Звіт Amnesty International (AI) від 4 серпня підняв безпрецедентну хвилю негативної реакції в Україні і світі і викликав багато запитань щодо поведінки і ефективності міжнародних організацій під час війни.
Зі звіту під заголовком “Україна: Українська тактика ведення бойових дій ставить під загрозу цивільне населення” випливає, що дії ЗСУ наражають цивільних на небезпеку: “Українські війська поставили під загрозу цивільне населення, створивши бази та застосовуючи системи озброєння в населених житлових районах, зокрема в школах і лікарнях, відбиваючи російське вторгнення, яке почалося в лютому”.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Хоча автори звіту додають, що “такі порушення жодним чином не виправдовують російські невибіркові обстріли, які вбили і скалічили незліченну кількість цивільних”, українці вважають цей звіт ще одним прикладом недолугої і невчасної спроби заробити собі моральний авторитет під час війни.
Українське громадянське суспільство і світова преса, включно з британськими The Telegraph і The Times, надали цій історії негативного розголосу. Але те, наскільки поганою стала ситуація, показала реакція голови Amnesty International в Україні Оксани Покальчук. У дописі на Facebook 4 серпня вона жорстко засудила звіт, зазначивши, що український офіс АІ не брав участі в його підготовці.
“Ми намагалися зробити все, що в наших силах, щоб цей звіт не був опублікований. На превеликий жаль, … наші аргументи щодо неприпустимості й некомпетентності його змісту не були прийняті до уваги”, – написала вона.
Наступного дня Покальчук оголосила про відставку, заявивши, що не можна описати словами той біль, який вона пережила через відмову керівництва дослухатись до заперечень українського офісу.
Декому такий крок може видатись занадто різким, але коли українська армія воює проти озброєного до зубів ворога, який чинить геноцид на її землі, це вже справа принципу.
Міжнародні організації обурюють
Здається, багато міжнародних організацій мало зробили для того, щоб допомогти Україні захиститись від російської навали, чи хоча б пом’якшити жахливі наслідки путінської війни.
Російська Федерація досі займає місце в Радбезі ООН, яке Москва, за словами Постійного представника України в ООН Сергія Кислиці, незаконно захопила після розпаду СРСР.
Попри те, що Росія порушує всі ключові принципи Організації з безпеки і співробітництва в Європі, вона досі залишається членом ОБСЄ. Коли російські війська оточили Україну перед вторгненням, ОБСЄ проігнорувала вимогу України пояснити, що вони там роблять.
Міжнародний комітет Червоного Хреста піддався масовій критиці за свою сумнівну поведінку, зокрема за дводенний візит до Москви його голови Петера Маурера. Всіх спантеличила заява МЧКХ, в якій він відхрестився від відповідальності за безпеку військовополонених після масового вбивства в Оленівській колонії 29 липня. Постало питання: а для чого ж тоді існує ця організація?
Те, що ОБСЄ покинула своїх працівників напризволяще і не знищила чутливу інформацію, а також те, що Міжнародна організація міграції евакуювала своїх неукраїнських співробітників, а українським не надала ніякої допомоги, викликало в суспільстві ще більше роздратування від їхніх потуг і претензій на моральний авторитет.
На захист України
Високопоставлені чиновники і політики вже не залишаються осторонь, заполоняючи мас-медіа і соціальні мережі гнівною критикою і мемами, в яких вони вказують на неефективність і невідповідність цих міжнародних організацій.
У своєму відеозверненні 4 серпня Президент Володимир Зеленський публічно засудив звіт AI, назвавши його спробою “амністувати державу-терориста й перекласти відповідальність з агресора на жертву”.
Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба розкритикував твіт очільниці AI Агнес Калламар, в якому вона виступила на захист звіту: “Мабуть, Amnesty International називає мене “натовпом” і “тролем”, але це не завадить мені сказати, що її доповідь спотворює реальність, створює хибну моральну еквівалентність між агресором і жертвою та посилює зусилля Росії з дезінформації. Це фальшивий “нейтралітет”, а не правдивість”.
Можна зрозуміти, чому міжнародні організації та їхні прибічники видають такі заяви на захист своєї діяльності і свого нейтралітету, але не має бути напівтонів, коли йдеться про невиправданий, жахливий напад Росії на український народ, який вона називає “спеціальною операцією”.
Україна ніколи не становила ніякої загрози для Росії. Саме Кремль завжди намагався підкорити і колонізувати Україну, а не навпаки, а тому звіт AI, за словами одного українського журналіста, був чимось на кшталт “спроби віднайти баланс між євреями і Гітлером”. Таку думку ще виразніше висловила Посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс, написавши в своєму твіті: “Єдине, що наражає українських громадян на небезпеку, – це російські ракети і гармати і російські військові-грабіжники. Крапка. Якщо вторгнення Росії припиниться, небезпеки не буде”.
Із цим важко не погодитись.
7 серпня Amnesty International видала заяву, в якій неоковирно вибачилася за “страждання та гнів”, які спричинив скандальний звіт, але не за його безтактовну недолугість. А отже отримала ще один удар по своїй репутації.
