Збірка думок купи впертих українців після восьми місяців повномасштабного вторгнення Росії. Спочатку вони були опубліковані на різних сторінках Facebook із повідомленням: «Не соромтеся поділитися цим з людьми, яким досі важко зрозуміти, чому українці думають або діють певним чином».
«Україна ніколи не здасться»
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Це екзистенційна війна для українців. Якщо ми припинимо боротьбу, наші будинки будуть перетворені на руїни, наших дітей заберуть, а наш народ буде підданий масовому терору. Кожне місце в Україні, яке зазнало російської окупації, має свою історію: історію масових захоронень, катівень, фільтраційних таборів і примусових депортацій.
Все це означає, що українці готові воювати стільки, скільки буде потрібно – адже вони борються за виживання. Ніхто не «змушує» українців воювати – ні уряд, ні, тим більш, постачальники західної зброї. З військовою та політичною підтримкою демократичного світу чи без неї Україна чинитиме опір, бо ми боремося за своє право на існування.
Для нас реальність безперервного збройного опору є більш прийнятною, ніж реальність російської окупації.
«Ніхто з нас не в порядку, навіть якщо ми й кажемо, що у нас все гаразд»
У перші тижні після вторгнення 24 лютого українці перебували в стані шоку та жаху. Шок пройшов, але колективна травма навіть не почала загоюватись. Щодня від обстрілів Росії гинуть люди по всій Україні. Щотижня з’являються нові жахливі історії геноцидної кампанії Росії. Кожен тиждень приносить нову маленьку катастрофу – і щотижня маленька частинка нас тихо вмирає всередині.
Це стало новою нормою, з якою українці вчаться жити. Тому, коли ви запитуєте українського друга чи колегу, чи з ними все гаразд, майте на увазі, що для більшості з нас це питання втратило сенс. Ми не в порядку, і ми не знаємо, чи колись знову будемо в порядку.
Але ми продовжуємо триматися. У певному сенсі ми намагаємося бути в порядку, оскільки Україна є останньої лінією опору спробі Росії знищити все, що є Україною.
«Україна бореться проти російського колоніалізму як такого, а не лише проти президента Росії Володимира Путіна»
Можливо, Путін і натиснув на спусковий гачок війни, але корінь російського вторгнення лежить глибше, ніж нинішній режим у Росії. Протягом століть Росія здійснювала колоніальні завоювання від Східної Європи до Тихоокеанського Далекого Сходу. Вона підкорила й асимілювала численні корінні народи – і винищила тих, хто чинив опір.
Весь цей час російський колоніалізм залишався майже поза увагою світу, а його злочини вивчені набагато менше, ніж колоніалізм західних держав. Як наслідок, російський імперський світогляд залишився безконтрольним і не був викритим, що призвело до численних російських вторгнень після 1991 року: Придністров’я, Чечня, Грузія, Україна та Сирія.
Війну можна буде призупинити, коли режим Путіна впаде, але українці дуже добре знають, що стійкий мир можливий лише з деколонізованою та роззброєною Росією, здатною глибоко переосмислить своє минуле та майбутнє.
До того часу неприборканий звір російського колоніалізму намагатиметься продовжувати свої імперські завоювання в Україні та в інших місцях.
«Російськомовні українці не є «більш російськими»»
Так, більшість українців двомовні. Так, 26 % українців частіше розмовляють російською, а 27 % у повсякденному житті розмовляють рівною мірою російською та українською. Але знаєте чому?
Хоча деякі іноземці все ще вважають, що це пов’язано переважно з етнічною приналежністю та політичною ідеологією, широке використання російської мови в Україні є здебільшого результатом багатовікової політики русифікації.
З ХІХ століття українцям свідомо забороняли використовувати рідну мову в навчанні, праці та у громадському житті. Процес русифікації тривав також протягом усієї радянської доби. У результаті цього мільйони українців перейшли на російську мову і свідомо приховували свої українське коріння. Так Україна навчилася успішно існувати як нація двомовних.
Отже, якщо ви зустрічаєте українців, які розмовляють російською у повсякденному житті, не думайте, що вони «більш росіяни», ніж будь-який інший українець, або що вони якось підтримують Росію. У них, напевно, є власна цікава історія про мову та ідентичність – просто запитайте їх.
«В Україні ніколи не існувало проблеми нацизму»
Нацисти в Україні не лише жодним чином не пов’язані з вторгненням Росії, але й уявлення про те, що Україною керують ультраправі, є і завжди було сміхотворним.
Історія про «небезпечний нацистський режим у Києві» – не що інше, як російський пропагандистський міф. Ідея буйства «бандерівців» вперше була озвучена на російському державному телебаченні, коли українці вийшли на вулиці, щоб протестувати проти корумпованої влади в 2013 році. Коли Росія вдерлась на Донбас та дестабілізувала цю частину України в 2014-му, вона продовжувала як свою зброю підживлювати міф про київських нацистів, тим самим виправдовуючи свою агресію і легітимізуючи окупацію, яка почалася з анексії Криму того ж року.
Ультраправі українські рухи завжди були маргінальними і ніколи не мали у суспільстві більше 5 % підтримки разом узяті. На відміну від багатьох європейських держав, які дійсно мають проблеми з ультраправим популізмом, або Росії – країни, яка десятиліттями живе на основі агресивного фашистського етнонаціоналізму – Україна насправді ніколи не мала проблем з нацистами.
Немає нічого гуманного чи інтелектуального в спробі виправдати жорстоку кампанію геноциду повторенням пропагандистських тверджень, створених Кремлем. На даний момент будь-хто, хто намагається виправдати російські воєнні злочини, апелюючи до наративу «нацисти в Україні», є або проплаченим росіянами дурнем, або просто «корисним ідіотом». З цими людьми більше немає сенсу говорити – треба просто перестати надавати їм майданчик для поширення фашистської пропаганди.
«Україна є демократією, і президент Володимир Зеленський виступає нашим представником»
Україна не ідеальна. Проблеми з соціальною довірою, корупцією та поганим державним управлінням зберігаються десятиліттями та завдають шкоди нашій країні у різних сенсах. Але українці завжди давали відсіч, коли над ними нависала загроза авторитаризму: вони протестували 2004 року проти спроб сфальсифікувати вибори і повалили корумпованого диктатора-початківця в 2014-му.
Так, Україні ще є що покращувати – що було б набагато легшим завданням, якби нам не доводилося постійно захищатися від агресії Росії, починаючи з 2014 року. Але, незважаючи на зовнішню загрозу, Україна залишалася (і залишається) відданою демократичним цінностям та реформам.
Не всі у світі розуміють, що Зеленський – президент, який отримав 73% голосів у 2019 році – завжди говорить і діє від імені українського народу. Після повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року дії Зеленського отримали схвалення та підтримку 91% українців.
В Україні ще ніколи не існувало такого безпосереднього зв’язку між президентом і народом – і, мабуть, небагато існує прикладів такої політичної єдності в сучасних демократіях. Усі уявлення про те, що Зеленський щось нав’язує українцям, абсолютно не відповідають дійсності.
«Ми не замовкнемо – більше ніколи»
Надто довго українські перспективи замовчувалися Росією через проросійські настрої в усьому світі. Як і багатьом іншим народам, свого часу колонізованим Росією, Україні довелося замовкнути і, в кращому випадку, чемно обговорювати те, що росіяни пропонували до обговорення.
Цей колоніальний спадок зберігався ще довго після 1991 року. Українцям постійно відмовляли в суб’єктності: їхній проєвропейський і пронатівський вибір пояснювали у дусі «теорії змови» як частину плану США та НАТО щодо агресивного розширення. Дискусії про Україну часто відбувалися без самих українців, але з усталеними носіями російських колоніальних наративів щодо України.
Все це повинно залишитися в минулому. Ми не збираємось далі мовчки слухати чергову російську імперську маячню: розрахований на недалеких слухачів “Westsplaining” або іншу спонсоровану державою російську ідеологічно-рекламну кампанію.
Оскільки геноцид проти нашого народу триває, ми залишатимемося непримиренними – і відтепер ми подбаємо про те, щоб наші голоси лунали голосно та чітко.
«Так, ми вважаємо, що всі росіяни відповідальні за війну»
Українці звинувачують у війні не лише Путіна чи еліту РФ – ми звинувачуємо весь російський народ. Путін і його наближені особисто не запускають високоточні ракети по житлових будинках. Вони не катують і не калічать мирних жителів, які живуть в окупації. Вони не забирають українських дітей і не намагаються їх «перевиховати». Вони не грабують, не ґвалтують і не вбивають нас. Вони не атакують українців за кордоном чи в Інтернеті. Усім цим займаються прості росіяни. У той час, як решта мовчки і пасивно погоджується на геноцид протягом восьми місяців – або тікають зі своєї країни та від відповідальності.
Навіть на тих, хто бореться з режимом Путіна, також лежить тягар відповідальності. Навіть якщо вони намагалися щось виправити – їм це не вдалося, і це незаперечний факт. Росіяни зазнали невдачі як держава, як суспільство, і тепер мільйони українців страждають від геноциду через цю перманентну колективну невдачу.
Поки росіяни не визнають і не візьмуть на себе усю політичну відповідальність за цю війну, нам нема про що говорити. Українці мають право на безпечний від росіян простір – без їхньої збоченої точки зору, без їхніх наративів чи навіть пропозицій допомоги. І в цьому немає нічого злостивого. Це питання особистої безпеки та лікування травми війни.
Майте на увазі, що, на відміну від більшості людей у всьому світі, українці століттями жили поруч з росіянами. Ми розуміємо їхню мову – і тому можемо стежити за їхніми розмовами в соціальних мережах і в реальному житті. Ми знаємо, якими ксенофобами, шовіністами та циніками можуть бути пересічні росіяни. І ми чудово усвідомлюємо, як їхні імперські ідеї взагалі зробили цю війну можливою.
«Українці бояться того, що може бути далі, але ми не піддамося своїм страхам»
Дехто вважає, що впертість українців може призвести до повномасштабної світової війни або ядерної катастрофи. Ці люди не розуміють, що українці більше за всіх у світі хочуть миру. Це наші будинки грабують. Це наших дітей вбивають.
Єдина країна, яка намагається окупувати сусідню суверенну державу, шантажуючи решту світу ядерною катастрофою, – це Росія. Подобається нам це чи ні, але джин вирвався з пляшки – Росія стала фашистською диктатурою з ядерною зброєю, яка вдирається до сусідніх країн. А це вже загроза глобальній безпеці – і це не має нічого спільного з тим, як Україна чинить опір. Твердження, що Україна сприяє «ескалації» війни, захищаючись від вторгнення в межах своїх міжнародно визнаних кордонів, є просто абсурдним звинуваченням жертви замість агресора.
Українці щовечора, лягаючи спати, і щоранку, читаючи новини, бояться нових смертей і руйнувань. Але якщо ми дозволимо своїм страхам поглинути нас, Росія, швидше за все, переможе, і її незаконне вторгнення, геноцид і ядерний шантаж будуть винагороджені. І саме такий результат і може призвести до нової світової війни.
Як нещодавно сказав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в The Late Show With Stephen Colbert: «Це абсолютно нормально не мати страху, але боятися». Це доволі точно відображає те, що відчувають українці впродовж останніх восьми місяців.
Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково співпадають з поглядами Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
