Те, що важливі технологічні досягнення часто виникають з "пітьми", є історичним фактом. Добре відомо, що ракетна технологія, яка сьогодні може доставити людину на Місяць, Марс і навіть далі, політично зародилася в темних тунелях комплексу Міттельверк, де працювали раби, виконуючи волю свого господаря, інженера-ракетобудівника Вернера фон Брауна.
Сьогодні, коли Україна бореться за своє існування, людство продовжує робити успіхи в освоєнні космосу. Starship – чудове технічне досягнення компанії SpaceX – провіщає нову еру, коли в космос можна буде запускати велику кількість матеріалів, що зрештою дозволить колонізувати Марс на постійній основі.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Яке місце займає наша моральність у цьому приголомшливому розвитку подій?
Якими б не були наші прагнення і сподівання на майбутнє, ми ніколи не повинні вважати гідність людини і її життя непотрібною декорацією, компромісом, на який треба піти заради реалізації наших високих планів. Ми не можемо захоплюватися міжпланетним майбутнім і водночас зазнавати труднощів у моральному осмисленні долі мільйонів українців.
Марс і мораль
Фон Браун – показовий приклад. Він був надзвичайним технологом з експансивним і безмежним баченням розвитку суспільства. У мене вдома на полиці стоїть примірник його книги «Проєкт Марс». Він уявляв собі флотилії космічних кораблів, що висаджуються на марсіанську полярну крижану шапку – авангард зусиль із заселення Червоної планети. Він не просто фантазував, а робив розрахунки і опрацьовував технічні деталі. Саме тому його проєкти були такими вражаючими.
Фон Браун настільки захопився ідеями освоєння космосу, що, здавалося, для досягнення своєї мети був готовий на будь-які компроміси в засобах. Він був членом нацистської партії і СС; незабаром він отримав можливість очолити зусилля Німеччини в галузі ракетобудування. Його ракета V2 – перша керована балістична ракета – також стала першим штучним об'єктом, що потрапив у космос.
Тоді виробили й запустили понад 3 000 нових ракет Vergeltungswaffe ("Зброя відплати"), в результаті чого загинуло близько 5 000 людей, приблизно половина з них – у Лондоні. Ракети збирала троглодитська армія фон Брауна, що складалася з тисяч рабів, переведених із концтабору Міттельбау-Дора до підземного виробничого комплексу Міттельверк поблизу Нордгаузена після того, як союзники розбомбили Пенемюнде – центр розробки ракет і ракетобудування Рейху. Ракетні раби Міттельверка були виморені працею та закатовані до смерті, поки фон Браун мріяв про Марс.
Після війни фон Брауна відправили до Сполучених Штатів працювати над новітньою ракетною програмою, в той час як Радянський Союз нарощував свою міжпланетну міць. Він відіграв важливу роль у прискореному розвитку американської компетенції в галузі ракетних технологій, що безпосередньо призвело до польотів «Аполлона» на Місяць. У світлі потреб нового світового порядку і загроз йому прагматичний погляд Америки на досвід фон Брауна є зрозумілим. Але не мені це критикувати.
Однак суміш очевидної амбівалентності фон Брауна щодо долі людей, які стали жертвами його технологічного генія, і величезного потенціалу цих досягнень зазвичай заглушається в сентиментальних рефренах. Він був «складною» людиною; він був цікавою, але «суперечливою» особистістю; його «поглинули» сили, які він не міг контролювати.
Особисто я вважаю, що тут немає нічого складного, і мене ніколи не переконували виправдання. На мою думку, Вернеру бракувало морального орієнтиру. І якщо йому довелося розірвати на шматки кілька тисяч людей у Лондоні, щоб задовольнити свою пристрасть до ракет, то хай йому грець. Мені він видається архетиповим опортуністом із дефіцитом емпатії.
Вернер був готовий прогнутися перед будь-яким режимом, аби досягти бажаного. Хоча, безсумнівно, в якомусь сенсі, він потрапив у пастку обставин, які складалися в нацистській Німеччині, і свідома втеча звідти могла би коштувати йому життя. Хтось може сказати, що він був просто наївним, але я думаю, що це було б надто великодушно. Він розумів, що забезпечить собі місце в історії світової цивілізації, якщо зможе здійснити те, що задумав. І таки здійснив.
Можливо, найбільш ненавмисною і кричущою помилкою вчених і технологів є віра в те, що моральним міркуванням немає місця в їхніх починаннях, що непевність і мінливість людських цінностей робить їх несуттєвими для очевидно «об'єктивних» планів людського вдосконалення. Тому їх можна відкинути.
Свобода і гідність людини не є більш банальними, ніж дослідження Всесвіту
Досвід Вернера фон Брауна – урок для сьогодення. Як для окремих людей, так і для цілих народів існує спокуса звабитися грандіозними панорамами ціною того, що може здатися дріб'язковими проблемами. Покійний Вацлав Гавел, президент Чехії, поет-дисидент і непримиренний антагоніст комуністичної держави, одного разу спостерігав, як був придушений громадський резонанс щодо смерті жінки, яка загинула внаслідок обвалу погано укріпленої кладки, оскільки ця подія відволікала увагу від величних сподівань на соціалістичний прогрес.
Будь то радянський соціалізм, освоєння Марсу чи будь-який інший титанічний проєкт, уніфіковані, могутні й привабливі утопії дуже легко змушують нас дивитися на долю окремих людей, навіть цілих націй і народів як на щось, що відволікає нас від тих, хто, здавалося б, вабить нас до багатших перспектив. І нерідко ті, хто веде за собою, з презирством дивляться на ці, здавалося б, дріб'язкові потреби в турботі та увазі на місцях, на крики про допомогу в повсякденній боротьбі.
Навпаки, саме короткотривалі бої за свободу визначають траєкторію руху людства до його найамбітніших цілей. Це вони задають тон, визначають межі захисту нашої свободи і встановлюють межі дозволеного для влади автократів. Якщо ми у своєму прагненні побудувати цивілізацію космічних першопрохідців відвернемося від українців та інших народів, які виборюють свободу, то ніхто з нас не буде вільним, як не будуть вільними й першопрохідці.
Ми не можемо уникнути цих істин, покинувши Землю. Люди дивовижним чином не перетворюються на янголів, коли залишають гравітаційні межі рідного світу. Незважаючи на оптимістичні сподівання, що погляд на оазу Землі здалеку прищепить людям доброзичливість, існує не менша ймовірність того, що в декого, особливо в тиранічних особистостей, це викличе нігілістичне відчуття незначущості та недоречності людства, усвідомлення того, що жоден рівень злоби в глобальному масштабі не має ніякого значення. У так званому «Ефекті огляду» є насінина, з якої може вирости глибоко байдуже зло.
Коли ми намагаємось прийняти безмежну нелюдську жорстокість всесвіту, свобода людського духу, швидше за все, виявиться першою жертвою. Полишення Землі може посилити нашу потребу в захисті індивіда, в захисті святості особистого, а не послаблювати її.
Якщо ми відправимо людство до зірок, але при цьому проігноруємо долю тих, хто бореться за свою гідність і свободу тут, на Землі, то ми досягнемо успіху як візіонери і космічні переселенці, але зазнаємо поразки як людські істоти.
Чарльз Кокелл - професор астробіології Единбурзького університету.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов'язково відображають точку зору Kyiv Post.