За останні дев’ять років, а особливо з 2022 року, у світі з’явилась купа «експертів з України». Політики, професори, аналітичні центри, телеведучі, журналісти та різноманітні їх комбінації змагаються один з одним у демократичних столицях, далеко від російських ракет, намагаючись вплинути на політику та громадську думку.
На цьому етапі – правда ризикуючи вдатися до надмірного спрощення – кращих із цих українських експертів можна звести до двох категорій: тих, хто вивчав Україну за книжками та спілкувався з українською елітою, і тих, хто провів чимало часу в Україні, спілкуючись зі звичайними людьми.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Віртуальні експерти проти експертів безпосереднього контакту
Загалом, перша категорія – назвемо їх «віртуальними експертами» – з самого початку демонструвала не надто глибоке розуміння ситуації. Це люди, які в січні 2022 року припускали, що Україна буде захоплена російськими військами «за кілька днів».
Хроніка війни в Україні. 22 листопада: «Боротьба триває»
Вони заглиблюються у наукові дослідження, рядки цифр, аналізи. Вони зосереджені на «об’єктивних факторах» та загальних поняттях. Вони відривають погляд від своїх книжок і кажуть: «Ні в якому разі». Це ті, хто наполягав на тому, щоб Зеленський створив уряд у вигнанні, домовившись з Москвою про якийсь спосіб збереження власного обличчя.
Ви знайдете багато таких «експертів» у Вашингтоні, округ Колумбія, де, щоб побудувати кар’єру, треба пройти серію випробувань (з можливим відсівом), які включають здобуття вченого ступеню в одному з престижних університетів, стажування у «правильних людей» і пошук потрібних контактів, які допоможуть шукачу піднятися на вершину корпоративної піраміді уряду чи університетської бюрократії.
Існує і друга категорія «експертів з України». Добре це чи погано, але ці люди якраз не вважають себе експертами. Це ті, хто бував в Україні, навіть пожив деякий час серед українців. Дехто з них одружений з українцями. Одні приїхали в Україну працювати, інші навчатися чи воювати разом із українськими солдатами. Багато з них стали волонтерами, зачаровані тим особливим українським духом, про який говорять іноземці по всій країні.
Ми будемо називати цих людей «експертами безпосереднього контакту», тому що вони чимало спілкувалися з простими українцями. В режимі такого собі зворотного осмосу вони зрозуміли та оцінили суперечності та особливості України.
Найважливіше те, що коли вони дізнаються про криваву історію цього краю, це проливає додаткове світло на їхнє інтуїтивне сприйняття українців, пояснює те, що вони вже відчули серцем.
Це різко контрастує з віртуальними експертами, які вже давно розклали по поличках і історію, і світову геополітику. Ці люди зазвичай зустрічаються з інтелектуальною та політичною елітою на конференціях і тяжіють до тих, хто займає позицію, подібну до їхньої.
Такі віртуальні експерти намагаються взагалі не помічати нічого, що йде врозріз з їхніми апріорі сформульованими тезами – щоб це, так би мовити, не вплинуло на їхню об’єктивність.
Що ще гірше, вони, як правило, вивчали Україну на повністю російськоцентричних слов’янських кафедрах університетів, що є вже іншою серйозною проблемою, якої не будемо зараз торкатися.
В ідеалі компетентна розвідувальна служба повинна взяти на роботу «експерта безпосереднього контакту » – людину, яка розмовляє чотирма-п’ятьма мовами і багато подорожувала планетою в молодому віці.
На жаль, принаймні у випадку розвідувальних спільнот США, таким людям буде важко отримати дозвіл на роботу від служби безпеки. Набагато зручніше брати на роботу студентів-відмінників, які провели молоді роки, навчаючись на аспірантурі та проходячи стажування у «правильних людей».
Звернемося тепер до найбільш відомих імен
Тож до яких експертів з України варто прислухатися?
Зрозуміло, що самі українці знають свою країну краще за іноземців. Але для тих, хто обережно ставиться до місцевих упереджень, є багато неукраїнських громадських діячів, які розуміють Україну, українців, їхню історію та їхню довготривалу боротьбу за незалежність від Москви – екзистенціальну боротьбу з явним антигеноцидним присмаком.
Є, однак, кілька яскравих випадків «два в одному»: віртуальні експерти, які багато спілкувались зі звичайними українцями, люди з високим інтелектуальним статусом і контактами серед еліт і в той же час з глибоким розумінням української культури, мови та менталітету українців.
Серед відомих інтелектуалів Тімоті Снайдер височіє над загальним рівнем своїх ровесників істориків. Для всіх, хто не мав змоги слухати лекції його загальнодоступного курсу історії в Єльському університеті під назвою «The Making of Modern Ukraine», вони доступні на YouTube. І їх варто послухати не лише тим, хто ще не знайомий зі складнощами української історії, але навіть обізнаним науковцям, які хочуть поглянути на певні події з нової точки зору.
Іншим інтелектуалом, який вдало поєднує в собі риси обох типів експертів з питань України, є колишній професор Снайдера в Оксфорді Тімоті Гартон Еш, який регулярно відвідує Україну і який зустрічався з дисидентами, що боролись з комуністичними режимами, задовго до розпаду Радянського Союзу.
Серед військових аналітиків, яких часто запрошують саме як експертів на телебачення, слід перш за все згадати тих, хто колись навчав українських та/або російських військових. Генерали у відставці Бен Ходжес і Марк Гертлінг з самого початку розуміли, що українці битимуться запекло і надзвичайно успішно. Тому що вони довго спілкувалися з українськими та російськими офіцерами та солдатами. Вони на власні очі бачили, як ЗСУ готуються дати відсіч агресору протягом багатьох років після вторгнення росіян до Криму в 2014 році.
Доктор Філіп Карбер, військовий науковець і колишній морський піхотинець США, також провів багато часу на передовій протягом останніх дев’яти років і демонструє такий рівень розуміння, якого можна досягти переважно внаслідок безпосередніх контактів з українцями.
Щодо віртуальних експертів, то існує одна група, якій, як повідомляється, радник з національної безпеки США Джейк Салліван – неперевершений студент-відмінник із зірковим резюме – доручив брати участь у переговорах із Кремлем. Тріо складається з Річарда Хааса, Томаса Грема та Чарльза Купчана – усі троє колишні радники уряду США та співробітники аналітичних центрів, які належать до політологічної школи «грандіозних угод, укладених великими державами».
Достатньо сказати, що Купчан неодноразово помилявся у своїх висловлюваннях щодо України з початку повномасштабного вторгнення і доклав великих зусиль, щоб інтелектуально компенсувати своє кричуще незнання українців, застосовуючи для цього мову академічної «реальної політики».
Ще одна цікава фігура – Вільям Бернс, директор ЦРУ. Насправді Бернс є одним із небагатьох американців, які мають розуміти росіян, адже він розмовляє російською та добре дослідив небезпечні води сповнених акулами кремлівських владних коридорів в Москві, де він обіймав посаду посла з 2005 по 2008 рік.
Але погляд Бернса на Україну передбачувано проходить крізь призму його давніх контактів з представниками російської еліти. Щоб зрозуміти українців на цьому етапі своєї кар’єри, йому довелося б забути все, що він так довго засвоював, і відмовитися від пози а-ля Кіссінджер, яка привела його до нинішньої посади одного з найвпливовіших людей у світі. Навряд чи це станеться.
А ще це надокучливе «моральне» питання
Експерти переважно ігнорують ключове питання про те, що робити правильно, а що ні, ніби це не має жодного відношення до прагматичного результату.
Зрозуміло, що політичні радники у могутніх країнах працюють, виходячи з того, що вони повинні служити інтересам своїх урядів і народу. Проте інтелектуальний і епістемологічний процес, який дозволив їм піднятися до статусу радника, часто позбавляє їх здатності відчувати реальність на більш суб’єктивному рівні. Гірше того, цей процес спонукає їх ігнорувати моральні аспекти, які можуть ускладнити їхні прагматичні процедурні схеми.
Інакше кажучи: «Давайте не піднімати питання про те, що є правильним, а що ні, просто зосередимося на тому, що можливо і що в наших інтересах».
Але саме тому вони так сильно відхилилися від курсу. Кожен, хто зараз перебуває в Україні, і кожен, хто був там і брав участь в її тридцятилітньому (а багато хто стверджує, що трьохстолітньому) русі до незалежності, знає те, що належить знати. Це знання, яке багато в чому переважає те, яке ви можете почерпнути із досліджень на аспірантурі чи з конференцій аналітичних центрів, а тим більш те, яке доступне «гвинтику» в бюрократичному колесі якогось міністерства закордонних справ.
Те, що відбувається зараз в Україні, є реальним, а не віртуальним. Це впливає на весь світ. Це можна відчути усюди від Карпат до Азовського моря. Просто поговоріть з тими, хто знає, що відчувають українці: а саме, що вони в жодному разі не відступлять на своєму шляху до здобуття справжньої незалежності після 32 років прогресу.
Проста причина цього полягає в тому, що українці знають, що єдиний спосіб, в який Володимир Путін чи будь-який інший російський можновладець може здолати їхній опір – це піти шляхом Сталіна, тобто убити якомога більше українців, щоб викорінити сам український дух. Інакше кажучи, здійснити геноцид. Тому українцям не залишається нічого іншого, як боротися.
Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
