"Отак подивишся здаля

На москаля —

І ніби справді він людина,

Іде собі, мов сиротина,

Очима — блим, губами — плям,

І десь трапляється хвилина,

Його буває майже жаль,

А ближче підійдеш — москаль!"

"Кацапа звідусіль жени!

Хай здохне в ямі при дорозі!

Ти подаєш йому води,

А він вже сере на порозі!"

"А москалі і світ Божий в путо закували…"

Скільки болю й страшної правди в цих шевченкових словах! Як вірно і влучно ще багато десятиліть тому наш геній описав усе те мерзенне, зловісне єство москалів, яке сьогодні явилося всьому Божому світові в їхній навіженій війні проти нас, українців, проти всього людського й людяного!

Advertisement

Часто думаю: якби Шевченко жив у наш час і бачив той біль і ті страждання, що москалі принесли на нашу землю, то вжив би для них не тільки яскраві, влучні епітети, а й силу-силенну лайливих слів.

Одне таке вжив і я в своїх рядках, але певен, що навіть усіх нецензурних слів було б замало, аби передати ставлення українців до цих нелюдів.

 

Дороги й дурні – дві біди росії.

Біда всіх інших – то її брехня,

Яку в своїй землі й по світу сіє

Жорстока, дика, навісна русня.

Advertisement

 

Брехня, насильство й страх – на них трималась

Впродовж століть імперія орди –

Народ рабів німих, які вклонялись,

Як ідолам, катам своїм завжди.

 

Були притомні – інтелектуали,

Митці, поети, вчені, лікарі,

Що іноді з болота виринали,

Та й тих топили й ганили царі.

 

Це навіть не народ – окрема раса

Невігласів, п'яниць і крадіїв –

Стосорокамільйонна гівномаса,

На прикладі якої Бог хотів

 

Всім показати, як не треба жити,

Яким буває пекло на землі.

Ох, скільки ж крові вже на ній пролито!

І скільки ще проллють ті москалі!

 

Вони на ній – злоякісна пухлина,

Вони – цивілізації сміття

І вороги не тільки України,

А й вільного, нормального життя.

Advertisement

 

Смерть ворогам! І вона буде, знаю!

Нам Бог для цього силу й віру дав.

Та ворогу я смерті не бажаю –

Бажаю, щоб про неї він благав!