З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну в нашій країні раптом майже зникла внутрішня політика, в усякому разі в тому вигляді, в якому вона існувала у нас раніше. Бурхлива, мінлива і скандальна внутрішня політика була характерною рисою нашого суспільного життя. Це була й метушня політиків (а також олігархів в змаганнях за владу й ресурси), й реальна боротьба за вибір шляху розвитку країни, й щоденне шоу (в прямому і переносному сенсі) для мільйонів українців.
І ось 24 лютого 2022 року все це відійшло навіть не на другий, а на третій план. Україна почала боротися за саме своє існування. І тут було вже не до внутрішніх змагань за владу, не до політичних чвар і скандалів. Треба було боротися за життя, за власне майбутнє – і країні, і простим українцям, і політикам. Звичайно, внутрішня політика не зникла повністю, вона скоротилась до певних необхідних функцій (законодавча практика, діяльність місцевого самоврядування, кадрова політика), але майже позбулася публічності (її присутність в інформаційному просторі була зведена до мінімуму) й конфліктності.
Як тільки воєнна ситуація в Україні відносно стабілізувалася, а прямі загрози для існування країни зникли, внутрішня політика почала потроху нагадувати про себе – або гучними кадровими змінами, або певними конфліктними і навіть скандальними ситуаціями. Почалося це ще з минулого літа, але проявлялося лише епізодично. Все ж таки відчувалась недоречність традиційної української політики (в її конфліктно-скандальних формах колишніх мирних часів) в умовах трагічної й доленосної для України війни.
У вересні 2023 року стало очевидним, що внутрішня політика повернулась в Україну. Щотижня, а то і декілька раз на тиждень ми чуємо про резонансні внутрішньополітичні новини. Політичним хітом вересня стали кримінальні справи проти Коломойського й потрапляння колись могутнього олігарха в СІЗО СБУ. В тому ж СІЗО опинився й Нестор Шуфрич, ветеран української політики, близький друг і соратник Віктора Медведчука. В Україні з’явився новий міністр оборони.
Активізувалася дискусія про можливість виборів в Україні під час війни. Що є цікавим і знаковим – теми для внутрішньополітичних дискусій і потенційних дій почали приходити до нас ззовні. Це і вже згадана тема виборів під час війни, і тема внутрішніх реформ, проведення яких є умовою продовження підтримки України нашими міжнародними партнерами.
Мабуть вперше за майже 600 днів війни внутрішньополітичні новини почали стабільно домінувати в інформаційному просторі України у порівнянні з інформацією з фронту та міжнародною повісткою. Безумовно, внутрішня політика повертається не в повному обсязі та не в колишньому вигляді. Вона відображає ситуацію війни й порядок денний, пов'язаний зі спротивом рашистській навалі. І ми ще не знаємо, чи остаточно до нас повернулася внутрішня політика. Але тенденція є очевидною.
Чому так сталося? В чому причини такого активного повернення до нас внутрішньої політики?
Причина перша – відносна стабілізація воєнної ситуації та усвідомлення того, що війна затягується на невизначений час. Відповідно, починають відновлюватись (хоча б частково) деякі звичайні форми суспільного життя, серед іншого й внутрішня політика.
Причина друга, більш вагома і неоднозначна – в умовах затягування і відносної стабілізації війни суспільна та інформаційна увага все більше починає концентруватися на внутрішній проблематиці – від теми корупції до традиційної внутрішньополітичної теми виборів. На це починає реагувати спочатку громадськість (від соціальних мереж до ЗМІ і громадських активістів), потім – представники опозиції, врешті-решт і влада.
Крім того, в умовах відсутності нових значущих перемог у війні з Росією у частини суспільства виникає попит на пошук винних в проблемах на фронті і в тилу. Два найбільш зручних об’єкти у відповіді на цей суспільний запит – по-перше, абстрактні й реальні корупціонери у владі, а також «олігархи», по-друге, «п’ята колонна», представники проросійських сил.
Власне, ось і відповідь, чому актуалізувались у вересні кримінальні справи проти Коломойського й Шуфрича. Це все одно сталося б, рано чи пізно, але зараз в цьому є політична й медійна потреба. Щодо теми ймовірних виборів, то вона сама по собі є хоча й ситуативним, але потужним і тривалим каталізатором збудження як опозиції, так і влади.
Нарешті треба враховувати й зовнішній чинник активізації внутрішньої політики. Він проявляється не тільки по темі виборів, а й відносно чергової активізації антикорупційних дій в Україні і по проблематиці реформ. І це не тільки традиційне піклування наших західних партнерів про стан демократії в нашій країні і про те, щоб ми впевнено й послідовно рухались шляхом реформ.
Деякі джерела стверджують, що у Вашингтоні й Брюсселі занепокоєні тим, що зараз система влада в Україні занадто централізована (що насправді достатньо закономірно в умовах війни) і надмірно сконцентрована в Офісі Президента, тому потрібно відновити (або створити) в Україні певні політичні та адміністративні важелі стримування й противаг. Саме тому так багато уваги приділяється створенню різних наглядових і громадських рад при різних державних інституціях у «Списку реформ», який нещодавно запропонували Україні наші міжнародні партнери.
Якими будуть наслідки повернення в Україну внутрішньої політики під час війни?
По-перше, з високою ймовірністю цей процес продовжиться. Основна боротьба розгорнеться найближчим часом навколо подальшого існування єдиного телемарафону. Всередині України вже давно лунають голоси за його припинення. Цілком ймовірно, що надалі лобіювати цю тему почнуть через наших міжнародних партнерів.
По-друге, форми і масштаби подальшого повернення в Україну внутрішньої політики залежать від наступних чинників: 1) ситуація на фронті; 2) рівень гостроти внутрішніх проблем (соціально-економічна ситуація; проблеми з корупцією; скандали і конфлікти всередині влади або навколо неї); 3) дії влади та опозиції; 4) дії наших партнерів (або ситуація в країнах наших партнерів).
Якими можуть бути подальші сценарії внутрішньополітичного розвитку під час війни?
Найбільш небезпечний сценарій – неконтрольований і гостроконфліктний сценарій розвитку внутрішньополітичної ситуації. Він може стати можливим в разі поєднання відразу більшості негативних чинників – невдачі на фронті, загострення внутрішніх проблем, авантюрно-конфліктні дії опозиції, критичні помилки влади. Наслідком може стати політична криза в країні, чим може скористатись ворог. Поки що такий сценарій видається малоймовірним, але про його ризики треба пам’ятати й своєчасно їх нейтралізувати.
Прямо протилежний сценарій – перемоги на фронті і стабільна внутрішня ситуація. Тоді внутрішня політика матиме фоновий і другорядний характер. Однак, хоча ідеальні ситуації у нас іноді бувають, але діють вони лише тимчасово і в обмежених формах.
Сценарій третій (найбільш вірогідний) – паралельне існування війни і відносно активної внутрішньої політики. Така ситуація у нас була з 2014 р. до початку 2023 р. Але тоді масштаби й ризики війни були значно меншими.
Повернення внутрішньої політики в умовах війни буде викликом і для влади, і для опозиції. Для того, щоб нейтралізувати потенційні ризики, влада має стати більш відкритою у взаємодії з громадськістю, опозицією і навіть парламентом, а її політика мусить стати більш гнучкою і збалансованою. Своєю чергою опозиція й активна громадськість мають бути відповідальними і не забувати, що протистояння з владою не є самоціллю, війна з Росією ще далеко не завершилась, і ми повинні зберігати внутрішню єдність у боротьбі із зовнішнім ворогом.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
