Війна в Україні спричинила одну з найбільш потужних хвиль міграції у світі. Як свідчить статистика ООН, станом на 23 травня 2023 року понад 8,25 мільйона українців стали біженцями. Понад 5,14 мільйона з них подали заяви на отримання статусу тимчасового резидента в європейських країнах. 12 січня 2024 року Євростат повідомив, що статус тимчасового захисту в ЄС станом на кінець листопада 2023 року отримали 4,27 млн громадян України. Найбільше українських біженців прийняли Німеччина (понад 1,2 млн осіб; 28,9% від загальної кількості ЄС), Польща (близько 1 млн; 22,3%) і Чехія (370 тис.; 8,6%).
Така втрата людей є для України серйозною проблемою. І йдеться не тільки про потреби пов'язані з мобілізацією на війну з Росією. 31 серпня 2023 року Президент України Володимир Зеленський, спілкуючись зі студентами Київської політехніки, сказав: «Я підтримую наші Збройні сили, наших військових, коли вони кажуть, що ми за те, щоб життя поверталося. І якщо життя не повертатимемося в цивільний простір... буде складно все. Не зрозуміло, заради кого ми воюємо, і заради чого, якщо людей тут немає».
Проте, з України виїжджали і до війни. Тому виокремлюються передвоєнні мігранти й біженці під час війни. Наприклад, міграції з України до Польщі почалися від початку 1990-х після розпаду СРСР. Вони не мали масового характеру, переважно це була робоча міграція. Цей процес посилився з 2013/2014 років. У 2013 році громадянам України було видано 20 000 дозволів на роботу у Польщі, у 2017 році - майже 200 000. Згідно зі звітом Центру східних досліджень, у 2018 році в Польщі перебувало 900 000 українців.
Знайти себе в новій країні – це виклик. Спостерігається розрив між довоєнними мігрантами і біженцями на польському ринку праці. Перші частіше мають постійну роботу і набагато рідше є безробітними або економічно неактивними. Економічне становище біженців складніше, ніж у довоєнних мігрантів.
За даними дослідження Національного банку Польщі, яке здійснене 8 травня – 7 липня 2023 року, українці добре адаптуються до життя у Польщі. Лише 13% наших співвітчизників декларують незнання польської мови. Крім того, 61% довоєнних мігрантів і 39% біженців заявляють, що залишаться в Польщі назавжди або на термін більше одного року. Причина не тільки в загрозах, пов'язаних з війною в Україні, а й в тому, що ведеться систематична робота задля затримання цих людей на польському ринку праці, де їм стараються створити кращі умови життя, самореалізації тощо.
Дані Повітового управління праці в місті Познані (2022, с. 48) показують, що ще до початку повномасштабної війни в Україні в 2021 році було зареєстровано 93 382 дозволів на працю іноземцям. Переважну більшість, 80% усіх мігрантів, становили українці. Це означає, що ще до початку повномасштабного збройного конфлікту між Росією та Україною українці намагалися пристосуватися до ринку праці західного сусіда і Польща у цьому дуже зацікавлена.
Зараз практично по всій Європі йде змагання за робочу силу. Йде старіння, скорочення населення і в стабільних економіках, які нарощують виробництво, бракує робочих рук. До певного часу прогалини в кадровому забезпеченні на польському ринку праці значним чином заповнювали працівники з України. Наразі польські працедавці стурбовані тим, що відбувається великий відтік українських працівників з Польщі на Захід, де заробітна плата вища, а соціальна політика підтримки мігранта є більш потужна.
Для роботодавців у Польщі, які до цього часу наймали працівників з-за східного кордону, такі зміни становлять значний виклик. З одного боку, через культурну та географічну близькість, Польща має потенціал утримати частину українських працівників, а з іншого боку розробляються механізми, які гарантуватимуть українським працівникам таке саме ставлення та умови працевлаштування на основі польського Трудового кодексу, як і польським громадянам.
Hаприклад, потреби Познанської агломерації, лише частково покривають місцеві жителі. До того всього, традиційно рівень зареєстрованого безробіття у Познані і Велькопольському воєводстві є найнижчим у Польщі. Так, у Познані та 17 гмінах Познанського повіту у квітні 2022 р. рівень безробіття становив 1,4%, в листопаді 2023 року у Познані – 1,1%, у Велькопольському воєводстві – 2,9%, тоді як в цілому у Польщі – 5%. Це є добре для працівників, які шукають роботу, але є проблемою для працедавців.
Згідно з опитуванням, проведеним серед підприємців Познаньської агломерації у 2020 році, більше половини з них у 2018 році та у наступні роки почали працевлаштовувати іноземців. Сектором з найбільшим попитом на робочу силу є торгівля й транспорт. Також робочих рук потребує будівництво (охоплює як робітничі професії, так і технічний та управлінський персонал. Більше третини всіх опитаних компаній, де працюють українці, належали до сектору промислової переробки (34,76%), до будівництва (17,38%), до транспорту і роботи на складах (15,95%), оптова і роздрібна торгівля з ремонтом транспортних засобів (8,33%). За актуальною інформацією є дефіцит з понад 30 професій, переважно у будівництві.
Військові дії Росії в Україні спричинили зміни демографічної структури міграції. Переважно з України виїжджають жінки (близько 68%) з дітьми, які тікають від війни, а не молоді чоловіки, які прагнуть покращити своє економічне становище. Більше половини мігрантів мають вік 27 - 44 роки. Прикметно, що 48% довоєнних мігрантів і 29% біженців виїхали з чоловіком/дружиною/партнером. З 24 лютого по 12 травня 2022 року було зареєстровано прибуття 3 657 330 громадян України до Польщі. Згодом 1 371 579 осіб вирішили виїхати з Польщі.
Поширеним явищем є невідповідність компетенції мігрантів: виконання роботи, несумісної з профілем освіти, або виконання роботи, нижчої за здобуту в Україні кваліфікацію. Значною мірою це пов'язано з факторами, які лише частково залежать від роботодавця, такими як високий попит на певні низькокваліфіковані професії та виконання простих робіт, а також відносно невеликий досвід найму та роботи з іноземними працівникам.
Проте, як 25 січня 2023 року писала газета «Rzeczpospolita», українці досить швидко пристосовуються до нових реалій. До початку повномасштабної війни, у січні та лютому 2022 року, українці реєстрували у Польщі понад 200 індивідуальних підприємств на місяць. У березні їхня кількість зросла до майже 600 за місяць, але стрибок реєстрацій припав на наступні місяці - у квітні їхня кількість наблизилася до 1300, а в травні та червні – до 1700.
У 2023 році кожне десяте індивідуальне підприємство в Польщі відкрили українці. Загалом у 2022-2023 роках громадяни нашої країни зареєстрували в сусідній державі 48 464 ФОПів. Найчастіше українці у Польщі відкривають бізнес в галузі будівництва, ІТ, надання послуг і торгівлі. Це саме ті напрями, де в Польщі бракує працівників. Прикметно, що згідно з дослідженням Агентства ООН у справах біженців, проведеного з квітня по травень 2023 року, кожен шостий біженець у Польщі планував повернутися в Україну протягом трьох місяців. Загалом повернення плануютвали 88% українців, які знайшли прихисток у сусідній державі.
Війна руйнує, але й дуже змінює людей, суспільства, переформатовує їх. Окрім великих кількісних втрат, українці змінюються, загартовуються, вчаться. Чи достосується до того та система, яка була збудована в Україні і яка довела свою неефективність, попри величезний людський потенціал і ресурси, які посідала? Збудована в Україні бюрократична система часто використовує, як плащ, який можна одягати й знімати, національні інтереси задля легітимізації власних інтересів.
Проте, як показує досвід, патріотична риторика без реальних реформ, а не їх імітації, не працює. Суспільство потребує змін і в критичні моменти наші громадяни вже не раз показували високий рівень організованості, підприємливості і вміння виживати в кризових ситуаціях не чекаючи допомоги від держави, чи її представників.
Україна мусить пристосовуватись до змін, які спричинила війна, до глобальних тенденцій на ринку праці, міграцій робочої сили. Людський капітал є одним з найважливіших ресурсів у сучасному світі і створення умов для розвитку й реалізації людини на своїй батьківщині є підставою майбутнього для України.
Моральний авторитет українців митрополит Української греко-католицької церкви Любомир Гузар, який сам походив з родини українських емігрантів у США, слушно зазначив, що емігрувати можуть всі, хто хоче. Тільки варто щоб ці люди повертались, навчившись доброго там, де перебувають. За принципом: "І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь".
При цьому Любомир Гузар зауважував, що важливо аби було до чого повертатись, потрібно щоб вдома був порядок – і це є відповідальність влади: "Мусимо […] подбати, щоби мати нормальну державу. Якщо цього не буде – надія на повернення є дуже мала".
Ця страшна війна, яка нас викривавлює, має врешті закінчитись. Україні Європейський Союз обіцяє кошти на відбудову. Мають бути масштабні проекти, які притягуватимуть людей не тільки українського походження, а й з інших куточків світу. І до цього треба готуватись вже сьогодні.
