Нещодавно українським інформаційним простором почала ширитися резонансна новина про те, що курсанти Національної академії сухопутних військ у Львові скаржаться на цькування та застосування фізичної сили з боку командування.
Вони поскаржилися на керівництво академії, подавши колективну скаргу до ТСК при ВР (Верховна Рада України утворила Тимчасову слідчу комісію для здійснення парламентського контролю та проведення розслідувань стосовно дотримання законодавства України Міністерством оборони України).
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Серед курсантів, які наважилися публічно чинити опір керівництву – Олександр Попович, якого за це відрахували з Національної академії й навіть намагалися відправити на фронт. Завдяки тому, що цією справою зайнялась ТСК, привернувши до неї увагу суспільства, журналістів та депутатів, 21-річному курсанту вдалось уникнути протизаконної розправи. Нагадаю, що призову в Україні підлягають чоловіки у віці від 25 років, тому Олександр за віком не є військовозобов’язаним.
Члени ТСК зустрілися з керівництвом академії та курсантом Поповичем, також за присутності журналістів в режимі онлайн відбулося відкрите засідання ТСК за цією гучною справою. В ході засідання була оприлюднена інформація про випадки знущання командирів над курсантами з метою зламати їхню волю. Зокрема, курсантів годували простроченою їжею, не відпускали у відпустку, а курсанток до того ж принижували за ознакою статі.
Також розслідувачі з’ясували, що керівництво академії отримало волонтерську допомогу у великому обсязі, якою воно розпоряджається на власний розсуд та взяло на своє зберігання автомобілі, які передали академії волонтери (це було озвучено народною депутаткою Анною Скороход на відкритому засіданні ТСК з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України у Міністерстві оборони України).
Зараз багато військових, які є представниками нової української армії, активно підтримують Поповича в соцмережах. І зрозуміло чому. Багато хто бачив наших добровольців та авторитетних військових чоловіків і жінок, які на початку повномасштабного вторгнення проявили себе як потужні лідери та високоефективні професіонали у справі, якій не вчилися заздалегідь, а вчилися “на практиці”. Це проактивні люди, які прийшли з бізнесу, медіа, культури чи політики.
Вони мали якусь свою справу в цивільному житті й прекрасно розуміються на менеджменті, мають високу освіченість та високоморальні якості. Це люди, які стали обличчям українського спротиву. Вони не зі старої військової “системи”, яка будувалася за часів радянщини та не встигла модернізуватися під незалежну Україну. Саме між представниками “старої військової школи” і “нової армії” йде справжня боротьба за лідерство. Бо це два різні світогляди, які потрібно унормувати та знайти щось середнє між ними: з одного боку – дисципліна і порядок, з іншого – повага до прав солдатів, дорога молодим і сильним лідерам для кар’єрного зростання.
Цей конфлікт між курсантами та керівництвом академії – приклад двох протилежних світів. І нам зрозуміло, за яким із цих поколінь майбутнє нашої країни. Наша армія після закінчення війни в Україні набуде нового значення. А наш болісний урок миролюбної незахищеної країни вже засвоєний на багато наступних поколінь. Тепер ми маємо завжди бути готовими захищати самі себе.
Цінність нашого українського життя має бути високою. Тому військові нової армії не погоджуються зі своїми командирами на корупцію, відмовляються виконувати очевидно вбивчі накази і чинять опір такому керівництву. Але за це дуже багато з них опинилися у пастці: в нашій армії свавілля деяких командирів ніяк не карається, а військовослужбовців нижчого чину неодмінно карають за будь-які вияви непокори чи незгоди.
Тому енергія, яка мала би йти на ефективні бої та опір ворогу, витрачається на захист своїх прав у заздалегідь незахищеній площині, де панує "уставщина".
Яскравим прикладом було звільнення відомого військового Валерія Маркуса – головного сержанта 47-ї бригади у липні 2023 року. Ось що було написано в його рапорті, який він виклав на своїй сторінці у Фейсбук:
“Я категорично не згоден з рішеннями щодо застосування і розвитку 47 бригади. Збудувати військову частину згідно з тими цінностями, які ми декларували на початку її створення, нам не дозволили. Вплинути на ситуацію або виправити більше можливості не маю. Моє перебування на посаді головного сержанта бригади більше не вважаю доцільним. Своїх людей я залишити не можу, тому йду на найнижчу посаду за власним бажанням, щоб бути ближче до них на полі бою. Рапорт уже у командира на столі”.
Валерій публічно підтримав Олександра Поповича, судячи з фотографії Олександра на фейсбуці. “Валерій Маркус, дякую за підтримку! Дякую що приїхав!” – ось такий там підпис.
Скільки жахливих історій я чула від своїх друзів з фронту! Скільки в них бажання чинити опір таким неправомірним командирам і протидіяти корупції в армії! Якщо ми зараз не будемо цінувати права наших військових та не захистимо їх, то як їм боротися за наші життя?
Якщо я чую про такі історії від своїх друзів з фронту і рекомендую звернутися до ТСК, вони не хочуть цього робити, бо знають, що їм буде ще гірше. Адже це звернення має бути з зазначенням особи, яка подає скаргу, а не анонімним. А оскільки хлопці вже знають, як неадекватні командири реагують на такі звернення від своїх підлеглих, вони банально турбуються про свою безпеку. Бо, судячи з розмов, за такі звернення військового командир може абсолютно безкарно кинути його на заздалегідь смертельне завдання, і ніхто не буде розбиратися, чи він помер від того, що командування це знало, чи тому, що це війна.
Зрозуміло, що не завжди командири настільки погані. В армії досить солдатів, які так само можуть скинути абсолютно адекватну людину з посади за наклепом. Тому такі скарги не можуть бути анонімними. Це важлива умова звернення. Але все ж таки ця система поки що не працює настільки ефективно, щоб допомогти військовим домогтися справедливості. Наразі ТСК опрацьовує величезну кількість запитів і звернень, які слугують базою для законопроєкту 11077 про захист прав військових, який вже зареєстрований у Верховній Раді.
Ми поки що перебуваємо на початковому етапі зміни української армії, але цей процес для нас буде дуже болісним під час війни, бо ми маємо акумулювати свої сили на війну. Щоб ви розуміли: справжній військовий на фронті просто не має ресурсів і сил на те, щоб займатися відстоюванням своїх прав, бо в нього робота 24/7 із постійною небезпекою та найвищим рівнем стресу. Тому це протистояння має отримати більш потужну підтримку нашої спільноти, щоб ми, громадяни, яких захищають, шукали способи, як забезпечити захист прав рядових військових перед безкарністю свавільних командирів.
