Російська Федерація не є членом ООН!
Республіка Китай (націоналістичний Китай) була серед засновників Організації Об’єднаних Націй у 1945 році. Це була не Китайська Народна Республіка (комуністичний Китай), яка зараз є постійним членом Ради безпеки ООН. Насправді, в Корейській війні на початку 1950-х коаліція Об’єднаних Націй протистояла комуністичній Північній Кореї, комуністичному Китаю і СРСР.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
У боротьбі між китайськими націоналістами і комуністами в 1950-х роках врешті перемогли комуністи, але Китайська Народна Республіка стала членом ООН і постійним членом Ради безпеки набагато пізніше – після подання формальної заявки і схвалення двома третинами голосів Генасамблеї.
Це відбулось у 1971 році, головним чином завдяки зусиллям президента США Річарда Ніксона і [держсекретаря] Генрі Кіссінджера – двох дуже неоднозначних фігур. Було багато незгодних, які казали, що це – “дивна винагорода” за погану поведінку комуністичного Китаю.
Ще одним засновником ООН був СРСР, розпустити який домовилися лідери України, Білорусі і Росії 8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі. За два тижні потому в Алма-Аті одинадцять колишніх республік уклали окрему угоду про розпуск СРСР. Після цього колишній постпред СРСР в ООН Юлій Воронцов передав Генеральному секретареві листа від російського президента Єльцина, в якому той повідомляв про розпуск СРСР і просив включити Російську Федерацію як його правонаступницю до складу Ради безпеки на правах її постійного члена.
Генсек ООН начебто розповсюдив цей лист серед держав-членів ООН, проте ніяких подальших дій не було.
Відтоді РФ діє так, ніби її прохання було задоволене, і бере участь у різних форумах ООН як її член і в засіданнях Радбезу як правонаступниця СРСР. Але Російська Федерація ніколи не подавала формальну заявку на вступ до ООН, і голосування з цього питання ніколи не відбувалося.
В ООН існує процедура прийняття в члени: держава подає заявку на ім’я Генерального секретаря і офіційний лист, в якому заявляє про прийняття зобов’язань згідно Хартії ООН. Рада безпеки розглядає заявку. Будь-яка рекомендація щодо прийняття держави до ООН має бути схвалена дев’ятьма з 15 членів Радбезу за умови, що жоден із постійних членів не проголосує проти. Якщо Радбез рекомендує прийняти цю державу, тоді рекомендація подається на розгляд Генасамблеї. Рішення про прийняття нового члена ООН має бути схвалене двома третинами голосів.
У преамбулі Хартії ООН вказані цілі цієї організації: терпимість, життя в мирі, об’єднання зусиль для підтримання миру і безпеки у світі, незастосування сили зброї окрім випадків, коли це необхідно в спільних інтересах.
Зважаючи на поведінку Росії протягом останніх тридцяти років, кульмінацією якої стала нинішня агресія з неспростовними доказами воєнних злочинів, і навіть більше – злочинів проти людяності і геноциду, ії шанси стати членом ООН сьогодні були б нульовими. Символічно, що за надання Президенту України дозволу звернутись до Генасамблеї під час відкриття її останньої сесії віртуально, а не бути присутнім особисто, проголосувала 101 країна, проти були лише сім, а 19 утримались. Це наочно показує осуд Росії з боку міжнародної спільноти.
Отже, як і у випадку з Кореєю, ООН за поданням постійного члена Радбезу має направити до України сили коаліції, щоб допомогти українцям відстояти суверенітет і територіальну цілісність своєї держави.
У довгостроковій перспективі, Росію слід прийняти в ООН (але, звичайно ж, не в постійні члени Радбезу) заради легітимності ООН як майданчика для мирного діалогу і владнання конфліктів, але тільки після повної демілітаризації Росії, як наприкінці 40-х була демілітаризована нацистська Німеччина, і після того, як вона приєднається до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без’ядерна держава.
Ця дорожня карта є цілком реальною, але потребує реальної політичної волі, а не традиційних підходів. Це – питання майбутнього функціонування ООН як механізму підтримання миру і припинення нинішньої війни Росії проти України.
Росіяни мають усвідомити, що в сучасному світі їхнім методам ведення міжнародних стосунків немає місця. Росія може стати парією, може залишатись під санкціями, її можуть визнати державою-спонсором тероризму, але чого чекати від населення з рабською психологією і імперськими претензіями?
Цей процес має розпочатись негайно. Міністра Сергія Лаврова – воєнного злочинця – взагалі не можна було впускати до США для участі в нещодавніх заходах ООН. США, як постійний член Радбезу, має взагалі відрізати Росії будь-який доступ до ООН – просто тому, що вона не є членом ООН. Після псевдо-референдумів на окупованих територіях України потрібно посилити санкції. Західні держави мають відкликати своїх дипломатів, вислати російських дипломатів/шпигунів і оголосити Росію державою-спонсором тероризму.
Це лише початок. Кінцем має бути повна демілітаризація Росії та її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Погляди автора можуть не співпадати з поглядами Kyiv Post.
Оригінал англійською тут.
