ПОГЛЯД: Україна повинна завдати ударів у відповідь

З 2014 року розпочалася гібридна війна росії проти України, а з 24 лютого 2022 року – повномасштабна російська агресія.

Гинуть тисячі людей, ЗСУ відбивають атаки ворога та переходять у контрнаступ, російські ракети б’ють по мирних містах країни. Проте ні Україна, ні наш ворог війну один одному не оголосили.

У рашистів триває «спеціальна військова операція», а в Україні оголосили воєнний стан. Воєнні дії ведуться лише на нашій території. Ми лише захищаємося, обороняючи власні міста і села.

Агресія дорівнює війні

Спочатку трохи про юридичні аспекти. Україна є учасником Гаазької конвенції про початок воєнних дій (1907 р.), в якій описується процедура оголошення війни та перелік підстав для цього.

Згідно цієї конвенції, реальних причин для оголошення росії війни Україна має більш ніж достатньо: збройна агресія проти нашої держави, бомбові удари по мирних містах, блокада портів.

Тоді чому ж Україна не використала своє законне право та не оголосила війну росії?

Українська влада так і не відповіла на це питання. Спочатку, начебто, було не до цього: треба було організовувати оборону держави, налагоджувати комунікацію з зовнішньополітичними партнерами. Потім оголошення війни нібито втратило свою актуальність.

Багато експертів вважають, що у разі оголошення війни Україна сама буде визнана державою – агресором.  Зовсім ні, панове, це повний абсурд та повна маячня.

Почесне місце держави – агресора посідає росія, і цим «титулом» її нагородила Організація Об’єднаних Націй. Переконатися в цьому не важко – треба лише прочитати Резолюцію Генеральної асамблеї ООН «Агресія проти України», яка була ухвалена 2 березня 2022 року за підтримки 141 держави.

Тобто з точку зору міжнародного права, формального оголошення війни Україні й не потрібно – росія офіційно визнана державою – агресором, і цього достатньо для світової спільноти.

Сьогодні українців цікавить, напевно, не цей юридичний та геополітичний факт, а інше, більш актуальне питання: чому ми лише захищаємося на своїй території, і чому ми не завдаємо ударів у відповідь по військових цілях та об’єктах на території росії?

Виграти війну, лише захищаючись, неможливо

Якщо не атакувати військові цілі на території держави – агресора, війну не виграти. Це аксіома воєнної науки.

Мова йде зараз не про наземний наступ. Мова – про вогневе ураження цілей на території держави – агресора, з якої відбуваються атаки по Україні.

Після Вінниці, Одеси, Часового Яру, Харкова, Миколаєва, десятків інших вщент зруйнованих міст та болю всього народу за нашими батьками, дітьми, сестрами та братами українці будуть «за». Без вагань і якихось міфічних сумлінь.

Рашисти вдарили по Харкову. У відповідь отримали удар по аеродрому в Білгородській області.

Рашисти атакували Вінницю. У відповідь удар – по військово-морських базах на території росії.

Атакували Львів, Одесу чи Київ – ми б’ємо у відповідь по військових об’єктах на російській території.

Я не закликаю бомбити російські міста. Але окупанти повинні розуміти – зло буде покаране – рашистам не вдасться сховатися й відсидітися в «домику».

Це повинен усвідомити не лише льотчик, а й технік, який підвішує бомби та ракети під літак, штурман, який наводить його на ціль, інженер, який його обслуговує, будь-який військовослужбовець армії окупанта.

Вони обрали свою долю, беручи участь у так званій «спецоперації». Вони відповідальні за загибель тисяч мирних українців. Вони повинні бути готові до того, що їх знищать у відповідь. І без дурних запитань: а нас за що?

Чисельні експерти та псевдо-інтелектуали будуть категорично проти ураження військових цілей на території росії, розказуючи про «ескалацію конфлікту».

Яка до біса ескалація? Який конфлікт? Це ви про що? Про розбомблений драматичний театр у Маріуполі та загиблих українських дітей?

Для мене, як і для багатьох моїх співвітчизників, всі розмови про подальшу ескалацію війни завершилися після загибелі першої дитини.

Якщо ви про перенесення воєнних дій на територію росії, то так – це моя мета, як і мета мільйонів українців. Хороші та погані росіяни, війна прийде до вас. Не переживайте, не до ваших домівок, як у нас, в Україні, де ви її принесли до шкіл, дитячих садочків та лікарень. Вона прийде до військових баз, аеродромів та частин, до кожного військовослужбовця «другої армії в світі».

Нам треба розуміти – у разі наших ударів по російських військових об’єктах, путін вдасться до ядерного шантажу.

Однак, наскільки відомо, західні лідери вже його попередили, що в разі застосування ядерної зброї путін отримає нищівний удар у відповідь з летальним  особисто для нього результатом. А диктатор хоче жити.

До речі, все ще діючий прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон вважає абсолютно легітимними цілями військові об’єкти на території росії, а Британія у випадку російського ядерного удару відповість своїм ударом, навіть не проводячи консультацій із союзниками по НАТО.

Мені можуть закинути звинувачення в паперовий хоробрості. На всі ці закиди скажу відверто – я живу в Україні, і нікуди виїжджати не збираюся.

Удари по росії: бути чи не бути?

Багато моїх щирих друзів підкажуть мені, що в України немає сил та засобів для завдання масованих ударів у відповідь. Більш поінформовані в суто військових питаннях товариші за великим секретом розкажуть, що сили та засоби є, однак в обмеженій кількості. А ті мої нечисленні колеги, які ще залишилися біля владного Олімпу, поправлять поінформованих та наголосять, що річ, перш за все, у відсутності політичного рішення.

Те, що ЗСУ завдають окремі удари у відповідь, напевне, вже не є таємницею. На початку війни було два «прильоти» українських ракет по російських аеродромах. Зараз чомусь катастрофічно збільшилося число пожеж на нафтових базах, арсеналах внаслідок «порушень правил пожежної безпеки». Якісь загадкові «хлопки» постійно лунають у Курській та Білгородській  областях.

Але із загадкових причин ми соромимось відверто сказати, що це робота ЗСУ, Сил спеціальних операцій, наших безпілотників або гвинтокрилів. Боїмося ескалації? Ядерного шантажу? Ударів по центрах управління?

На перші два питання я вже відповів. Щодо ударів по центрах управління, можу сказати лише одне: це війна, панове, готуйтеся, як готуються до ракетних ударів мільйони українців.

Якщо хтось із вашого оточення, пане Президенте України Володимире Зеленський, розповідає вам про катастрофічні для нас наслідки рішення про завдання ударів по військових об’єктах в росії, то прочитайте цей допис, у ньому все сказано.

Або краще звільніть цього нашіптувача за професійну непридатність або роботу на користь росії, навіть якщо він обіймає посаду керівника Вашого офісу.

Не вірите моїм аргументам – заслухайте інших експертів. Врешті-решт, підпишіть указ про оголошення дзеркальної «спеціальної військової операції» проти росії. А що, їм можна, а нам ні?

Україна повинна завдати ударів у відповідь.

Інакше війну нам не виграти.

Погляди, висловлені в цій статті, є авторськими і можуть не співпадати з поглядами редакції Kyiv Post.