Останніми місяцями, на хвилі Курської операції, низка світових ЗМІ знову заговорила про можливі переговори про «перемир'я» на основі обміну територіями та повторення західнонімецького прецеденту часткового членства України в НАТО. Коментаторів не бентежать ні публічні заяви Москви про відсутність предмета для переговорів, ні неготовність деяких лідерів НАТО серйозно обговорювати питання прийняття України до Альянсу. Крім того, такі пропозиції вимагатимуть швидкої та ефективної зміни власної оборонної стратегії Європи, повернення до часів Холодної війни та політики стримування, яка так добре знайома нинішній адміністрації Білого дому. А це, своєю чергою, вимагає зовсім іншого ресурсного забезпечення. Про що західні експерти і політики воліють мовчати.
Наприклад, у розпал Холодної війни розмір військових бюджетів Західної Німеччини і США становив 3% ВВП і 5% ВВП відповідно. В армії ФРН служило майже півмільйона солдатів, а чисельність американського контингенту в Європі становила 340 000 осіб.
Індонезія та Росія проводять перші спільні військово-морські навчання
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Зараз ці цифри здаються абсолютно недосяжною фантастикою (армія ФРН натепер налічує менше 200 тисяч солдатів). Європейським країнам-членам НАТО ледве вдалося досягти середнього показника витрат на військові бюджети в 2% від ВВП (зараз з цим справляються лише 18 із 32 членів Альянсу), що робить європейську частину НАТО абсолютно необороноздатною. І це в ситуації, коли обсяги оборонного виробництва потрібно збільшувати не на 10-20%, а в рази.
Водночас у США відбуваються природні процеси ізоляції. Вашингтон зосереджується на внутрішніх справах відповідно до запиту виборців. І це стосується не лише MAGA Дональда Трампа, а й Демократичної партії. Демократи також публічно наполягають на тому, що ЄС має більше інвестувати в оборону і безпеку і менше покладатися на США. Основна відмінність між MAGA та Демократичною партією полягає лише у швидкості виходу з активної участі в європейських справах. Перші хотіли б завершити цей процес прямо зараз, тоді як другі хотіли би робити це повільніше і поступово.
Можна також згадати розпливчасті формулювання про підтримку українців «стільки, скільки буде потрібно» і про те, що «не можна дозволити Путіну перемогти». Звучать відверто проросійські заяви окремих представників політичних еліт по обидва боки Атлантики. Все це свідчить лише про одне: досить значна частина західного політикуму мріє про 2021 рік і дуже хоче повернутися до того статусу, заплющуючи очі на реальність і винаходячи «стримування» без ресурсів.
Нерозумно вважати, що в Кремлі не помічають усіх цих процесів, і сподіватися, що росіяни готові відмовитися від ультиматуму НАТО, оголошеного в грудні 2021 року. А там фактично були вимоги не лише відновлення «радянської імперії», а й Варшавського блоку.
Всі ці умови унеможливлюють відкат ситуації до 2021 року, до старого і доброго світу європейської стабільності. На вулицях європейських столиць вже повним ходом віє забутий Вітер змін, і протистояти йому марно. Ми зараз на роздоріжжі вибору – яке майбутнє ми будемо будувати? А сценаріїв лише два.
Перемога Російської імперії і відновлення «Варшавського блоку»
Саме цим сценарієм йдуть ті, хто хоче «умиротворення агресора», не усвідомлюючи, що на них чекає в підсумку. Відкинемо суто моральні питання (перемога Росії можлива лише у випадку зради України її західними союзниками). У разі повної або часткової анексії України росіянами (а іншої можливості немає) США отримують зовнішньополітичний нокаут, від якого вже ніколи не оговтаються. За втечею з Афганістану вже з цікавістю спостерігали диктаторські режими. Втрата України, яку підтримував такий потужний союзник, однозначно буде сприйнята як прояв слабкості й сигнал до дії. Вплив США на геополітику і міжнародну торгівлю впаде в рази, що призведе до ізоляції всередині Північноамериканського континенту.
Європа залишиться абсолютно беззахисною. Так, вона беззахисна і зараз – якщо, звичайно, прямо зараз не будуть інвестовані в європейський військово-промисловий комплекс суми, співставні з розміром заморожених російських активів. Переможна Росія, до якої додалася Україна, знову стане «жандармом Європи». Окрім страху перед переможним «російським ведмедем», ЄС і НАТО стикнуться з масованими фінансовими вливаннями з боку Росії у корумпованість політиків і чиновників, підкуп лідерів громадської думки, дезінформацію і пропаганду. Це відбувається вже зараз. Достатньо прочитати заяви прем'єр-міністрів Угорщини і Словаччини Віктора Орбана і Роберта Фіцо або спостерігати за тим, як штазі перемагають на виборах у Німеччині. Після перемоги Росії кількість «фіцо» та «орбанів» збільшиться в рази. І цей новий проросійський «Варшавський блок» розірве ЄС і НАТО зсередини, як ракова пухлина. Формально це буде все та ж НАТО, але більшість лідерів європейських країн-членів Альянсу будуть керуватися «побажаннями» з Москви. Нічого не нагадує? Це й буде сумний фінал європейського проєкту.
Перемога України і остаточний крах «імперії зла»
Росія, на відміну від наших партнерів, готова витратити на цю війну все. І у війні за зразком Першої світової вона має незаперечні переваги. У неї фізично більше танків, снарядів і солдатів. Україні потрібно (до жаху Заходу) перенести війну туди, де «російська імперія» найслабша – на її територію. Імперська Росія завжди трималася на централізованій примусовій владі. Заберіть цей стрижень, і вона розвалиться. Курська операція показала, що Росія не здатна захистити свої величезні території. А горезвісні «червоні лінії» Путіна існують лише в головах окремих європейських та американських політиків. Україні потрібно продовжувати бити по цьому слабкому місцю. За Курською операцією підуть Брянська, Воронезька та Мінська (Кремль вже вважає Білорусь своєю територією). Це, разом з ударами далекобійною зброєю вглиб Російської Федерації, стане справжнім ударом по режиму і призведе до хаосу та розпаду Росії на окремі держави. Це наш шлях до спільної перемоги. Настав час виправити помилку 1991 року і завершити падіння «імперії зла».
Але без надійного тилу перемогти у війні неможливо. І США та ЄС повинні нарешті його мати. «Якщо є щось, про що я певною мірою шкодую і бачу набагато чіткіше, то це те, що ми повинні були надати Україні набагато більшу військову підтримку набагато раніше», – сказав колишній генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг після своєї відставки. Що ж, час для жалю закінчився, настав час для реальних дій. Європейський Союз повинен перебудувати свою оборонну промисловість так, щоб обсяг допомоги відповідав Плану перемоги, а не Плану виживання. І робити це потрібно вже зараз, щоб результати були хоча б через рік. Українська армія ще може дати один рік нерішучим європейським політикам.
І тоді за рік можна закінчити війну. Не укласти принизливе для України і Заходу перемир'я, а прийняти капітуляцію Росії. Але для цього потрібні дуже креативні й мобільні дії України за реальної, а не формальної підтримки союзників. І, найголовніше, нам потрібно перестати боятися і вирішити для себе, чого хочуть члени НАТО – перемоги України чи Росії. Хоча відповідь і так очевидна.
Це, звичайно, не поверне світ у 2021 рік. Але це створить нову безпекову конструкцію, в якій регіональний вплив зміститься від Москви до Києва. Україна – як переможниця у війні проти «російської імперії» – приречена стати регіональним лідером, об'єднавши навколо себе скандинавські та балтійські країни (не беручи до уваги незалежні держави на руїнах Росії). І цей крах «імперії зла» стане новим стимулом для відродження ЄС на десятиліття вперед, як це було після розпаду СРСР. І дасть великому європейському проєкту чітку і надійну структуру безпеки, яка базуватиметься на Україні.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
