ПОГЛЯД: Кілька облич війни

Війна ніколи не буває красивою. Вона приносить із собою кров, бруд та розпачливі зойки наляканих та змучених нею людей. Можливо, через це найпоширенішим побажанням у всі часи та в усіх культурах було побажання миру. І через це навіть найбільш цинічні та жадібні до влади «полководці» – такі як Путін – розпочинали війни, виправдовуючи їх якоюсь нібито шляхетною метою.

Кожна адекватна людина хоче вважати себе тим, хто стоїть на боці добра. Іноді вона здатна життя віддати те, що сприймає я найвищу для себе мету. Путін переконав свій народ, що українці поневолені підтримуваними НАТО «укронацистами», що їхня «фейкова українська держава» незаконно займає землі, які історично належали «братньому» православному народу (тобто росіянам) і що своєю «спецвоєнною операцією» він звільнить норовливих братів-українців від «київської хунти», й вони нарешті долучаться до таких привабливих благ «русского мира». До того ж патріарх Кіріл, «скрепний» знаменосець Путіна, ще на початку війни запевнив росіян, що тим із них, хто загине на цій «священній війні», можна лише позаздрити, бо святий Петро одразу відкриє для них небесну браму, й вони потраплять прямо до раю.

Очікувалося, що путінська «спецоперація» буде стрімкою й блискуою, а шлях її учасників буде встелений квітами. Путінським воякам наказали взяти із собою парадну форму із начищеними гудзиками для триумфального параду «визволителів» Хрещатиком. Усе виглядало, на перший погляд, заманливо, чи не так?

Єдина «справедлива» війна – це війна, у якій людина захищає рідну землю або звільняє рідний дім від загарбника. Війна, в якій людина захищає свою свободу й право вільно жити та власній землі. Для українців теперішня російсько-українська війна є однією із найчистіших форм «справедливої ​​війни». Українці мають беззаперечне право на спротив окупантам і на повернення своїх окупованих територій, і вони реалізують це своє право, роблячи усе можливе, щоб їхня зброя нищила лише військові об'єкти як на своїй окупованій території, так і на території ворожої країни. З іншого боку, війна Путіна є очевидним, просто таки хрестоматійним прикладом несправедливої ​​війни не лише з огляду на її цілі, але й з огляду на методи, якими вона ведеться.

Президент Зеленський дуже правильно зробив, коли у перших же своїх коментарях щодо Курського рейду ЗСУ пояснив, що українці зайшли на територію РФ, щоб «відновити справедливість» і «чинити тиск на агресора». Жодних химерних історичних претензій до країни-агресорки. Жодних надуманих амбіцій «звільнити» росіян від ними ж обраних лідерів. Жодних обіцянок раю ні в цьому, ні у потойбічному житті. Лише зобов’язання, що українські солдати поводитимуться на ворожій території відповідно до законів та правил ведення війни, визначених Женевськими конвенціями.

Це є критично важливим наразі, оскільки під час війни в Україні Росія порушила, здається, усі без винятку закони та звичаї ведення війни. Думаю, президент Зеленський чітко усвідомлює, що навіть «справедлива» війна може швидко перетворитися на брудну та ганебну, якщо піде за правилами, обраними Росією з першого дня її вторгнення: пограбування, вбивства некомбатантів, зґвалтування, тортури, переслідування, викрадення, щодені навмисні обстріли цивільної інфраструктури, знищення лікарень, шкіл, торговельних центрів, залізничних вокзалів та житлових будинків. Українці точно не збираються воювати у такий спосіб.

Світ має визнати радикальні відмінності між українцями та росіянами. Українські солдати намагаються уникати будь-якої невиправданої військовими цілями шкоди цивільному населенню ворожої країни, будь-яких насильницьких дій щодо мирних жителів РФ. Українці вже довели мешканцям Курщини, що вони прийшли на їхню землю не для того, щоб помститися, тероризуючи цивільних росіян. Вони воюють не з російським народом, а із армією РФ та злочинною кремлівською владою. Ця очевидна відмінність поведінки воїнів ЗСУ від поведінки російських вояків є ще одним переконливим свідченням того, що правда у цій війні на боці України.

Контрвторгнення українських збройних сил до Росії – чим би воно не закінчилося – є чудовою нагодою для України показати світові разючу відмінність двох культур, що існують, здавалося би, так близько, і те, як представники кожної з них діють у схожих життєвих умовах. Путінські ЗМІ неодмінно шукатимуть будь-якої нагоди (реальної чи зрежисованої) дискредитувати збройні сили України. При тому, що мешканці населених пунктів у Курській області, які потрапили під контроль України, також поширюватимуть інформацію про поводження українських солдатів із цивільними через російські соцмережі. І це може змусити багатьох росіян засумніватися у проголошених Путіним підставах цієї війни та замислитись над тим, хто насправді має понести відповідальність за нанесену війною шкоду. Тому очікування президента Зеленського, що контрвторгнення ЗСУ до Курської області призведе до дестабілізації Росії, є аж ніяк не безпідставними.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.