“That’s a funeral in the mirror
And it’s stopping at your face
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
That’s right, it’s come to this
Yes, it’s come to this
And wasn’t it a long way down?”
Ці слова пісні ранньої творчості Леонарда Коена з влучною назвою «Dress Rehearsal Rag» спадають на думку в день, який запам’ятається як сумнозвісний день в історії. День, коли ненаситний сучасний російський Калігула під іменем Путін ще сильніше плюнув в обличчя людству і нахабно заявив, що Росія анексує значну частину України, яку захопила грубою силою.
Як і Гітлер до нього, цей хижий монстр стверджує, що діє в інтересах панівної раси – у цьому випадку росіян – які, як він змушує нас повірити, мають незаперечне право панувати над своїми сусідами, брехливо тлумачити минуле та сьогодення, як їм заманеться для корисливих цілей і цинічно демонструвати повну зневагу до всього міжнародного порядку.
А тепер, нещодавно позбавившись можливості використовувати енергетичну залежність Європи від Росії як політичну зброю, Путін вдався до іншого єдиного елементу шантажу, який у нього залишився. Як безвідповідальний психопат, наразі він розмахує своєю атомною зброєю не лише перед Україною та її прибічниками, а й перед усім світом.
«Я отримаю те, що хочу, або до біса вас всіх! Моя ядерна зброя подбає про це! Або велика експансіоністська Росія зі мною на чолі, або ви всі підете геть».
Гітлер, як втілення зла, був досить поганим. Але Путін явно прагне перевершити його, не беручи до уваги уроки історії.
На початку 1938 року в Австрії відбувся плебісцит із фальсифікованим голосуванням, у результаті якого 99,7% схвалили аншлюс — фактичну анексію Австрії нацистською Німеччиною.
Пізніше того ж року, перед тим, як Гітлер розділив Чехословаччину, він зумів добитися мовчазної згоди британських і французьких примирителів, які наївно вважали, що поступка була необхідною для забезпечення «миру в наш час».
У вересні наступного року, заручившись підтримкою Радянського Союзу, Гітлер відчув себе достатньо сильним, щоб напасти на Польщу та зіткнутися у війні з Британією та Францією.
І, як відомо, на цьому його амбіції не закінчилися. У червні 1941 року Гітлер напав на СРСР і після разючих військових успіхів на початку, йому довелося зіткнутися з нищівними поразками та остаточним програшем.
Хоча Гітлер покладався на могутність Німеччини, він використовував союзників, таких як Італію, Угорщину, Румунію в Європі та Японію в Азії. Але вступ у війну США з 1942 року, рішучість Британії продовжувати боротьбу та мобілізовані війська Сталіна зрештою вирішили його долю.
Хоч які б жахливі вбивства та руйнування розв’язав Гітлер, його бачення тисячолітнього Рейху з його Lebensraum (щедрим життєвим простором) для німців на сході, особливо в Україні, нарешті було викрито як божевільну нездійсненну мрію навіженого карлика, який вважав себе велетнем.
Навіть його патологічна рішучість винищити євреїв Європи призвела до того, що він навряд чи міг собі уявити. Попри жахливі масштаби Голокосту, було створено та консолідовано непереможну державу Ізраїль, яку, як наслідок, підтримували лідери післявоєнної Німеччини.
Нацистська Німеччина зазнала поразки, але там була проведена денацифікація та за допомогою плану Маршалла надана можливість повернутися до демократичної Європи як одній із країн співзасновниць, щоб відбудувати економіку та відновити свою репутацію.
Путін проігнорував уроки історії та можливості, які Росія отримала після розпаду радянської комуністичної тоталітарної системи претендувати на почесне та впливове місце в міжнародній демократичній спільноті.
Натомість в ім’я власної ілюзорної величі як потенційного відновника імперської величі Росії, він вирішив опинитися на неправильному боці історії, використовуючи її дискредитовані, осудливі та застарілі методи й стандарти.
Подібно до Гітлера, розчарованого та озлобленого австрійського капрала, який хотів бути втіленням «великого» німця, Путін, закомплексований нікчемний офіцер російської розвідки, який став відомим як рабський помічник своїх наступних пострадянських політичних господарів, прагнув влади та слави, стверджуючи, що він просто виправить помилки історії.
Це набуло форм маскування клептократичних дивідендів вдома та осуду за кордоном за закликами до традиційного російського шовінізму та відсутності в країні розвиненої сучасної демократичної політичної культури.
Сьогодні Путін, ніби повторюючи Гітлера, заявляє, що анексовані регіони України назавжди належатимуть Росії.
Протягом багатьох років Путіну все сходило з рук і російський народ, як і інші м’які люди у зовнішньому світі, пробачали йому, а він їх просто вважав «корисними ідіотами».
Зараз не час ще раз згадувати миролюбів, які зробили можливою ситуацію, що склалася, – Меркелей, Макронів і Трампів цього світу, і тих, хто стояв на боці імперіалістичної, антидемократичної та антизахідної Росії – Китай, Індія, Бразилія, Угорщина тощо.
Але сьогодні правда вкотре була протаранена, і лише політично безрозсудні «сліпі та глухі» можуть дозволити собі не помічати її. Російський майбутній імператор останніх днів не тільки голий, але й оманливий.
Дозволити Путіну захоплювати все більше і більше територій, розмахуючи ядерною зброєю, безперервно погрожуючи та продовжуючи без розбору вбивати та знищувати тих, хто на його шляху, є найбільшою загрозою, з якою зараз стикається людство.
Раніше російські революціонери запитували: «Що ж нам робити?»
А тепер нам терміново потрібні відповіді та рішення. Ми не можемо дозволити собі більше терпіти цю явну та нинішню смертельну небезпеку.
Погляди, висловлені в цій статті, належать виключно її автору і не обов’язково поділяються Kyiv Post.
Оригінал англійською тут.
