Після перемоги Трампа настав час розпочати дискусію про те, що відбувається в контексті різноманітних ініціатив про припинення вогню/мирні переговори. Що може бути далі з відносинами між Україною, США та Заходом?
США та Україна – складна історія відносин у військовій сфері
Для цього спочатку слід подивитися на ситуацію очима українців, адже це їхня країна і їхня кров.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Українці, як ніхто інший, хочуть, щоб смерть і руйнування припинилися.
Але я б сказав: сама думка про те, що можна просто припинити стріляти і довіритися чужинцям, що все буде добре, для українців гірша, ніж "звичайне" продовження війни. І саме таке ставлення до цього абсолютно переважає в українському суспільстві.
Звичайно, можна обдурити українську громадськість мирною угодою, яка нібито захистить їх від Росії.
Наразі я не бачу жодного способу змусити українців прийняти мирну угоду, що не гарантуватиме їхню безпеку, так, щоб українці повірили би в це. Вони будуть воювати в будь якому разі.
Команда України втрачає команду Трампа
Я знаю, що за межами України підхід, за якого безпеку України можна абсолютно і повністю гарантувати, здається декому раціональним.
Впевнений у тому, що кожен українець на такі роздуми на Заході скаже приблизно так: "Ви не в Україні, на вас не нападають, і вам не потрібно жити з можливістю майбутнього нападу з боку Росії. І це не просто погані новини, як падіння вартості ваших акцій чи втрата роботи. Війна — це смерть, руйнування, хаос, розділені родини, зруйновані долі".
Українці кажуть: ми б хотіли, щоб війна закінчилася. Але ми не збираємося підписувати якусь угоду, яка дозволить Росії знову напасти на нас. Якщо це єдиний варіант, то у нас немає вибору, ми повинні продовжувати воювати.
Ба більше, більшість українців про це не скажуть, але вони напевно думають так:
Вам (на Заході) це не подобається? Та пішли ви! Що ви можете нам зробити такого, чого ще не зробили росіяни? Ви що, збираєтеся дати росіянам зброю, щоб вони нас швидше вбили? І якщо вже ми про це заговорили, як ви себе почуваєте, коли говорите людям, які борються за свою свободу, що вони вам набридли?
Набагато раціональніше, з точки зору українців: якщо ми продовжимо воювати з росіянами, то принаймні таким чином росіяни зможуть напасти на нас лише з ослабленою армією, і кожного разу, коли вони це робитимуть, ми вбиватимемо більше їхніх солдатів, які, очевидно, ніколи більше не зможуть напасти на нас знову.
США діють нерішуче з Росією, і це проблема
З української точки зору, велика проблема, пов'язана з участю США в спробах примирення РФ, у тому, що США неодноразово "здавали" Україну.
Так, правда, що не лише українців "кинули під автобус", у цьому немає "нічого особистого" з боку американців, але українцям від цього не легше.
Я хочу сказати, що справа не в моралі чи українській впертості. Просто українці пам'ятають, що раніше робили США. І про це більшість американців нічого не знають або воліють забути. І от те, що США робили раніше, вказує на закономірність, яка, якщо її ігнорувати, становить пряму загрозу українській національній безпеці.
Всі ці факти давно відомі, тому ті з вас, хто знає це, звичайно, пропустіть трохи.
У 1991 році, невдовзі після того, як Україна проголосила свою незалежність, не хто інший, як Джордж Буш-старший, сказав українцям, що вони повинні зберігати лояльність до Росії. На його думку, Росія в своєму серці бажала Україні найкращого.
Зараз ми чітко бачимо, що Росія збирається стерти Україну з лиця землі, тож можна з упевненістю сказати, що Буш трохи помилився, хай навіть він і літав на TBF («Грумман» TBF «Евенджер» («Месник») (англ. Grumman TBF Avenger) — американський палубний бомбардувальник-торпедоносець виробництва авіакомпанії Grumman — ред). Та промова Буша-старшого залишилась в історії як "Котлета по-київськи". Можна стверджувати, що протягом наступних 30 років позиція США щодо України суттєво не змінилася.
У 1990-х роках Україна відмовилася від своєї ядерної зброї в обмін на американські запевнення, що українська незалежність і суверенітет є непорушними. Це була адміністрація Клінтона.
США «зливали» українців в Іраку, потім «здали» Грузію та Афганістан
У 2003-2008 роках однією з перших серед колишніх радянських республік Україна розгорнула війська в Іраку для підтримки війни, яку там вели Сполучені Штати. Українські солдати загинули. Коли почалося шиїтське повстання (пам'ятаєте?), українці звернулися до США з проханням про повітряне прикриття. Вони його не отримали — "Апачі" були надто зайняті захистом американських підрозділів.
Українці не забули, що у 2008 році, коли Росія напала на Грузію, американці не зробили жодних значущих кроків, щоб втрутитися й стримати російське вторгнення в сусідню державу. Це була вже адміністрація Джорджа Буша-молодшого.
Росія анексувала український Крим у 2014 році майже безкровно, а потім напала через кордон на Донбас. Російська артилерія масовано обстрілювала кордон. Британські журналісти спостерігали, як російські армійські вантажівки з боєприпасами та солдатами їхали полями з Росії в Україну.
Якою була реакція адміністрації Обами? — Перекласти проблему на плечі європейців, не робити жодних кроків для допомоги українцям і чітко дати зрозуміти, що український суверенітет і європейська безпека не є пріоритетами США.
У 2015 році, оголосивши використання хімічної зброї «червоною лінією», адміністрація Обами спостерігала за тим, як сирійський уряд застосував отруйний газ проти курдських бійців, які були американськими союзниками, і не діяла. Деякі з цих курдів воювали пліч-о-пліч із американськими військовими, коли США вторглися в Ірак у 2003 році. Українці (а також росіяни та європейці) бачили це.
Адміністрація Трампа, яка прийшла до влади у 2016 році, після деякої затримки відправила кілька сотень протитанкових комплексів Javelin в Україну. Потім уряд Трампа зупинив постачання зброї Україні більше ніж на рік, намагаючись використати відновлення надання зброї в українському розслідуванні проти свого політичного конкурента.
Українцям байдуже, що за це Трампу спробували оголосити імпічмент. Для українців головним було те, що Трамп, як і Обама, вважали українську безпеку настільки неважливою, що її можна було викинути, як дешеву покерну фішку. Крім того, Трамп не почав надсилати Україні танки, винищувачі та артилерію. Здебільшого це були HUMMV та аптечки.
Як я говорив під час виборчої кампанії, кожен, хто стверджує, що Трамп розуміє Путіна і Росію, повинен пояснити, як адміністрація Трампа у 2016-2000 роках не заохочувала подальшу російську агресію. Так, HUMMV, аптечки і кілька сотень ракет Javelin стали у пригоді, але ми говоримо про стримування авторитарної Росії після її вторгнення в Грузію, а потім в Україну.
Якщо колись і був час, коли постачання важкого озброєння могло би зробити українську армію більш готовою до боротьби з російською армією, то це був період між 2015 і 2021 роками. Зброя не надходила, і в Москві немає жодного способу інтерпретувати це, окрім того, що американці не бачать сенсу в тому, щоб зробити Україну здатною стримувати велике вторгнення.
Якщо цього сигналу було недостатньо, то 19 грудня 2018 року адміністрація Трампа наказала вивести всі американські війська з Сирії, фактично кинувши курдів, які живуть у регіоні, на поталу основним силовим атакам сирійських і російських військових.
Курдських бійців знову "кинули під автобус", але цього разу разом із сирійськими арабами, схильними до дружніх відносин зі США.
Потім США вивели війська з Афганістану. Ми всі знаємо про кинутих там перекладачів і жінок.
США після початку повномасштабного вторгнення лише базікають
Коли Росія вдруге вторглася в Україну у 2022 році, американська адміністрація Байдена порадила українцям здати більшу частину країни Росії та вести партизанську війну. Відтоді ця адміністрація вважала за потрібне ставити уникнення ризику конфронтації з Росією вище за здатність українців захистити себе. Це навіть поширилося й на американську зброю, куплену іншими країнами, які хотіли надати цю зброю Україні.
Послання Кремлю, який зараз веде війну на знищення української держави, було чітким: застосуйте ядерну зброю в Україні, і тоді США серйозно втрутяться. застосуйте щось менше, ніж ядерну зброю, і США не будуть серйозно протистояти Росії.
З початком війни офіційні особи США продовжували заявляти, що «агресія не пройде», що «Америка прикриє спину України», і що «так довго, як це буде потрібно». Потім, з грудня 2023 року по квітень 2024 року, США припинили постачання зброї в Україну.
З точки зору Кремля, очевидно, що США багато говорять, але коли справа доходить до бійки, США відступають. Знову і знову. І не лише в Україні.
З української точки зору, американське умиротворення Росії є двопартійним, воно вкоренилося в інституціях Вашингтона. Це те, як американці ставилися до України протягом багатьох поколінь, це те, як американці ставляться до інших країн, що борються за збереження влади, і це не те, що зміниться найближчим часом.
У будь-яких майбутніх переговорах із будь-якою державою, не обов'язково варто довіряти навіть формальним обіцянкам безпеки, підписаним президентом США і ратифікованим Сенатом. Поведінка США в минулому не допускає іншої інтерпретації.
Запевняю вас, що на будь-яких переговорах про угоду, в яких американський переговірник запропонує українцям поступки в обмін на зобов'язання США гарантувати безпеку України, вони йому скажуть у відповідь: «А як же в'єтнамці? Іракські демократи? Боснійські біженці? Курдські союзники? Афганські жінки? Чим обернулася для них віра в обіцянки США підтримувати демократію, свободу та міжнародний порядок, який би ґрунтувався на правилах?
Безпорадність, яку США демонстрували не раз, відсутність довіри до міжнародної безпекової угоди стане відправною точкою для України у будь-яких переговорах за участю США про припинення вогню з Росією.
Українці бачать: США ненадійні, вони ніколи не були надійними, і вони абсолютно не розглядають український національний суверенітет і запобігання російській агресії проти України як питання, що становить національний інтерес США.
Коли ви починаєте чути, як представники американського істеблішменту нарікають на впертих українців, ось вам відповідь на запитання, чому так.
Ця публікація є адаптованим перекладом посту експерта Kyiv Post Стефана Коршака на його сторінці у Facebook. З ним ви можете ознайомитися тут.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
