Від редакції – На жаль, кількість полеглих українських героїв, які віддали своє життя, захищаючи Україну, нині незліченна. Ми не можемо розповісти всі їхні історії, але час від часу ми намагаємося донести до читача суворі реалії війни Росії проти України, розказуючи окремі історії. Ось ще одна з них від нашої кореспондентки.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Мені прикро, що я не знала Ярика за його життя. Але я дуже тішусь тим, що дізналась про нього після його смерті. На мій погляд, Ярослав Мохонько – один із найкрутіших військових, чию історію життя я чула.
Про нього мені розповів батько загиблого Олександр. Він показав нам хату та село, де зріс Ярик, а також могилу, у якій він зараз спочиває.
Ярослав народився через два місяці після здобуття Україною незалежності. Тільки якщо Україні зараз вже 31 рік, то йому назавжди буде 30.
Хто такий Ярослав Мохонько?
8 років тому, коли Росія анексувала Крим і вдерлась на Донбас, родина Мохоньків пішла на фронт. Точніше кажучи, до українського війська пішли голова родини Олександр та його сини – Ярослав та Ігор.
Таким чином усі вони долучилися до протидії збройній агресії Росії проти України. На той час старший син – 22-річний Ярослав – пішов до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Там він отримав позивний «Ярий».
Уже навесні 2014 року хлопець виконував бойові завдання у Волновасі, потім звільняв окуповані Маріуполь, Маринівку, Амвросіївку, Красноармійське, Антрацит, Савур-Могилу, Сніжне, Краснопартизанськ, Краснодон, Сонцеве. Це місця найгарячіших боїв на Сході того часу.
А вже в липні Ярослав отримав контузію та поранення хребта, коли потрапив в оточення під Ізвариним. Після цього службу йому довелося перервати. Тоді чоловік почав займатися волонтерством. Довгий час допомагав побратимам знаходити необхідне військове спорядження.
Його брат Ігор зараз є розвідником, тому говорити про його діяльність поки не можна.
Після повномасштабного вторгнення, вже 25 лютого, Олександр разом із Ярославом знову долучились до лав 72-ї бригади. «Ярий», який мав широкі зв’язки серед волонтерів, тому сам знаходив амуніцію та транспорт для своїх хлопців. А згодом став командиром взводу.
«Мій тато тепер янгол», – трирічна Ніка
Ярослав загинув 26 червня під час виконання бойового завдання. Разом з ним було ще троє бійців. Розмовляючи зі мною, батько згадав останню розмову з сином.
«Ми всі розуміли, що ситуація є надзвичайно небезпечною. І я підійшов до нього. Кажу: «Сину, може воно того не варто? Може зупинимося? Тебе вдома маленька дитина чекає». А він мені відповідає: «Тату, там теж маленькі діти. Якщо ми їх не захистимо, то хто захистить?», – розповідає Олександр. Його голос тремтить.
Минуло більше 4 місяців. Весь цей час батько лає себе, мовляв, це він винен, що не наполіг тоді.
Великодушний Ярослав, навіть помираючи, рятував життя іншим. Тому що коли четверо українських військових вступили у бій з кадирівцями, хлопці, які були на позиціях позаду, дізналися, що ворог зовсім близько.
У Ярослава залишилися дружина Наталя та трирічна донька Ніка. Перед нашим приїздом дівчинка знову розплакалася, бо дуже сумує за батьком. Вона ще не розуміє, що таке смерть, тому їй пояснили просто – тато на небі, він тепер янгол і звідти оберігає сім’ю.
Ніка любить заходити в кімнату, де багато фотографій і речей батька. І хоч вона ще маленька, каже, що нічого не боїться, бо її цьому навчив тато.
Мама Ярика досі не може оговтатись після втрати сина. А батько продовжує брати участь у бойових діях. На руці він витатуював, як у сина, стрілу воїна. Каже, хоче продовжити йти шляхом Ярослава.
Чому «Ярий» не може отримати звання Героя України
Тепер вулицю, на якій він прожив все життя, перейменовано на честь загиблого воїна. Однак шана, право на яку Ярослав здобув за життя, не надана героєві після його смерті.
Вже впродовж кількох місяців родина звертається в усі можливі інстанції з проханням, щоб президент присвоїв Ярославу Мохоньку звання Героя України. Писали високопосадовцям листи з таким проханням і побратими Ярослава, життя яких він не раз рятував. Писали народні депутати, писав митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Крім того, на сайті Офісу президента розміщено звернення про присвоєння Ярославу Мохоньку звання Героя. Більше того, звернення вже підписали понад 25 тисяч українців.
Однак для того, щоб Володимир Зеленський розглянув цей звернення, потрібне також звернення від командування військової частини, де служив Ярослав. Родичі воїна, зрозуміло, зверталися туди, але відповіді чомусь досі немає.
Розповівши мені цю історію, батько Ярослава, сидячи біля могили сина і не стримуючи сліз, сказав:
«Мій син для мене Герой. І для всіх, хто його знав. І хто про нього чув. Мій син жив заради своєї країни. І загинув за свою країну. Я не зможу жити далі, поки не доведу цю справу до кінця. Доки йому не присвоять звання Героя. Обіцяю».
