Дозвіл адміністрації Байдена на транскордонні удари по російських військах є безперечно позитивним рішенням. Але досі незмінна стратегія Білого дому «достатньо, щоб не програти», яка є просто реакцією на агресію Росії, дозволяє Кремлю утримувати ініціативу на полі бою.
Написане дрібним шрифтом має значення. У ретельно сформульованих релізах щодо правил ведення бойових дій – фактично обмежень, накладених на Україну, дозволяються «обмежені удари по території Росії зброєю американського виробництва … з метою протидії обстрілам Харківської області … по російських силах, які атакують їх або готуються атакувати їх».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Але навіть це обмежене схвалення ударів України по прикордонню РФ не стосується армійської тактичної ракетної системи (ATACMS) – тієї системи озброєння, якої найбільше потребує Україна, аби захистити Харківщину.
Як заявив один американський високопосадовець, «наша політика щодо заборони використання ATACMS або дальніх ударів вглиб Росії не змінилася». Вашингтон зняв зі столу боєприпаси, яких Москва найбільше боїться, до того ж був настільки люб’язним, що широко оголосив про таку свою політику, аби Росія встигла вчасно вивести свої сили за межі радіусу дії звичайної артилерії.
Тепер Бельгія наслідує приклад Вашингтона щодо передачі Україні винищувачів F-16. Минулої середи прем’єр-міністр Александр Де Кроо оголосив, що військова допомога від його країни може бути «використана збройними силами виключно на території України», і це стосується й винищувачів F-16. Очевидно, це є реакцією Де Кроо на нещодавнє висловлювання російського президента Владіміра Путіна про недружні «малі країни».
Виникає питання: навіщо взагалі надавати Україні потужну зброю, якщо вона не може використати її для здобуття перемоги над російською армією, яка вдерлися на її територію й третій рік тероризує мирне населення?
Здавалося б, Бельгія як ніяка інша країна повинна розуміти весь масштаб загрози, що нависла над Україною. Бельгійська територія, зрештою, двічі ставала шляхом, яким Німеччина йшла на завоювання Франції в ході двох світових воєн.
І Вашингтон, і Брюссель мають добре розуміти, що таке війна. Воєнні дії вимагають виграшних стратегій, а ці триваючі прикрі обмеження, накладені НАТО, можуть привести Україну до поразки.
Війна є «продовженням політики іншими засобами», як писав фон Клаузевіц у своєму трактаті про війну та військову стратегію «Vom Kriege» (Про війну). Це «не що інше, як двобій більшого масштабу», тобто фізичне змагання між людьми, кожен із яких використовує силу, «щоб змусити ворога скоритись нашій волі».
Москва це добре розуміє. А НАТО, здається, поки що ні.
Україну змушують воювати на умовах, вигідних для Росії, яких із незрозумілих причин дотримуються США та НАТО. Недоторканність, яку вони надають збройним силам Росії всередині їхніх кордонів, є абсолютно програшною позицією для України.
Чому НАТО продовжує коритися правилам Кремля щодо того, де і як вести цю війну?
Російський ракетний обстріл господарського супермаркету в Харкові 25 травня розповів нам про все, що нам варто знати про Росію через 830 днів після початку цієї війни. Президент Владімір Путін навмисно обстрілює та вбиває мирних українців, поки оборонна стратегія США та НАТО не працює.
Атака 25 травня стала переломним моментом, який спонукав більшість країн НАТО переглянути свою політику щодо ударів по цілях на території Росії.
Україна може перехоплювати частину ракет і безпілотників під час прольоту їх повітряним простором країни, але Росія знову й знову доводить, що багато ракет і дронів долають протиповітряну оборону через те, що росіяни одночасно запускають їх у величезній кількості. І коли вони це роблять, безневинні цивільні українці платять за це своїми життями.
Єдине, що тут спрацює, це симетрична відповідь: знищення систем озброєння росіян, пов’язаних із ними радарів і систем наведення, їхніх операторів, а також сховищ, у яких зберігаються ракети/дрони. Більшість цих законних військових цілей розташовані на території Росії.
Системи протиповітряної оборони є частиною рішення, але поки що вони не зупинили бійню. Іншою половиною рішення має стати ATACMS.
Росія їх боїться – принаймні, Кремль боявся, поки адміністрація Байдена знову не зняла питання їх застосування з порядку денного. Москва добре відчула на собі потужність HIMARS, коли цю систему озброєння вперше поставили Україні минулого року. Путін розуміє, як сильно ракети ATACMS можуть вражати його сухопутні сили на території Росії, якщо президенту України Володимиру Зеленському та його генералам буде надано дозвіл на це.
Удари по тилових об'єктах ворога (Interdiction) мають стати гаслом дня у Вашингтоні та Брюсселі. Розділ 1-02.1 польового армійського посібника з назою «Оперативні терміни» визначає іnterdiction як «дію, спрямовану на відволікання, руйнування, затримку або знищення військової спроможності противника до того, як її можна буде ефективно використати проти дружніх сил або іншим чином досягти цілей».
Проте, як Україна дуже добре знає, ці ворожі об'єкти розташовані по той бік російського кордону. І в цьому полягає головний виклик для Заходу – союзники Києва в НАТО мають подолати колективні побоювання щодо ескалації, які вже переросли у параліч ескалації.
Замість щонайшвидшого нищення військових об'єктів росіян усіма наданими їм видами зброї українці змушені чекати, поки російські сили першими відкриють вогонь або перетнуть кордон. Тепер Київ знову змушують чекати, поки Москва адаптується до обмежень радіусу дії американської зброї для використання її по цілях всередині Росії по той бік кордону з Харківщиною.
Чомусь Пентагон не накладає подібних обмежень на збройні сили США, які діють на Близькому Сході. Центральне Командування Збройних сил США уповноважує свій контингент на проактивне проведення «ударів самооборони для попередження безпосередньої загрози». А Україні чомусь це досі заборонено робити, якщо безпосередня загроза з боку росіян перебуває поза визначеним союзниками радіусом дії на території Росії, і в жодному разі Київ не може використовувати ATACMS дальньої дії.
Олександра Устинова, очільниця сформованого у Верховній Раді України ТСК з питань моніторингу отримання і використання міжнародної матеріально-технічної допомоги під час воєнного стану, нещодавно перебуваючи у Вашингтоні, розповіла: «Ми бачили їхніх військових, які сиділи за один-два кілометри від кордону всередині Росії, і ми нічого не могли з цим зробити… Вони [росіяни] знають, що українцям заборонено стріляти по території Росії».
Втім ситуація, хоча й повільно, але все ж таки змінюється у правильному напрямку.
Фінляндія, Канада та Польща дозволили Україні використовувати свою зброю для ударів по цілях на території Росії. Вони приєдналися до восьми країн – Франції, Німеччини, Данії, Литви, Латвії, Швеції, Естонії, Чехії, Великої Британії та Нідерландів – які вважають, що ЗСУ мають право завдавати ударів по військових об’єктах, які використовуються для обстрілів цивільної інфраструктури України з території Росії.
І це дуже дратує Путіна.
Він попередив про «серйозні наслідки» в тому випадку, якщо країни Заходу дозволять Україні використати свою зброю для ударів по Росії. Путін сказав, що «ця постійна ескалація може призвести до серйозних наслідків… для Європи, особливо для малих країн, адже вони повинні розуміти, з чим вони граються».
Путін знає, на яку аудиторію він працює. До неї входить, зокрема, радник Байдена з питань національної безпеки Джейк Салліван з його незмінними побоюваннями «ескалації». Путін полюбляє використовувати це слово проти Саллівана, і останнім часом часто це робить, підвищуючи градус «ядерної ескалації».
І Салліван, схоже, щоразу потрапляє у цю стару пастку Кремля.
Насправді, лише Путін винен у цій «ескалації». Україна, захищаючи наданою Заходом зброєю свою суверенну територію від нового наступу з російського боку кордону, нічого не ескалює. Це передбачувана реакція на дії агресора.
Слово, якого найбільше боїться Путін, це interdiction, тобто справедливі й симетричні удари по логістиці його армії, яка обстрілює мирних українців. Він знає, що ракетні системи HIMARS вправно нищитимуть його збройні сили.
В Україні відбудеться ескалація – за підтримки США або без неї. Набагато краще завчасно здійснити належні заходи щодо цього, а не просто пасивно реагувати на дії росіян, не кажучи вже про погрози відмовити Києву в підтримці, якщо він активно захищатиметься, б'ючи по військових цілях на російському боці кордону.
Обмежені удари у відповідь на російські атаки на Харківщину без залучення ATACMS не вирішать проблему. Генерал військово-повітряних сил у відставці та колишній командувач НАТО Філіп Брідлав зробив правильний висновок у нещодавній статті у New York Post: «Адміністрація Байдена сповіщає Путіна, що він і надалі матиме перевагу, оскільки Вашингтон не дозволить Україні завдати значної шкоди російській воєнній машині».
Україна не зможе виграти війну, яку адміністрація Байдена свідомо не дозволяє виграти Зеленському та його генералам. Послаблення Росії (а не перемога над нею) досі залишається фунаментальною стратегією Вашингтона, незважаючи на те, що чим довше триває війна, тим Росія повільно, але невпинно стає все сильнішою та агресивнішою.
Схоже, бажаний для Білого дому кінцевий результат цієї війни – це компроміс, який не задовольнить ні Москву, ні Київ, який створить умови для ще однієї «безкінечної війни» в серці Європи.
Настав час для рішучих змін. Настав час для вкрай необхідної усім нам стратегії перемоги.
Байдену треба усунути Джейка Саллівана від його обов’язків щодо України й нарешті зняти з ЗСУ обмеження на використання ATACMS. Це допоможе перенести параліч ескалації до Москви й виведе Україну на шлях перемоги у війні та вигнання росіян з усієї української території, в тому числі й з Кримського півострова.
Авторське право 2024. Джонатан Е. Світ і Марк К. Тот. Всі права захищені.
Погляди, висловлені авторами у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
