ПОГЛЯД: Рубікони Путіна. Що далі?

Приєднання (анексія) окупованих територій України до РФ – це Рубікон для Путіна. Це межа, після якої повернення до минулого (до попереднього стану) вже не буде.

Але це не перший, можливо, не останній Рубікон для Путіна.

Перший – це анексія Криму та початок гібридної війни проти України. Путін почав відновлювати Російську імперію, руйнувати міжнародно-правову систему і заміняти силу права правом сили. На жаль, на Заході це не усвідомили вчасно і спробували домовитись з Путіним хоча б по Донбасу (і примушували до цього Україну). Врешті-решт це обумовило подальші агресивні дії очільника Росії.

Другий Рубікон – 24 лютого 2022 р. – початок відкритої повномасштабної війни. Ось тут Захід схаменувся, і то не одразу, і то не повною мірою. Поступово з’явилося розуміння, що Путіна треба зупинити, інакше він піде далі. Втім у багатьох західних лідерів і досі є страх перед прямим військовим зіткненням з Путіним. Проблема в тому, що ні про яку безпеку для України і Заходу не може бути і мови, поки лідером Росії залишається Путін а в РФ зберігається нинішній політичний режим. Однак у західних лідерів (я вже не кажу про всю світову спільноту) немає повної єдності у відповіді на питання: як зупинити Путіна і як реагувати на подальші агресивні дії Росії?

Третій Рубікон – 30 вересня 2022 р. Путін пішов на анексію ще чотирьох українських регіонів. Після цього війна між РФ і Україною стає безкомпромісною. Путін знищив останню можливість досягти хоч якогось компромісу та укласти принаймні перемир’я. Знищив саму перспективу мирного врегулювання воєнно-політичного протистояння між Росією та Україною. Більше того, у своїй «урочистій» промові 30 вересня російський лідер фактично оголосив «хрестовий похід» проти Заходу, НАТО та демократичних цінностей. Це вже риторика світової війни. І до цього треба ставитись серйозно. Нагадаю, що війні проти нашої країни також передували «промови ненависті» до України. Як засвідчили вже перейдені ним «рубікони», Путін починає з вербальних погроз, але не зупиняється на риторичних ультиматумах. Він намагається залякувати і примушувати до поступок агресивними діями, серед іншого, й воєнними.

Але це ще не фінальний Рубікон. Просто чим далі, тим менше можливостей для якогось цивілізованого врегулювання нинішнього воєнного протистояння. Чим більше Путін піднімає ставки у війні проти України і в протистоянні з Заходом, тим менше у нього залишається простору для політичного маневру, все сильніше починає спрацьовувати логіка фаталізму, яка веде його у пастку, з якої немає вороття.

Попереду у Путіна найнебезпечніша і, можливо, фатальна червона лінія. Нині всі вже розуміють, що йдеться про використання ядерної зброї.

Поки що це лише ядерний шантаж. Як мінімум у найближчі місяці, швидше за все, до завершення зимового періоду, Путін намагатиметься вирішити свої воєнні та політичні завдання в Україні шляхом ескалації конфлікту за допомогою звичайного озброєння та нових хвиль мобілізації. Одночасно проти Заходу (наразі проти ЄС та НАТО на європейському континенті) вже почав застосовуватись інструментарій гібридної війни (провокування енергетичної кризи, соціально-економічних проблем, політичної нестабільності тощо).

Але що буде далі?
В середині листопада в Індонезії має відбутись саміт G-20 (лідерів 20 країн з найбільшим обсягом ВВП). На цьому саміті вперше за час великої війни між Україною і Росією може відбутись пряма зустріч лідерів найбільш впливових країн світу, зокрема лідерів США, Росії, Китаю, Європейського Союзу. Запрошений на цей саміт і Президент України Володимир Зеленський. Путін явно хоче на цьому саміті домовитись про мир на своїх умовах (припинення бойових дій і збереження окупації частини українських територій). Але на це не погодяться ні Україна, ні наші міжнародні партнери. У Кремлі це розуміють, тому хочуть налякати всіх ризиками ескалації конфлікту та ще й використанням тактичної ядерної зброї. Саме на це спрямовані різноманітні витоки інформації – про російський «ядерний потяг», який рухається до кордону з Україною, або про російську ядерну субмарину з суперторпедою.

Своєю чергою західні лідери, а можливо і більша частина учасників цього саміту, буде вимагати від Путіна гарантій невикористання ядерної зброї, навіть тактичної. Врешті-решт це є спільним ризиком. Проте вірогідність досягнення якогось компромісу в цих питаннях поки виглядає надто малоймовірною з огляду на позицію російського президента і кардинальні протилежності інтересів конфліктуючих сторін.

Якщо Путіну не вдасться схилити Захід і Україну до миру на своїх умовах і не вдасться переломити хід війни на свою користь, що тоді йому залишиться? Виходячи з логіки його дій та нинішнього стану справ в РФ, для російського президента будуть прийнятними і реалістичними лише два сценарії: 1) перевести війну в Україні у довготривалу позиційну фазу; 2) знову підняти ставки і вплинути на Захід і Україну демонстративним використанням тактичної ядерної зброї.

Другий сценарій є дуже небезпечним, але не апокаліптичним. Навіть якщо росіянами буде нанесено декілька ударів з використанням тактичної ядерної зброї, це не призведе ні до знищення української армії, ні до знищення країни. Воєнний ефект таких ударів буде обмежений, а от політичні і психологічні наслідки будуть величезними. Війна тоді неминуче перейде на територію РФ, і вона вже буде вестись з використанням всіх можливих засобів знищення противника. Війна стане тотальною та безпощадною. Буде і потужна військово-політична реакція з боку США і НАТО. І карколомні та непередбачувані наслідки відбудуться в самій Росії.

Головний ризик цього сценарію в тому, що ядерна авантюра Путіна може впритул наблизити світ до глобальної ядерної війни. Саме з цієї причини з боку Заходу, а можливо й Китаю, будуть вжиті превентивні заходи, спрямовані на те, щоб не допустити реалізації цього апокаліптичного сценарію. Можливо, і в Росії до того часу відбудуться зміни, які суттєво знизять фатальні загрози для самих росіян, які несе в собі нинішня кремлівська верхівка.