Існують дві проблеми людства, які загострювалися протягом тисячоліть і сьогодні потенційно становлять серйозну загрозу виживанню та безперервності нашої цивілізації. Війна РФ проти України особливо наочно висвітлила ці загрози.
Перша проблема стосується зростання кількості деструктивної енергії, накопиченої в руках окремих людей. За останні десять тисяч років людство здійснило перехід від невеликих поселень, схожих скоріш на села, де проживало кілька сотень, іноді кілька тисяч наших пращурів, до більших міських цивілізацій та міст-держав стародавніх часів, а потім до соціальних утворень, які сьогодні охоплюють життя багатьох десятків мільйонів людей. Принаймні з сімнадцятого століття, після формування вестфальської концепції національної ідентичності, ми називаємо ці утворення національними державами, які існують в межах певних географічних кордонів.
Втрати росіян у війні проти України перевищили 700 тис. солдатів − Генштаб
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Це загальне зростання людської популяції та пов’язане з ним стрімке збільшення кількості представників окремих націй супроводжується величезним збільшення влади осіб, які ними керують, будь то прем’єр-міністри, президенти чи монархи.
Саме по собі збільшення кількості людей, які живуть під пильним оком свого вождя не становило б особливих проблем, якби це не супроводжувалось іншим процесом, який тривав із давніх часів і який, можна сказати, був певним чином неминучим. Мається на увазі поступове збільшення потужності зброї, якою володіють ці вожді. Цією енергією користуються наукові, військові та адміністративні установи цих величезних національних держав новітнього часу.
Протягом останнього тисячоліття обсяг енергії, яку лідер може спрямувати проти своїх ворогів, зріс до колосальних розмірів. Якщо лучнику потрібно близько 100 джоулів (одиниць енергії), щоб натягнути лук, то 10 000 лучників можуть спрямувати близько мільйона джоулів енергії на свого ворога. Сьогодні автократ, який має лише одну мегатонну ядерну бомбу (її потужність вимірюється в тротиловому еквіваленті), має у своєму розпорядженні приблизно в мільярд разів більше вбивчої енергії, ніж ці лучники, разом узяті.
Таким чином, у сучасну епоху ми стали заручниками майже безмежної державної влади, озброєної жахливою руйнівною енергією. Що ж ми можемо протиставити цій загрозі?
По-перше, нам треба вирішити проблему зі зброєю. Ми не можемо «забути» вже винайдені технології, тому маємо знайти способи мінімізувати загрози від наразі існуючих технологій, як і можливість їх використання. ООН прагнула взагалі заборонити ядерну зброю через свій «Договір про заборону ядерної зброї», і в принципі це виглядає розумною ідеєю. Однак проблема полягає не конкретно в ядерній зброї – проблему становить сам по собі доступ держави до будь-якої зброї з величезним руйнівним потенціалом.
Можливо, кращим паліативним заходом була б заборона будь-якої зброї, потужнішої за певну взаємно визначену енергетичну потужність. Зважаючи на те, що найбільшою звичайною зброєю є MOAB (Massive Ordnance Air Blast, хоча цю абревіатуру іноді трактують просто як «Мати всіх бомб») потужністю 11 тонн тротилу (або 46 гігаджоулів), ми могли б спробувати рухатися до довгострокової мети глобального обмеження виробництва зброї, потужнішої за 50 гігаджоулів, і визначити проміжні кроки для досягнення цього.
Такий режим, швидше за все, не зміг би посприяти секвестру потужної зброї, такі сподівання видаються надто оптимістичними. Однак як загальна мета це могло б підштовхнути людство до ментальності, яка зосередила б нас на прогресивних і безперервних спробах обмежити неконтрольоване використання фізичної енергії діячами з недобрими намірами. Це також могло б сприяти прогресові в технології виявлення масового вироблення подібних пристроїв.
Якщо ж ми не маємо таких амбіцій, тоді ми повинні запитати себе: де ми проводимо межу енергетичної потужності зброї? Адже цілком зрозуміло, що людству не вдасться довго проіснувати, якщо ми й далі будемо винаходити все нові й нові способи вивільняти імпульси все більш руйнівної енергії для силового вирішення конфліктів. Якщо ми не намагатимемося накласти на себе обмеження, то як ми зможемо запобігти стрімкому збільшенню кількості та загальної енергетичної потужності озброєнь?
Втім ці зусилля не можуть обмежити загрози, які несе в собі біологічна та хімічна зброя, що має незначну енергетичну потужність. Поряд із заходами, спрямованими на обмеження потенційно катастрофічних енергетичних потужностей озброєнь, міжнародні угоди мають також обмежувати застосування і цих видів «низькоенергетичної» зброї. Було б спрощенням сприймати зростаючі воєнні загрози як суто енергетичну проблему, але її вирішення, безумовно, значно допоможе пом’якшити принаймні одну суттєву загрозу.
Поряд зі зростанням енергетичних можливостей лиходіїв, існує й інша проблема, з якою ми стикаємося: дуже незначний прогрес, якого ми досягли в стримуванні тиранії. Протягом століть ми значно розвинули структуру політичної держави, починаючи від елементарної прямої демократії стародавньої Греції і закінчуючи сучасними багаторівневими урядами з кількома гілками влади.
Ми багато чого навчилися в побудові громадянського суспільства: протягом останніх кількох століть було досягнуто вражаючих успіхів у розбудові правової та соціальної сфер, необхідних для забезпечення свободи висловлювання думок, а також справедливої правової системи, якщо виокремити два головних здобутки. Також і міжнародне співробітництво посилилося як за сферою охоплення, так і за кількістю предметів, якими воно опікується.
Від простих військових альянсів минулих епох ми перейшли до складних міжнародних угод, на основі яких створені такі організації, як Організація Об’єднаних Націй, і до договорів, які регулюють поведінку людей на цілих континентах, наприклад, Міжнародний договір про Антарктику. Людство довело, що здатне мислити не лише в планетарному масштабі, а й планувати заселення інших планет та Місяця, переходячи таким чином вже на рівень між планетарного мислення. Стародавні греки були б приголомшені ідеєю Місячного договору.
Проте, попри складну структуру сучасних національних держав і її витонченість, деспотичні правителі по всьому світові все ще поводяться як середньовічні королі та королеви, діючи з химерних мотивів і викривлених національних цілей, породжених необмеженою владою та тривалим терміном перебування на посаді. Знову ж таки, це питання не викликало б настільки серйозного занепокоєння, якби ці примітивні спонукання в наш час не поєднувались зі здатністю володіти нищівними енергіями, про які я згадав вище.
Щоб подолати нашу політичну слабкість, ми повинні працювати над здобуттям реального контролю над виконавчою гілкою влади, встановлюючи максимальні терміни перебування на посаді глави держави, покращуючи систему стримувань і противаг щодо військового керівництва, а також розробляючи кращі, можливо, нові політичні механізми стримування лідерів, які володіють зброєю високої потужності. Прометеєві енергетичні можливості призвели до великих небезпек для людства. По суті, нам потрібно наполегливо працювати над вдосконаленням політичних систем, які допускають передачу влади в державі одній, тим більш не обраній чесним голосуванням, особі.
Досягнення прогресу в цьому питанні полягає не лише у збільшенні «демократії» як часто пропонованої панацеї від усіх політичних хвороб і елементів авторитаризму. Це вимагає вдосконалення та тонкого налаштування системи забезпечення стабільності виконавчої гілки влади, яка, якщо вона надто слабка, дозволяє необмеженій і непередбачуваній, іноді зловмисній, авторитарній владі отримати доступ до найстрашнішої зброї, яку тільки винайшло людство, і погрожувати опонентам її застосуванням.
Врешті-решт, нашу відповідь на існуючий наразі виклик з боку деспотичних урядів можна сформулювати так: ми повинні розв’язати нарешті гордіїв вузол, в який зав’язались фізично руйнівні енергії та зловмисна політична влада. І для цього нам потрібно розплутати обидва кінці вузла. З одного боку, нам треба наполегливо працювати над тим, аби встановити дієві перепони намаганням лідерів держав отримати доступ до руйнівної енергії та використовувати її у недоброчесних цілях, не в останню чергу подвоївши наші зусилля щодо встановлення обмежень на вироблення зброї масового знищення через міжнародні угоди. Ці заходи мають змінити світ, в якому ядерні загрози стають звичним методом впливу на інші країни. З початку війни Росії проти України різноманітність і кількість загроз застосувати ядерну зброю не залишають нам жодних сумнівів, що це стало нашою жахливою реальністю.
З іншого боку, нам треба винайти та запровадити нові політичні методи контролю над виконавчою гілкою влади та підпорядкованою їй армією. Ми не можемо до кінця викоренити деспотизм, він вже непоправно в’ївся в людську природу. Однак ми можемо принципово покращити структуру політичних систем, і це сприятиме обмеженню проявів цієї недуги, особливо такому ганебному її прояву, як війни.
Це глобальна проблема. Відокремлення необмеженої політичної влади від потужних інструментів знищення – це вже не просто питання покращення якості життя, зниження глобальної напруженості та спроби запобігти війнам.
Успіх такої програми має екзистенційне значення. Якщо нам не вдасться розв’язати цей вузол, в майбутньому нам загрожують численні нові війни, у яких тирани нахабно використовуватимуть ядерну та все більш потужну зброю, що зрештою призведе до катастрофи.
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
