Рівно півроку тому почалася широкомасштабна війна росії проти України. І от ми святкуємо тридцять першу річницю її Незалежності.
Роздуми про цю дату, її підсумки – несвяткові, непарадні. Чого вдалося досягти, а чого ні? Іноді дуже сумно, а іноді навіть соромно за те, що відбувається. І навпаки, буває, радієш за кожен день Незалежності, пишаєшся подвигами твоїх захисників на «передку» та гідними вчинками в тилу.
Про українську націю
Рік тому в нас був ювілей – ми відзначили тридцяту річницю Незалежності України. Це було свято, яке нарешті стало дійсно святом, днем, коли хочеться підняти келих за Україну, згадати її історію, обговорити з друзями досягнення та плани на майбутнє. Незважаючи на дві революції та АТО, ми були дещо наївними, щиро віривши у справедливість та щасливе життя.
Сьогодні Україні тридцять один. Сьогодні 180 днів, як іде повномасштабна війна з росією.
За цей рік ми подорослішали та стали мудрішими. Стали лютіше ненавидити ворогів та більше боятися за життя друзів, близьких і навіть незнайомих людей. Після Бородянки, Бучі, тотального руйнування Маріуполя, Чернігова та Харкова, підлих ударів по Одесі, Вінниці, Кременчуку (зрозуміло, перелік набагато довший) у нас стало більше болю та нестримного бажання завдати його у відповідь. Ми радіємо кількості знищених рашистів, рахуючи їх тисячами.
Ми зуміли згуртуватися під час війни, але боюся, що ми розбіжимося по політичних квартирах наступного ж дня після її закінчення.
Весь час за Незалежності нас намагалися поділити на україно- та російськомовних, «східняків» та «западенців», лівих та правих. Сьогодні ми остаточно народилися як єдина українська політична нація, яка готова битися до смерті за своє існування.
Українцям немає сенсу щось комусь доводити – ми є і ми будемо.
Про українську державу
Що нам вдалося зробити за тридцять один рік?
Україна відбулася як демократична держава.
Побудовані демократичні інститути, які, незважаючи на руйнівний тиск різних політиків, довели свою життєздатність.
Проводяться вибори, на яких народ обирає своїх улюбленців, часто орієнтуючись на підказки з ТБ-ящика. Ми щиро любимо і підтримуємо своїх обранців у перший рік. І так само щиро їх ненавидимо всю решту терміну їхніх повноважень.
Ми обираємо президента, якого дехто з нас вважає батьком нації. Особисто мені батько нації не потрібен – у мене є свій рідний, Олександр Ілліч, якого я люблю.
На посаді глави держави мені потрібна людина, яка професійно і чесно виконує свої обов’язки, і якому платники податків за це платять кошти.
Ми є європейської державою.
Герої Небесної Сотні поклали свої життя за наш перший крок на довгому шляху до європейської родини. Не було б Революції Гідності – не була б підписана Угода про асоціацію між Україною та ЄЄ.
Тисячі воїнів уже після початку повномасштабної агресії віддали свої життя, аби Україна стала кандидатом у члени Європейського Союзу. Попереду великий шлях змін у політиці, економіці, посиленні боротьби з корупцією.
Але твердо знаю – ментально ми європейці. За часів радянщини ми були штучно вирвані з європейської родини, до якої так важко повертаємося.
Ми є державою з ринковою економікою.
Так, у нас ринкова економіка по-українськи, яка, на жаль, не є соціально орієнтованою.
Олігархи через контроль над телебаченням та партійні фінансові вливання мають великий вплив на політичні та економічні процеси.
Корупція виразками вкрила економічне тіло України. З нею потрібно боротися і ми це робимо, створюючи системні антикорупційні механізми. І навіть призначили керівника САП, який переміг на конкурсі, таким чином виконавши домашнє завдання від ЄС.
Проте ще не подолана корупція в судах, яка негативно впливає на забезпечення прав громадян, розвиток бізнесу.
Ми здатні вчитися та створювати нові інноваційні галузі. Позавчора основою економіки була металургія, вчора до неї приєдналося традиційне для України сільське господарство, а сьогодні до них додалась ІТ-галузь. Українські айтішники – серед найкращих у світі.
Україна є суб’єктом геополітики.
Ще декілька років тому на геополітичній шахівниці Україна була пересічною країною, яка тільки пробувала демонструвати свої зовнішньополітичні потуги. Сьогодні Україна вже не стільки об’єкт, скільки впливовий суб’єкт зовнішньої політики. Ми претендуємо на формування світового порядку денного, задаємо тон у геополітичних проєктах.
І це не лише заслуга наших шановних дипломатів. Свою суб’єктність на міжнародній арені ми вибороли на полі бою.
Про плани на майбутнє
Я ідеаліст, і я далі будую плани. Пори біль, горе і кров, війна не вбила в мені здатність мріяти.
Я мрію про красиву європейську демократичну Україну. Про мирну Україну, де життя кожного українця захищене і цінується, де працівники отримують гідну платню, а пенсіонери – пенсію, де вільно розвивається бізнес, де найкраща освіта та охорона здоров’я.
Ні, не буду переповідати всі мої мрії. Краще почитайте Конституцію України – там все сказано і все омріяно.
Що ж потрібно зробити, щоби наші мрії стали реальністю? Далі про це тезово.
Основа всього – потужна економіка, яка вільно розвивається без негативного впливу олігархів та корупції, без тиску перевірок і податків.
Головна наша ставка – на розвиток цифрової економіки та сільське господарство. Продовольство завжди в ціні, а цифрові технології – це майбутнє. Не забуваймо й про космос. Війна є рушієм інновацій. Зараз на наших очах стрімко зростають інноваційні українські продукти.
Максимум сприяння малому та середньому бізнесу. Спрощення системи оподаткування, перехід від податку на прибуток до податку на обіг та на виведений капітал. Жорстке фінансове покарання за несплату.
Розвиток науки та наукоємних галузей економіки, орієнтованих на розробку та виробництво сучасної зброї та техніки.
В основі соціально орієнтованої ринкової економіки – демократія, подальший розвиток демократичних інститутів та потужний середній клас.
Перехід від парламентсько-президентської до суто парламентської республіки. Завершення реформи децентралізації з відповідною передачею на місця фінансових ресурсів. Збереження жорсткої системи управління в умовах війни.
Одна з головних реформ – створення справедливої судової системи.
ЗСУ – наше «всьо»
Я не лише ідеаліст, а й реаліст і мілітарист. Все, про що ми мріємо, може стати реальністю, якщо ми переможемо в цій війні і матимемо потужні Збройні Сили.
В Україні повинен панувати культ армії, повага до кожного, хто служить у ній і отримує за свою службу гідну платню.
Чисельність високопрофесійної армії – за розрахунками Генштабу ЗСУ. Тобто скажуть триста тисяч військовослужбовців – будемо утримувати триста, скажуть чотириста – то чотириста. Діє мотивована ТРО, члени якої проходять регулярні збори та тримають зброю та амуніцію вдома.
ЗСУ оснащені новітньої технікою – літаками мінімум покоління 4++, сучасними засобами ППО, танками, ББМ, САУ та іншим озброєнням.
Скажете, дорого. Так, недешево. Ось для цього нам і потрібна потужна економіка та жорстка дисципліна у сплаті податків.
Я готовий платити долари та гривні за сучасну зброю, але я точно не готовий платити кров’ю та людським життям українців.
Все буде Україна!
