народів, яким є церковний устрій, приватний побут московитів та їхні звички. До числа унікальних відносять повідомлення Флетчера про становий та адміністративний устрій, склад бюджету Московії та інше.
Ось як Флетчер описує спосіб правління московською державою: «Правління у московських царів чисто тиранське, всі кроки царя розраховані на те, щоб були корисні лише для одного царя, а крім того все робиться найбільш безоглядним і варварським способом… Будь-який новий закон, або постанова, що стосується держави, визначається завжди раніше, ніж скликаються з цієї нагоди будь-які загальні збори чи рада. Крім своєї Думи, цареві нема з ким радитися про предмети, з яких уже попередньо зроблено було постанову, за винятком небагатьох єпископів, архімандритів і ченців, і то для того, щоб скористатися забобонами народу (притому завжди на шкоду йому), який вважає святим і справедливим все, що зроблено за згодою їхніх єпископів і духовенства».
У податковій системі московити “не притримуються найменшої справедливості”. І ще одне спостереження Флетчера: “Аристократія і прості люди стосовно свого майна є нічим іншим, як охоронцями царських прибутків, адже все придбане ними раніше чи пізніше переходить до царських скринь”.
У спеціальному розділі “Про засоби збагачення царської скарбниці майном підданих” Джильс Флетчер вказує на принципи, яких дотримується цар: «Не противитися насильству, видиранню і всякого роду хабарам, яких вживають князі, «дяки» та інші чиновники на місцях, але дозволяти їм все це до закінчення терміну їх служби, доки вони цілком не нажеруться; потім поставити їх на «виправлення» («правёж») за їх поведінку і вимордувати з них здобич частково або цілком і покласти її до царської скарбниці…».
Це лише деякі прикмети реального життя в Росії XVI століття. Але як же вони нагадують російське сьогодення. Тому я й вирішив розповісти про твір мало кому відомого Джильса Флетчера.
