Нарешті наприкінці квітня законопроєкт про військову допомогу Україні був затверджений Палатою представників та Сенатом і після цього підписаний президентом Байденом. Здавалось би, тепер ми можемо зітхнути з полегшенням, сподіваючись, що тепер все буде добре, й навіть припустити, що тепер можна серйозно поміркувати над тим, як закінчити цю війну мирними переговорами. Але це хибна стратегія.
15-16 червня на прохання Києва Швейцарія проведе «Конференцію миру». Максимум, чого можна очікувати від цієї конференції – це те, що переважна кількість із 160 запрошених країн-учасниць підтвердять свою прихильність до формули миру з 10 пунктів, запропонованій президентом Зеленським у 2022 році, та, ймовірно, спиратимуться на неї у своїх подальших діях.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Росія не братиме участь у конференції. Росіяни не мають реальної мотивації приєднуватися до цієї дискусії. Путін не хоче миру, він хоче відновити імперію.
А ті політики, які відверто виступають за початок мирних перемовин з Кремлем (тобто фактично капітуляції України) – Марк Ханна, Дж. Д. Венс, Трамп, Орбан – заманюють нас у пастку. Це було б вигідним лише Путіну, і Європі слід уникати усього, що може завести у цю пастку. Якщо Україну підштовхнуть до цього, змусять сісти за стіл переговорів, Росія святкуватиме перемогу, а ціна миру буде непомірно високою для нас.
Можна стверджувати, що навіть за умов збільшення постачання озброєнь і підтримки з боку США, будь-які успіхи, яких Україна зможе досягти протягом наступних кількох місяців на передовій, будуть лише тимчасовими.
До листопада-грудня цього року Росія, ймовірно, збереже контроль над захопленими українськими територіями або, принаймні, над їх більшою частиною). На домовленість про ухвалення чергового пакету допомоги з боку США наприкінці цього року та у 2025 розраховувати не варто, хто б не переміг на президентських виборах.
Настав час Європі активізуватися.
З одного боку, США надсилають зброю Україні та підтримують її. З іншого боку – хочуть бути впевненими, що Росія не зазнає поразки.
НАТО наразі є для всіх нас ефективним джерелом інформації, мотиваційного заохочення, переможної риторики тощо. Якби Україна змогла приєднатися до НАТО найближчим часом, це значно підвищило би її спроможність покласти край «спеціальній воєнній операції» Путіна й повернути собі захоплену росіянами територію. Але НАТО обмежене у своїх діях через побоювання США зробити крок, що може призвести до ескалації (так, російська пропаганда досі працює!) та спротив таких країн, як Угорщина чи Словаччина.
Настав час Європі активізуватися, поки Україна не втратила занадто багато своїх солдатів, цивільних громадян, своїх міст та сили духу. Європі, напевно, ніколи не вдасться досягнути одностайності у питанні підтримки України, але французький президент Макрон місяцями сіяв на континенті зерна рішучості, і він вже має чимало однодумці серед європейських лідерів.
Франція, Польща, Румунія, Чехія, країни Балтії й країни північної Європи, Молдова та, можливо, Нідерланди й Велика Британія на чолі із Сунаком могла б створити нову самостійну організацію, яка робила би для України більше, ігноруючи обмеження, які досі стримують НАТО. Європейським країнам не потрібно питати дозвілу США на створення такої коаліції.
Припустімо, що принаймні Франція, Україна, Польща й ще дві-три європейські країни утворюють «Європейський консорціум безпеки» (ЄКБ) і оголошують всю територію України зоною, забороненою для польотів. Це, безумовно, було б цілком законним кроком, оскільки кордони України 1991 року є міжнародно визнаними, тому Росія не має права регулювати військові дії в цьому повітряному просторі.
США та Німеччина, ймовірно, будуть проти такого перебігу подій. Шкода. Зараз точно не час для зволікань та нерішучості. Ми поки не говоримо про батальйони коаліції на передовій в Україні. Якби українські солдати на фронті, принаймні, менше потерпали від російських обстрілів плануючими бомбами, одне це вже стало б для них величезним полегшенням.
Оскільки винищувачі F-16 почали нарешті надходити в Україну, і їхня кількість поступово зростає, вони могли б бути набагато ефективнішими, якби до них додалися інші західні літаки. Це допомогло би Києву хоч трохи наблизитися до здобуття переваги в повітрі, необхідної для успішного контрнаступу.
Путін відверто й публічно сформулював цілі своєї війни: «ми б'ємося проти Заходу». І Європа повинна сприймати ці слова серйозно, тому що це справді сказано серйозно! Так, Росія буде дуже гучно висловлювати своє обурення й всіляко демонструвати ворожість до «ЄКБ». Але чи наважиться Путін оголосити війну країнам цієї коаліції? Події останніх двох років довели, що росіяни не здатні перемогти навіть куди меншу за розміром та кількістю ресурсів Україну, що ж говорити про об'єднану Європу!
Настав час Макрону та Європі загалом активізуватися. В інакшому випадку вже у січні українці знову можуть залишитися без зброї, і тоді вже буде надто пізно.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
