Прес-конференція Генерального секретаря ООН, що відбулась 14 вересня, залишила разюче враження, що пріоритети Антоніу Гутерреша аж ніяк не стосуються основних суспільних проблемам сьогодення.
Генеральний секретар розповів про: повені в Пакистані; зміни клімату та шкідливі викиди країн G20. Він також зазначив, що «геостратегічні розриви є найширшими з часів холодної війни» і що «конфлікти та заворушення продовжують вирувати».
Неспровоковану російську агресію проти України, яка розглядається більшістю членів ООН як серйозна загроза міжнародному миру та безпеці, Генеральний секретар згадав одним реченням: «Війна в Україні руйнує країну – і тягне за собою світову економіку…”
І це все. Буквально. Більш нічого. Жодного слова про хаотичне бомбардування українських міст та цивільної інфраструктури, про військові злочини та масову загибель людей… Співчуття? І не сподівайся!
Крім того, пан Гутерріш додав солі на рану, коли заявив, що так звана «зернова угода» або «Чорноморська зернова ініціатива», як він її назвав, ніколи не стосувалася розблокування українських портів задля експорту зерна, а йшлося насправді – це його власні слова – про виведення «російських продуктів харчування та добрив на світові ринки».
Пан Гутерріш, який прикидається Генеральним секретарем ООН, також говорив про глобальний голод і Covid-19, про «шокуючу зневагу до найбідніших і найуразливіших», про «глобальну фінансову систему, яка карає тих, хто має найменше» і «корпорації викопного палива, які вбивають планету, щоб заробити побільше…»
Лицемірство цієї людини не має меж і не потребує додаткових доказів, втім запитання журналістів та відповіді Генсека на них додатково продемонстрували глибину розриву між сприйняттям паном Гутеррішем сучасних викликів і справжньою громадською стурбованістю.
Найбільше запитань від журналістів – 16 – стосувалося України, з них 2 – про Запорізьку АЕС і 6 – про «зернову угоду». Три були про Лівію, два про ядерну програму Ірану, один про дівчат в Афганістані, один про його рішення не відвідувати похорони королеви та один про можливу роль Ради співробітництва Перської затоки «у подоланні поточної глобальної кризи».
Португальськомовний журналіст запитав про «африканські країни, які постійно страждають від зміни клімату, а тепер ще й від війни в Україні», а також про реформу Ради безпеки.
Пан Гутерріш із видимим задоволенням зупинився на загрозі голоду в Африці та на російських добривах. Мабуть, для нього запах російського аміаку перекриває запах спалених будинків і людських тіл в українських містах і селах.
За 27 років роботи в ООН я бачив багато, але ніколи не був свідком такого неподобства.
Олександр Мацука, співробітник Секретаріату ООН 1989-2016 рр.
