Подекуди зі сходу та півдня України надходять такі трагічні новини, що навіть повітря завмирає. Стає темно і душно, і немає сил навіть змусити себе посміхнутися.
Так було і тоді, коли почув повідомлення про загибель українських військовополонених з полку «Азов» – бійців, які захищали Маріуполь і здалися в полон за наказом українського головнокомандувача.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Росія стверджувала, що полонені загинули, коли українська ракета влучила в будівлю в’язниці, де їх утримували. Однак цю версію одразу спростували, коли з’явилися перші фото, на яких обгорілі тіла українських військових лежать на підлозі згорілої казарми. Не видно навіть найменших слідів вибуху ракети. З’являється все більше доказів того, що вони загинули під час пожежі, можливо спричиненої термобаричним вибухом.
Один експерт припустив, що в’язнів знищили, аби приховати сліди тортур. Тепер ми ніколи про це не дізнаємося, але я вважаю, що головний мотив убивства ще страшніший. Їх спалили живцем або за наказом Володимира Путіна, або на догоду йому.
Пожежа в Одесі
На мою думку, цей злочин безпосередньо пов’язаний з подіями в Одесі 2 травня 2014 року, коли під час протистоянь проєвропейських і проросійських активістів у результаті пожежі в Будинку профспілок загинули понад 40 проросійських учасників. Путін не раз згадував про цю трагедію і щоразу обіцяв страшну помсту за загибель активістів. Востаннє він говорив про це у своєму телезверненні 21 лютого, за три дні до початку війни.
«Неможливо,не здригаючись,згадувати про страшну трагедію в Одесі, де учасники мирного протесту були жорстоко вбиті,живцем спалені в Будинку профспілок. Злочинці, які скоїли цей злочин, не покарані, їх ніхто не розшукує. Але ми знаємо їх поіменно і зробимо все, щоб їх знайти, покарати і віддати під суд», –заявив Путін.
Він не сказав, що першими жертвами протистояння 2 травня 2014 року стали двоє проукраїнських активістів, яких убили на вулиці під час проєвропейської демонстрації. Він також не згадав про те, що Одеська поліція не зробила нічого, щоб запобігти сутичкам, і що відразу після трагедії деякі керівники Одеської поліції втекли до Росії.
У Будинку профспілок сталася пожежа. Там проросійські активісти ховалися від коктейлів Молотова – основної зброї, яку використовували обидві сторони. Пожежні прибули на місце трагедії лише через 40 хвилин після того, як виникла пожежа.
Розслідування того, що сталося, ще не завершено, але деякі з обвинувачених у правопорушеннях, пов’язаних з трагедією, переховуються в Росії. Дехто, наприклад, тодішній заступник начальника Одеського міськвідділу поліції Дмитро Фучеджі, вже є громадянином Російської Федерації.
Ненависть Путіна до «Азову»
На момент трагедії в Одесі полку «Азов» навіть не існувало – тоді це був добровольчий батальйон «Азов». Полкз’явився пізніше і в іншому регіоні України – у Приазов’ї.
5 травня 2014 року представники двох право-радикальних організацій об’єдналися і відразу ж активно долучилися до збройної боротьби проти проросійських сил на Донбасі. «Азов» брав участь у звільненні Маріуполя в червні 2014 року. Тоді в лавах полку були навіть деякі російські неонацисти та однодумці з інших країн.
Згодом перед «Азовом» постав вибір – розформуватися або увійти до складу Національної гвардії. Полк «Азов» зрештою став підрозділом Національної гвардії. Якщо хтось із полку гинув, його місце займав інший доброволець.
У відповідь на часті звинувачення «Азову» у неонацизмі Нацгвардія заявляє, що підрозділ деідеологізований. Однак деякі джерела повідомляють, що 10-20% бійців «Азову» все ще сповідують праворадикальні політичні погляди.
Ненависть Кремля до «Азову» добре відома, і той факт, що полку вдалося так довго утримувати російську армію від захоплення Маріуполя цієї весни, мабуть, ще більше посилив цю ненависть.
З огляду на це бійцям «Азову», які здалися в полон під гарантії ООН і Міжнародного комітету Червоного Хреста, було б неймовірно важко дожити до обміну полоненими. Росія налаштована фізично знищити бійців «Азова» у найжорстокіший спосіб.
Недарма вона не дозволила представникам Червоного Хреста відвідати та оглянути місце загибелі українських військовополонених.
Погляди, автора, висловлені в цій статті, можуть не співпадати з поглядами видання Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
