У день, коли президент Володимир Зеленський відвідав США, здійснивши першу свою закордонну поїздку з 24 лютого, The Wall Street Journal опублікував статтю, в якій президент Франції Еммануель Макрон закликав Європу зменшити свою залежність від США в питаннях безпеки.
Використовуючи типовий «макронізм» «всередині НАТО, з НАТО, але також не залежачи від НАТО» – схожий на тези його улюбленого проекту Європейського політичного співтовариства, яке не є копією ЄС, хоча й схоже за своєю сутністю – французький президент оприлюднив нову ініціативу, яка, за його словами, не є альтернативою НАТО.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
При цьому гарантії безпеки за цією новою архітектурою, за словами Макрона, мають стосуватися України та Росії, а також Азербайджану, Грузії, Молдови та Вірменії.
«Коли я говорю про гарантії, я говорю про всі ці країни як з нашої точки зору, так і з точки зору Росії», – сказав Макрон WSJ, додавши, що «це означає, що один із важливих моментів, про який ми не повинні забувати – і про який президент [Володимир] Путін завжди казав – це про його страх, що НАТО підійде прямо до дверей [Росії] і буде розгортати зброю, яка може загрожувати Росії».
По-перше, викликає здивування те, що Макрон досі використовує аргументи про розширення НАТО в контексті запобігання подальшій агресії. НАТО стоїть прямо біля дверей Росії з 1999 року.
Але більше занепокоєння викликає те, що Макрон просуває ідеї, що однозначно збігаються з ідеями Кремля, який минулого року вимагав від НАТО обіцянки не розширюватися далі та відмовитись навіть від потенційної перспективи членства України у блоці.
Кремль витратив десятиліття на те, щоб Європа та США зменшили масштаби співпраці та впроваджували власні економічні та військові стратегії, бажано поза межами НАТО.
Намагання Макрона створити квазінезалежний союз, який неминуче наслідуватиме НАТО, піднімає питання про витрати та розподіл відповідальності, потенційно призводячи до ситуації, коли Париж і Берлін (чия поведінка під час цієї війни, хоч часом і позитивна, все ж таки досі була значною мірою під питанням), повинні будуть надати Москві певні «гарантії безпеки».
З огляду на те, що Макрону добре відомо про плани НАТО розширюватись у Північній Європі, ці «гарантії безпеки» звучать дуже схоже на обіцянку не приймати Україну та інших претендентів на вступ до Альянсу з колишнього СРСР.
«Мабуть, я вже сказав занадто багато».
Подібна ініціатива в стилі Макрона не є елементом якоїсь нової концепції. Він висував ідею зменшити залежність безпеки Європи від США ще у 2017 році, тобто з початку свого першого президентського строку. І навіть незадовго перед тим, як Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, Макрон спробував виправити ситуацію у спосіб «Sacre Bleu», провівши тривалі перемовини зі своїм російським колегою – лише для того, аби з’ясувати, що неможливо вести переговори з людиною, яка весь час хотіла війни.
Однак його наполегливість останнього часу показує, що, незважаючи на єдність Заходу у цій війні, США та Європа не повністю подолали свої розбіжності, як зазначає, серед іншого, Politico у своїй статті «Європа звинувачує США в отриманні прибутку від війни», посилаючись на анонімних високопосадовців у Брюсселі.
Недавнє зауваження президента Байдена під час спільного з президентом Зеленським звернення також проливає світло на це проблему. Відповідаючи на запитання «чи можемо ми скоротити ці довгі балачки і надати Україні всі необхідні можливості, щоб таким чином вона звільнити всі свої території швидше, а не пізніше?», яким припускалось, що США мають надати Україні не лише довгоочікувані «Патріоти», а й ракети великої дальності, такі як ATACMS тощо, Байден несподівано відповів «так». А вже потім пояснив, що це питання вирішують не лише США, але й союзники, натякаючи на існуючі розбіжності всередині Альянсу щодо надання «всіх необхідних можливостей».
Слова Байдена, що «ідея про те, що ми дамо Україні матеріал, який принципово відрізняється від того, який там уже є, загрожує перспективою розпаду НАТО, розпаду Європейського Союзу та решти світу» лише підкреслює ці розбіжності, як і його висновок, що «є ще що сказати, але я, напевно, вже й так сказав занадто багато».
Незважаючи на те, що ці розбіжності існують – і, швидше за все, будуть існувати завжди – важливо також пам’ятати, що відносини між США та Європою були проблематичними протягом тривалого часу. Війна в Іраку, недостатнє фінансування НАТО, Дональд Трамп і провал таких великих ініціатив, як Трансатлантичне партнерство у сфері торгівлі та інвестицій, були вагомими причинами напруги.
Однак нині перед союзниками постає завдання – забезпечити, щоб ці розбіжності не могли бути використані найближчим часом, особливо після президентських виборів у США 2024 року, адже трампісти знову дивляться в бік Капітолійського пагорба, і багато претендентів на президентське крісло готові витрачати менше на безпеку і більше на популістські ініціативи.
Наразі суспільні настрої на Заході залишаються проукраїнськими. Росія, незважаючи на численні спроби змінити ситуацію, фактично зазнала поразки в цьому відношенні. Але це не означає, що Москва не спробує взяти реванш.
Режим Путіна виявився стійким, і небагато є доказів того, що російське суспільство хоче його повалити або змінити зовнішньополітичний курс Росії, згідно з яким Москва сама вирішує, що відбувається на її самовизначеному «задньому дворі».
Ініціатива Макрона «всередині НАТО, з НАТО, але незалежно від НАТО» дуже добре вписується в такий підхід – і саме тому її слід відкинути.
Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.
