Один із найвідоміших фільмів у світі – “Доктор Стрейнджлав” Стенлі Кубрика – має ще одну, менш відому назву – “Як я навчився не хвилюватись і полюбив бомбу”. Те, що в 60-х, під час Холодної війни, коли вийшов цей фільм, було чорною комедією, зараз стає реальністю і доводить, що це справді шедевр геніального митця.
Оголосивши мобілізацію 21 вересня і заявивши про можливість застосування ядерної зброї, президент РФ Володимир Путін нарешті скинув маску. Цілих сім місяців він прикидався “простим” цивільним очільником держави, який проводить якусь там обмежену “спеціальну військову операцію”, і от тепер визнав, що це війна, в якій він командує загарбницькою армією.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Рішення Путіна провести мобілізацію торкнулось усіх росіян. Ті, хто дозволив його вбивчій машині набирати хід на власних очах і за їхньої активної участі чи пасивного споглядання, тепер відчують наслідки свого вибору.
Розуміючи, яка хвиля росіян-утікачів від мобілізації може захлиснути Естонію, Прем’єр-міністр Кайя Каллас була незворушною. Вона просто заявила, що Естонія не надаватиме притулок російським призовникам, і що натомість їм у себе вдома слід активно протидіяти війні.
Набагато більше, ніж відчайдушна путінська мобілізація, нас непокоїть його погроза застосувати ядерну зброю. І непокоїть усіх за межами Росії, бо вперше від часу створення атомної бомби застосувати її погрожує людина, що має на це владні повноваження.
Ось тут і пригадується інша назва фільму “Доктор Стрейнджлав” – “Як я навчився не хвилюватись і полюбив бомбу”. Становище, в якому опинилось російське військове командування і особливо головнокомандувач, показує, що раціональні способи ведення війни поступаються інстинкту знищення, а можливо й самознищення. У чомусь це схоже на те, як діяв герой у фільмі Кубрика – божевільний американський генерал Джек Ріппер, який наказав завдати ядерного удару по СРСР без схвалення вищого керівництва у Вашингтоні.
Ми не знаємо, кому саме погрожував Путін, заявляючи, що застосує “усі засоби”, якщо буде потрібно. Можливо, що Україні, але його ж власні пропагандисти, які місяцями торочили про ядерну зброю, не хочуть, щоб вона вдарила по Україні. Вони кажуть: “Це наша земля, нам тут жити, і нам не треба руйнування і радіація на наших просторах”. В той же час, в офіційних заявах росіяни вже безліч разів “перетворювали на радіоактивний попіл” Європу, особливо Британію, а також східне узбережжя Америки.
В одній з останніх регулярних передач на державному ТБ Ольга Скабєєва заявила, що жалкує про те, що 19 вересня, у день похорону Королеви Єлизавети ІІ, атомну бомбу не скинули на Лондон, де зібрались “усі важливі персони”. Її підтримав депутат Держдуми Андрей Ґурульов, який хотів зачекати з ядерним ударом по Україні чи Німеччині, оскільки “корінь всього зла – це Британія”.
Войовничі шарлатани на російському державному телебаченні могли б казати таке й до кінця війни, аж тут їхній президент зробив їх провидцями і здійснив їхні апокаліптичні бажання. Заявивши, що “не блефує”, він став першим в історії лідером, який прямо пригрозив світу ядерною катастрофою. Ми не беремо до уваги Кім Чен Ина і його батька, чиї ядерні погрози не мають під собою реальних підстав.
Та сьогодні російський лідер докотився до їхнього рівня – з тією лише різницею, що в його руках найбільший у світі ядерний арсенал – близько 6 тисяч боєголовок. У сьогоднішньому світі і Путін, і Кім Чен Ин – однаково ненормальні (один лише на словах, а інший має реальні можливості й засоби). Його відчайдушні дії після поразок в Україні також виказують його бажання влаштувати Армагеддон.
Атомна бомба – це єдиний винахід, який зробило людство для того, щоб ніколи його не використовувати. Це добре знали всі радянські і російські вожді, навіть Хрущов, який влаштував Карибську кризу 1961 року.
Може, колись про це знав і Путін, але тепер вже не можна бути в цьому впевненим. Віддавши наказ про мобілізацію і пригрозивши знищити “ворожий” Захід ядерною зброєю, Путін вийшов із кола цивілізованих власників ядерного арсеналу і перетворився на ядерного злочинця.
Сербія не може впливати на його рішення, і не може ніхто в світі, навіть багато людей у Кремлі. Але Сербія може адаптуватись до нових обставин і приймати відповідальні рішення, які захистять її та матимуть безпосередній вплив на її майбутнє.
Відкриту ядерну погрозу Путіна не можна ігнорувати, а відносини з Росією і особисто з Путіним не можуть бути такими, як раніше. Неможливо говорити про газ, про Косово, про експорт яблук і кукурудзи з людьми, які готуються скидати атомні бомби.
Те, що вони не скинуть атомну бомбу на Сербію, не може служити виправданням для тих, хто ігнорує ядерну загрозу. Співпраця з Путіним і його Росією сьогодні є співпрацею з найнебезпечнішим фактором загрози миру в усьому світі, і може перетворити цю загрозу на реальність.
Своїм рішенням Росія знову провела розділову лінію між тими народами, які хочуть миру, і тими, які погрожують іншим судним днем. Якщо це рішення приймалося в стані білої гарячки, можна тільки з жалем шукати спосіб уберегтися, а не брати участь.
Погляди автора можуть не співпадати з позицією Kyiv Post.
