Повідомляється, що європейські активісти планують масові демонстрації 15 лютого 2023 року, майже через 20 років після найбільш масових в європейській історії демонстрацій, які зібрали на вулицях мільйони людей, що протестували проти можливого вторгнення США в Ірак. Але тепер активісти не протестуватимуть проти вторгнення Росії в Україну, а радше вимагатимуть припинення вогню, що лише зміцнить досі хиткий контроль Росії над захопленою українською територією та дозволить перегрупувати постраждалі в боях російські війська.
Президент Росії Володимир Путін заявив, що жодні переговори про припинення його війни проти України не можуть розпочатися без попередньої згоди на вимоги Росії. А вони включають, як мінімум, збереження контролю РФ над частинами України, які були захоплені та анексовані.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Таким чином, переговори між Україною та Росією фактично означатимуть мовчазну згоду на розчленування суверенної держави та зміну міжнародно визнаних кордонів шляхом збройної агресії.
Переважна більшість громадян України виступає проти переговорів, і 22 жовтня президент Володимир Зеленський підписав указ про відмову від прямих переговорів з РФ.
Припущення, що Україна певною мірою несе відповідальність за кровопролиття, яке чинить Росія.
Тим не менш, український уряд і громадянське суспільство продовжують отримувати численні вимоги з багатьох джерел припинити війну шляхом переговорів з Росією. У цих вимогах міститься натяк, що, відмовляючись визнати домінування Росії над окупованими частинами України (а це понад 15% її території), саме Україна та прихильники України на демократичному Заході несуть відповідальність за продовження кровопролиття, руйнування та глобальну економічну кризу.
За інформацією інтернет-видання «Медуза», яке відслідковує джерела в російському уряді, сам Володимир Путін підняв тему переговорів у середині вересня, заявивши: «Ми зробимо все, щоб це якомога швидше закінчилося. На жаль, протилежна сторона (українське керівництво) заявила про відмову від переговорів, заявила, що хоче досягти своїх цілей військовим шляхом, як то кажуть, на полі бою».
Коли Зеленський 15 листопада запропонував «українську формулу миру» на саміті G20 на Балі в Індонезії, російські військові відповіли артилерійським та ракетним вогнем, який позбавив тепла, води та електроенергії мільйони українських громадян. Російський чиновник заявив тоді, що обстріл є покаранням за «небажання української сторони вирішувати проблему, йти на переговори…»
На думку берлінського Інституту міжнародних справ і питань безпеки (Stiftung Wissenschaft und Politik), умови Росії щодо припинення війни були рівнозначні повній капітуляції та розпаду української держави – Україна повинна скласти зброю, відмовитися від будь-яких намірів вступити в НАТО, прийняти статус постійного нейтралітету, надати російській мові статус офіційної, визнати Крим російським, а так звані Донецьку і Луганську народні республіки незалежними, тобто, за концепцією Путіна, «денацифікуватись» і «демілітаризуватись». Інакше кажучи, вона мала здійснити зміну державного режиму на смак Москви.
У чиїх інтересах насправді переговори з Росією?
Вимоги вдатись до переговорів, які, очевидно, не враховують цих моральних, політичних і практичних перешкод, багато що говорять про моральні принципи їхніх авторів, їхні пріоритети та їх розуміння історії та політичної реальності.
Багато закликів до України сісти за стіл переговорів з Росією мають відверто економічні мотиви. Ділові та політичні лідери європейських держав, чиї економіки процвітали та стали залежними від російського імпорту енергоносіїв, хочуть, щоб ця війна була закінчена, щоб санкції проти Росії більше не загрожували західноєвропейським економікам і звичному їх способу життя.
У серпні група німецьких соціал-демократичних парламентаріїв, включаючи членів Європейського парламенту, чітко заявила, що зусилля України щодо самооборони були частиною синдрому, в якому Україна та Росія морально еквівалентні. «Спіраль ескалації має бути зупинена», – йдеться у листі парламентаріїв, також у ньому міститься заклик до вироблення «modus vivendi». Колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер після зустрічі з Путіним заявив тижневику Stern, що «хороша новина полягає в тому, що Кремль хоче досягти рішення шляхом переговорів».
У Twitter оглядачі пожартували, що Шредер поїхав у Москву, щоб «забрати зарплату». До її честі міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок сказала: «Ми чуємо багато необережних заяв, на кшталт «необов’язково мати абсолютну територіальну цілісність, нам потрібно вести переговори, нам потрібно йти на компроміс, щоб нарешті знову досягти миру».
Протягом війни багато хто висловлював обурення щодо пропозицій Німеччини з приводу того, що Україна повинна задовольнити вимоги Росії з огляду на неминучість перемоги Росії – пропозицій, які, очевидно, так і не були скореговані після блискучих успіхів українських військових.
Переговори також розглядаються як ключовий фактор політичної співпраці між західними державами та режимом Путіна та стабільності європейсько-російської «архітектури безпеки».
У травні та знову в червні президент Франції Еммануель Макрон застеріг від «приниження» Росії. Макрон сказав, що він «переконаний, що роль Франції – бути посередницькою силою», роль, яка не може бути реалізована без готовності лідерів України до переговорів, що означає, простою мовою, згоду на розшматування їхньої території – навряд чи це можна сприймати як рецепт регіональної безпеки.
США надали значну військову, гуманітарну та економічну допомогу Україні (хоча не пропорційно до інших її прихильників, таких як, наприклад, країни Балтії), і президент Джо Байден не прийняв пропозиції обох політичних партій США домовитися про припинення війни за спиною Зеленського і триматися подалі від конфлікту.
За словами колишнього посадовця Державного департаменту США Еліота Коена, голова Об’єднаного комітету начальників штабів Марк Міллі «викликав тривогу серед друзів України, припустивши на кількох форумах, що Україна у своїй боротьбі з російськими військами зайшла «у глухий кут», і що – враховуючи безвихідну ситуацію, яка виникла з настанням зими – можливо, настав час для переговорів між Києвом і Москвою», що свідчить про «відсутність стратегічного терпіння та стійкості, яка лише заохочує Росію».
Деякі громадські активісти на Заході виступили з найбільш різкими та ідеологічно спрямованими закликами до України розпочати переговори з Росією. Навіть напередодні російського вторгнення багато «активістів миру», як-от члени британської «Коаліції стоп війні», взяли на озброєння тези російської пропаганди, «виступаючи проти війни, не враховуючи масовану підготовку Росії до військового наступу на Україну, нещодавню незаконну анексію та підривну діяльність в окремих частинах країни, відверто принизливий підхід до гідності та права українського народу на самовизначення, відкриті погрози розв’язати війну, якщо її вимоги не будуть виконані». Активісти звинуватили представників воєнної промисловості і НАТО у «розпалюванні війни», ігноруючи той факт, що Росія жорстоко атакувала та частково окупувала Україну ще 2014 року.
Сьогодні політики-пацифісти, антивоєнні рухи та неурядові організації стверджують, що постачання зброї в Україну та «розпалювання війни» на Заході є саме тим, що продовжує війну. Загальновідомо, що керівництво Росії лобіює західні уряди з тим, щоб вони тиснули на Україну, аби та погодилась на переговори. І, скоріш за все, як це свого часу робив Радянський Союз під час холодної війни, росіяни майстерно маніпулюють спільнотами пацифістів на Заході.
Дюйм легко став би милею
Будь-яке припинення вогню, досягнуте завдяки переговорам на російських умовах, не припинить війну Росії проти України та означатиме тимчасове умиротворення, яке лише сприятиме подальшій агресії.
Не може бути сумнівів щодо мотивів і намірів Росії, враховуючи чіткі заяви Путіна, що Росія прагне «повернути» те, що, на його думку, належить Росії, що суверенної України не існує.
Будь-яка слабкість у захисті демократичної країни, яка зазнала нападу та незаконно окупована агресором, сприяє поширенню диктаторських і тоталітарних режимів у світі, а також послабленню захисту прав людини в принципі та на практиці. Хоча наразі ми є свідками небезпечної корозії поваги до права країни, яка зазнала агресії, на самооборону, ми всі можемо зробити свій внесок у припинення жахливого насильства в Україні, підтвердивши це право та зміцнивши його нашою моральною, гуманітарною, політичною та військовою підтримкою.
Аарон Роудс є старшим науковим співробітником Товариства здорового глузду та президентом Європейського форуму релігійної свободи. У 1993-2007 роках він був виконавчим директором Міжнародної Гельсінської федерації з прав людини.
Погляди, висловлені у статті, належать автору і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
