Міжнародна танкова коаліція
У попередньому дописі експерти Інформаційної оборони наголошували: ключовий фактор не просто успішності, а самої можливості проведення наступальних операцій українською армією – це наявність у неї достатньої кількості сучасної західної зброї, танків, артилерії, БМП. Інакше кажучи, не буде на фронті цієї техніки у достатній кількості – не буде ніяких наступальних операцій ЗСУ ані взимку, ані навесні.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Загалом недостатня оснащеність ЗСУ сучасною зброєю – це дійсно їхня Ахіллесова п’ята. Але після візиту Президента України Володимира Зеленського наприкінці грудня минулого року до США ситуація якісно змінилася – здається, всі табу на постачання сучасної зброї (зрозуміло, окрім ядерної) Вашингтоном були зняті.
Залишилася лише одна країна, яка вперто чіплялася за давно спростовані війною уявлення про ескалацію. Німеччина не лише затято відмовлялася надавати Україні танки «Леопард-2», але й не хотіла навіть надавати дозвіл на це іншим країнам. Нагадаємо приклад Іспанії, яка хотіла передати невелику кількість цих бойових машин Україні, але так і не отримала «добро» від німецького уряду.
Проте, здається, питання все ж вирішено.
Для цього США було потрібно провести справжню зовнішньополітичну «спецоперацію» та створити неформальну міжнародну коаліцію, оскільки Німеччина наполегливо не хотіла нічого робити наодинці.
Спочатку Франція оголосила про передачу Україні легких колісних танків, що нібито знімало з Німеччини якісь звинувачення у першості поставок західних бойових машин до нашої країни. Потім Польща, пізніше підтримана Фінляндією, заявила про поставку ЗСУ роти «Леопардів-2» (до 14 машин). А прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак 14 січня оголосив про негайне постачання 12 «Челенджерів-2», 30 САУ AS-90 і на додаток, як «вишенька на торті», – ударних гелікоптерів «Апач».
Німеччину загнали у глухий кут.
За нашими прогнозами, формальне рішення про постачання досить великої кількості «Леопардів-2» буде прийнято на черговому засіданні у форматі «Рамштайн», яке відбудеться 20 січня.
Чому саме «Леопард-2», а не інші танки – американські «Абрамси», французькі «Леклерки», британські «Челенджери», або ті ж модернізовані Т-72?
«Леопарди-2» є у досить великій кількості та перебувають на озброєнні армій принаймні 13 країн. За розрахунками, це приблизно 2000 танків від ранніх до останньої модифікації 2А7, які переважають російські машини Т-72 та Т-90М.
Кількість же «Челенджерів» та «Леклерків» обмежена, а запаси Т-72 за межами Росії взагалі майже вичерпалися. Напевно, постачання Чехією 120 модернізованих «сімдесят-двійок» буде останньою партією допомоги нашій країні.
Наявність великої кількості броньованих бойових машин у різних країнах дозволяє передати «Леопарди-2» нібито від міжнародної коаліції, при цьому не знижуючи боєздатність національних армій.
До того ж, це «розмиває» примарну відповідальність, якою так переймаються німецькі посадовці.
Як засвідчили попередні військові операції, «Абрамси» є досить примхливими в експлуатації машинами. На цих танках стоять газотурбінні двигуни, які споживають неймовірну кількість пального. Все це значно ускладнювало б і так непросту логістику з використанням різних типів іноземних танків у складі ЗСУ.
І наостанок: США було дуже важливо не залишитися наодинці під час кардинальної зміни військово-технічної допомоги Україні.
Для американського президента Джо Байдена критичною була наявність союзників – Великої Британії, Польщі, лідерів «старої Європи» Франції та Німеччини, інших країн партнерів, які б підтримали Вашингтон не лише вербально, а й реально взяли участь у постачанні наступальної зброї до України.
Внутрішньоелітний конфлікт у Росії
На початку січня 2023 року конфлікт між групами Пригожина – Кадирова та Шойгу – Герасимова набув нового публічного загострення.
Спочатку бойовики приватної військової компанії «Вагнер» у соціальних пабліках у притаманній «зекам» манері звинуватили начальника генштабу Росії Валерія Герасимова у неспроможності забезпечити їх достатньою кількістю артилерійських боєприпасів. Методи публічного з’ясування стосунків явно дисонували з політичним досвідом російського істеблішменту, який останніми роками більше звик до підкилимної боротьби за близькість до Путіна. До того ж такі заяви взагалі несумісні з армійською дисципліною.
11 січня 2023 року відбулися досить серйозні зміни: генерал Герасимов був призначений командувачем так званої «спеціальної військової операції». Він назавжди запам’ятається українському народу ракетним обстрілом 14 січня житлової багатоповерхівки в Дніпрі, де загинуло принаймні 35 цивільних.
Попередній командувач генерал Суровікін, якого підтримує Пригожин, був понижений до заступника Герасимова.
Що стоїть за всіма цими перестановками, і що це означає?
По-перше, російський президент Володимир Путін намагається зберегти за собою роль медіатора між різними кланами всередині російської еліти. Російському істеблішменту потрібно було показати, хто в домі «господар», хто приймає остаточні рішення, і від кого залежить їхня політична доля.
Це і зробив Путін, продемонструвавши, що він залишається головним владним елементом у політичній системі Росії, а не маріонеткою в руках різних елітних груп та кланів.
По-друге, будь-яка автократична система базується на балансі інтересів різних груп впливу всередині еліти.
Останнім часом роль російського мільярдера і власника ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина непропорційно зросла, що явно не відповідало його положенню у владній системі Росії.
Останні призначення – це спроба показати Пригожину його справжнє місце. Символічно, що міністерство оборони Росії спростувало заяву «Вагнера» про захоплення Соледару саме їхніми бойовиками. Також був складений інформаційній темник, у якому наполегливо «рекомендувалося» забути про «Вагнер» та Пригожина, а всі перемоги на фронті пов’язувати виключно з Герасимовим та міністром оборони Сергієм Шойгу.
На противагу групі «Вагнер» Шойгу (міністр оборони!) почав озброювати власну приватну військову компанію «Патріот». Також був утворений безпосередньо підпорядкований Герасимову та Шойгу Московський військовий округ, частини якого повинні контролювати ситуацію в столиці Росії.
І наостанок: призначення начальника генерального штабу генерала Герасимова командувачем так званою «спеціальною військовою операцією» демонструє, що Путін гарячково шукає якісь рішення для кардинальної зміни ситуації на фронті на свою користь.
Росія день за днем іде до військової поразки. Російська армія пройшла приголомшливий шлях від «візьмемо Київ за три дні» до «неймовірного успіху у захопленні кількатисячного Соледару» (не факт, що він був взятий на момент написання статті).
Путін та його оточення хоче досягти радикальних змін через чергове тасування кадрової колоди, постійної зміни командувачів військами в Україні. Нарешті на стіл був викладений останній козир – вище Герасимова у військовий ієрархії знаходиться лише Шойгу, але він, попри звання генерала армії, не є професійним військовим.
Ставки підвищені до захмарних величин. Наступним кроком російського диктатора може бути призначення командувачем лише самого себе, або відставка того ж Герасимова. Тому для клану Герасимова – Шойгу це є питанням політичного виживання у бурхливому російському політичному морі.
Щодо оцінки експертів Інформаційної оборони чергового перетасування кадрової колоди, вона проста. Ви, нешановні панове, як не сідайте, та все одно у переможці не годитеся. Або краще згадайте анекдот про перестановку ліжок у борделі.
