Наприкінці серпня президент Росії Владімір Путін здійснив неоголошений візит до Чечні – вперше з 2011 року. Невипадково він попрямував на російський «Дикий Захід» лише за кілька тижнів після того, як українська армія здійснила сміливе вторгнення в Курську область. Знаючи, що ще одна загальнодержавна мобілізація може ще більше відштовхнути й без того пригнічені російські маси, у пошуках додаткового гарматного м'яса Путін натомість зосередився на Чечні. Він “запропонував” її голові Рамзану Кадирову відправити [на Курщину] своїх кровожерливих бойовиків, для яких не існує ні законів ведення війни, ні елементарної людяності.
Тим не менш, від солдатів регулярної російської армії цих TikTok-вояків відрізняє те, що вони фанатично віддані релігійній ідеї мученицької смерті за «благородну мету». У своїй нещодавній розмові з кадировцями Путін заявив, що Росія буцімто стикається з екзистенційною загрозою самому своєму виживанню, і що «такі абсолютно непереможні люди, як вони» зобов’язані «захищати батьківщину». Генерал-майор Апті Алаудінов, який командує батальйоном «Ахмат», як міг запевняв батьків чеченських призовників, що їхні діти «потраплять до раю», якщо загинуть на Курщині.
Хроніка війни в Україні. 21 листопада: «Ми здатні та можемо відповісти»
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
З початку своєї «спеціальної військової операції» Путін зробив кілька непристойних піар-ходів, намагаючись заручитися підтримкою Організації ісламської співпраці (OIC): він цілував Коран, перебуваючи в Грозному, дозволив російським мусульманкам фотографуватися на паспорт у хустці, надав силову підтримку Палестині на тлі триваючого конфлікту в Газі та звинуватив у державній зраді 20-річного волгоградця Нікіту Журавля за те, що той осквернив Коран. Мало того, він не засудив сина-підлітка Кадирова Адама після оприлюднення відео восени, на якому той грубо знущався з беззахисного Журавля у СІЗО.
Натомість Адама Кадирова приймають, як якусь рок-зірку за те, що він «захищав честь своєї релігії», його обсипали купою нагород, зокрема, присвоїли звання “Герой Чечні”, а лідер Татарстану Рустам Мінніханов вручив йому орден “Дуслик”. У віці 15 років він став наймолодшим в історії, кого призначили керівником чеченських спецслужб, а віднедавна він є «куратором» підготовки спецназу в університеті Гудермесу. У березні 2023 року, коли почали з’являтися чутки про погіршення стану здоров’я Рамзана Кадирова, старший брат Адама і ймовірний спадкоємець чеченського трону Ахмат зустрівся тет-а-тет із Путіним.
Кремль особисто зацікавлений у тому, щоб керівництво Чечнею залишалося за перевіреним кланом Кадирова, яким би погано підготовленим для мантії не був підібраний нинішнім президентом наступник. Що стосується Путіна, то для нього передбачуваність і наступність важливіша за компетентність у республіці, яка все ще вважається проблемним дитям Росії. Інституціоналізація спадкової сімейної диктатури має гарантувати йому, що Грозний залишиться сліпо вірним Москві попри вороже ставлення до [путінської партії – ред.] “Єдіная Россія” на низовому рівні та сепаратистські настрої чеченців, чимало яких пішли добровольцями воювати за Україну.
Однією з причин того, що країни Близького Сходу та Північної Африки переважно стали на бік агресора, є широко поширена помилкова думка про те, що ісламофобія набагато менш гостра (якщо взагалі поширена) в Росії, ніж на Заході. Раніше Путін розпалював ненависть до чеченців і після після вибухів будинків у Москві в 1999 році вщент руйнував і палив їхні міста і села, а от після різанини в “Крокусі” й терактів у Дагестані на початку цього року він був набагато стриманішим. Він стримався, боячись розпалити релігійний фанатизм і втратити обличчя в очах новоспечених союзників Росії з ОІС.
Тим не менш, Кремль порозумівся з мусульманськими державами за рахунок власної єврейської громади. Варто нагадати, що до стрілянини в синагозі в Дербенті в червні цього року була спроба погрому ізраїльських пасажирів у махачкалинському аеропорту Утяш, до якого вони прилетіли з Тель-Авіва. Крім того, приблизно 65 000 людей із подвійним громадянством, які виїхали з Росії до Ізраїлю в 2022 році, а тепер опинилися між молотом і ковадлом, не мають наміру повертатися в країну, верхівка якої роздумухує антисемітські настрої.
Рамзан Кадиров, з іншого боку, ніколи не приховував свою м’яку позицію щодо ХАМАСу – він навіть дійшов до того, що схвалив садистські звірства, які вони вчинили 7 жовтня 2023 року, а коли розпочалася регіональна війна, запропонував відправити війська на захист Палестини. Зважаючи на фанатичне прагнення мусульман (яких у Росії 30 мільйонів) “покарати невірних”, російське керівництво вирішило, що буде вигідніше зайняти таку ж пропалестинську позицію та наполягати на ілюзорному розв’язанні конфлікту між двома державами. Зайве говорити, що стратегічний «без обмежень» партнер Росії Китай дійшов такого ж висновку, хоч і з інших причин.
Щодо зміцнення двосторонніх зв’язків із Лігою арабських держав і, зокрема, нафтодержавами Перської затоки, то тут Кадиров довів свою незамінність як цінний актив Кремля. Маючи прямий вихід на правителів Саудівської Аравії та Еміратів, він стане ще кориснішим для Москви, якщо кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп переможе на виборах і чинитиме тиск на шейхів, щоб ті «бурили більше свердловин». Адже саме високі ціни на енергоресурси тримають економіку Росії на плаву. Будь-які зусилля під проводом США збільшити видобуток нафти можуть вдарити по національному бюджету Кремля та не дати йому змоги продовжувати грати “в довгу” в Україні.
Окрім того, що Кадиров виступає фактичним емісаром Росії в Західній Азії, у своїй вотчині він може безкарно змушувати чеченців воювати. Путін уже відправив в Україну понад 47 тисяч бойовиків і, ймовірно, накаже Кадирову і Алаудінову мобілізувати «миротворців» і відправити їх до сусідньої Грузії, якщо правляча партія “Грузинська мрія” залишиться при владі, після чого на Південному Кавказі станеться “Євромайдан”. Можна не сумніватися, що Кадиров цілком усвідомлює, до якої міри змінилася ситуація, і рано чи пізно вимагатиме від Путіна платити більше за їхнім суспільним договором.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
