8 вересня 1944 року балістична ракета «Фау-2» (V-2), начинена 910 кг ненависті, впала на Стейвлі-Роуд (Staveley Road) на заході Лондона, в результаті чого троє людей загинуло і 17 зазнали поранень. Серед них – трирічна Розмарі Кларк (Rosemary Clarke), яка померла в своєму ліжечку. Це ще одна забута трагедія воєнного часу, подібна до тих, які нині відбуваються в українських містах.
Як це не боляче, але сьогодні історія повторюється в Україні. Документи свідчать про застосування терору та відсутність гуманних цінностей у Росії, яка демонструє це протягом всієї історії – чи то підрив житлових будинків у власній країні, чи то бомбардування міст, житлових районів, дитячих будинків, лікарень тощо. Це тероризм, який держава завжди виправдовувала і спонсорувала – не інакше.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ті, хто досі не можуть розпізнати до болю очевидну подібність між нацизмом і путінізмом, просто наївні, сліпі або, що ще гірше – невігласи. Між лідером нацистської Німеччини Адольфом Гітлером і російським президентом Володимиром Путіним – суттєва схожість.
Війна проти мирного населення
Російська стратегія в Україні має ознаки ранньої фази Другої світової війни. Нацисти також втратили свою могутність у битві за Британію, вторгнення в яку провалилося через її перевагу в повітрі. Так само нині російські війська зазнали невдачі, намагаючись висадитись біля берегів Одеси. Атака нацистів мала деякий успіх: вони зірвали виробництво, роботу транспорту, постачання продовольства та похитнули моральний дух британців, але не досягли справжньої мети.
Після цього вони зробили відчайдушну спробу змінити ситуацію терором проти мирного населення, застосувавши «зброю помсти», але їм не вдалося зламати дух опору. Ракети Blitz (1940-1941 рр.) і Vergeltungswaffen (1944-1945 рр) завдали невимовних страждань Британії, спричинивши понад 73 000 жертв серед цивільного населення та залишивши майже 2,3 млн людей без даху над головою. Однак їм не вдалося поставити британців на коліна.
Спроба зламати моральний дух мирного населення провалилася, хоча й викликала занепокоєння серед цивільних, які сподівалися, що повітряні атаки залишилися в минулому. Навпаки, це піднесло моральний дух громадян. Удари, завдані крилатими та балістичними ракетами по цивільній інфраструктурі наприкінці війни, не дали очікуваних результатів.
Неважливо, як зветься нинішня російська «диво-зброя», – чи то «Калібр», «Іскандер» чи «Кінжал» – вона просто не працює. Вона не спрацювала в 1940-х роках, не спрацює й у 2022 році.
Чому націлена на цивільну інфраструктуру?
Сьогодні Росія є осередком як воскреслого нацизму, так і радикального ортодоксального тероризму. Як терорист-смертник, вона повністю усвідомлює свої дії.
Зміна закривавленої сорочки Радянського Союзу в 1991 році не змінила справжньої природи цього режиму, який і досі діє згідно більшовицької концепції Володимира Леніна – «визволення пригнобленого класу неможливе не тільки без насильницької революції, але й без руйнування апарату державної влади». Таким чином, цей режим прагне політично вмотивованого знищення, націлюючись на мирне населення та цивільну інфраструктуру.
Для того, щоб «щасливий, але пригноблений свободою народ» міг жити з росіянами, спочатку потрібно знищити все, що нагадує демократичне громадянське суспільство з супутньою інфраструктурою. Тоді буде рівність, і заздрість зникне, тому що всім буде однаково погано жити в бідності без перспективи, закутої в петлю часу.
Оскільки українці надто добре усвідомлюють, за що і проти чого вони воюють, тактика Другої світової війни не спрацює, як не спрацювала проти Британії. Це буде ще одна глава в історії несправедливої війни проти мирного населення.
Українці не терпітимуть тиск
Рішучість у цій тактиці свідчить про те, що наразі ситуація аналогічна подіям 1944 року, коли крах агресора був не за горами. На жаль, перш ніж російський терористичний режим впаде, він принесе ще багато страждань. Але всі ми знаємо, що сталося з нацистами минулого.
Останнім часом окупанти обстрілюють об’єкти енергетичної та цивільної інфраструктури на всій території Україні, проте вони не розуміють суті. Сама думка про те, що холодом можливо схилити українців до переговорів, є безглуздою після того, що сталося в Бучі, Ірпені, Харкові, Маріуполі, Ізюмі, та інших незліченних злочинів проти людства.
Необхідність притягнути до відповідальності винних у звірствах цієї війни разом із прагненням до свободи зігріває українців. Так само, як і лютий гнів.
Що б не трапилося, одне можна сказати напевно – українці витримають. А Путін, як і Гітлер, спробує обманом пройти через неминучий ендшпіль. Коли нарешті настане реальність, поворот може бути несподіваним. Питання в тому, де він опиниться – у бункері чи на лаві підсудних? Можливо, помста – це страва, яку подають холодною, у самому бункері?
Висловлені погляди належать автору та можуть не збігатися з поглядами видання Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
