14 січня в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими повідомили про зрив обміну полоненими. В останній момент Росія відмовилась без пояснення причин.
Як розповідає Kyiv Post Даша Зарівна, радниця керівника Офісу президента, яка забезпечує комунікаційний процес обміну військовополоненими, подібні ситуації можуть траплятися часто. Росіяни намагаються підвищувати ставки і використовують для цього різні механізми. Наприклад, через моральний тиск змушують родичів полонених виходити на мітинги та вимагати повернути своїх близьких. Чому такі розголоси насправді шкодять українським військовополоненим, як формуються списки на обмін та чи відоме Україні місцеперебування всіх полонених, Зарівна розповіла в інтерв’ю Kyiv Post.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Як відбувається обмінний процес? Яким чином формуються списки на обмін?
Спілкування стосовно обміну полонених - це наразі єдиний формат спілкування з російською стороною. Воно відбувається через Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що людське життя має бути найвищим пріоритетом української влади. Він поставив чітку задачу: рятувати наших людей.
До штабу входять представники Головного управління розвідки, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Збройних сил, Міністерства оборони, Нацгвардії, Прикордонної служби, Міністерства юстиції, Міністерства реінтеграції, а також урядовий Уповноважений з питань зниклих безвісти Олег Котенко та уповноважений парламенту з прав людини Дмитро Лубінець, які беруть активну участь у діяльності Штабу. Загальну координацію в процесі обмінів, зокрема контакти із численними міжнародними партнерами, вибудовує глава Офісу президента Андрій Єрмак. Приміром, переговорну архітектуру великого вересневого обміну розробив він.
У рамках штабу є спеціальна переговорна група, де відбуваються усі переговори стосовно обмінів. В Україні існує реєстр Національного інформаційного бюро, куди потрапляють відомості про полонених та зниклих безвісти. На обмін подають увесь реєстр Національного інформаційного бюро, тобто усіх, хто зареєстрований як полонений або зниклий безвісти. Ці відомості можуть подавати як родини, близькі, так і військові частини, слідчі, служба безпеки чи інші закриті джерела.
Першочерговим завданням української влади є повернення наших людей, а з російського боку такої сильної мотивації немає.
І Координаційний Штаб виходить з такої позиції, що всіх, хто зареєстрований як такий, що потрапив у полон або зник безвісти, слід знайти.
Буває, що під час чергового обміну додому повертається третина тих наших захисників, про чию долю раніше нічого не було відомо. Проте кожного разу перемовини відбуваються дуже важко. Паралельно може тривати робота відразу по кількох обмінах, вони перебувають на різних етапах, до перемовин залучаються різні структури. І, на жаль, нерідко буває, що обміни зриваються, переносяться на інші дати.
Яким чином визначається, кого потрібно зараз повертати з російського полону?
Якщо говорити про пріоритети, кого міняють в першу чергу: завжди намагаємося обміняти тих, хто важко поранений, хворий. На жаль, одні й ті самі алгоритми не можливо використовувати на всіх обмінах.
Як сторони обмінюються списками? Надсилають електронною поштою чи іншим способом?
Україна використовує всі доступні канали комунікації: як відкриті, так і закриті. Але, на жаль, подробиць я не можу оприлюднити з міркувань безпеки.
Чи варто родичам привертати медійну увагу до своїх рідних, які перебувають у російському полоні?
Існують два підходи щодо того, як варто поводитись: чи треба привертати увагу до повернення певних людей, чи навпаки не згадувати про них, щоб не підвищувати медійно «ціну» полоненого. Моя особиста думка така: другий сценарій є більш правильним і раціональним. Бо так легше повернути людину.
Треба розуміти, що першочерговим завданням української влади є повернення наших людей, а з того боку такої сильної мотивації, як у нас, часто немає, для них люди не становлять такої цінності. Тому те, що ці обміни взагалі відбуваються - результат постійної напруженої роботи команд, які в цей процес залучені.
В Координаційному штабі роблять неможливі речі. Як людина, яка веде комунікаційний трек обмінів в Офісі, я спостерігаю за роботою над обмінами з боку Андрія Єрмака, часто й багато спілкуюся з усіма учасниками цього процесу, і можу сказати, що спільне наше найпалкіше бажання - повернути усіх. Це, без перебільшення, магістральна ідея, яка об’єднує всіх, хто задіяний в цьому процесі, і вона дуже мотивує на роботу.
Відомості про актуальне місце перебування наших громадян в полоні дуже складно отримувати. Проте ми маємо багато джерел.
Дуже важливо не вестися на провокації зі сторони ворога. Їм вигідно, щоб збільшувалась увага до полоненого. Їм вигідно, щоб родичі виходили на мітинги і вимагали повернення. Тому що тоді вони в процесі переговорів виставляють набагато гірші умови. Тобто за таких полонених вони просять більше. І ми опиняємось в переговорному процесі в гірших умовах, ніж ми могли бути.
Ще ворог практикує дзвінки родичам і говорить, що їх рідні перебувають у російському полоні, питає, чому вони нічого не роблять, чому не борються. Це психологічно тисне на людей.
Чи відомо Україні про усіх наших військових в полоні?
У нас є Національне інформаційне бюро (НІБ), куди кожна людина може надати відомості про людину, що зникла безвісти або утримується в полоні. Туди можна звернутися за допомогою телефонного дзвінка або чат-бота. Далі - перевіряється інформація стосовно цієї людини, чи перебуває вона в полоні.
Хочу наголосити, що НІБ, правоохоронні органи, Координаційний штаб – офіційні структури, куди можна передавати інформацію про людину. Треба обережно ставитись до інформації про людей в полоні, не надавати її особам, яких ви не знаєте.
На жаль, багато наших громадян офіційно вважаються зниклими безвісти. Росія неохоче виконує вимоги Женевських конвенцій та не завжди підтверджує Міжнародному комітету Червоного Хреста, що та чи інша особа опинилась в їхньому полоні.
Щонайменше нам відомо про всіх тих українців, з приводу зникнення яких до нас звернулися їхні родичі, військові частини, командири тощо. Часто інформація надходить також від тих, кого вже звільнено з полону ворога. Прізвища усіх цих людей ми щоразу подаємо російській стороні як тих, хто перебуває в полоні та має бути обміняний.
Про місцезнаходження полонених Україна також знає?
Ми не завжди знаємо, де саме вони перебувають, в яких конкретно установах. Адже наших громадян росіяни часто етапують з місця на місце. Тому навіть коли наші воїни по поверненню з неволі надають інформацію про місцеперебування того чи іншого полоненого, далеко не факт, що вони досі там. Їх просто могли вже перемістити в інше місце, інший регіон.
Відомості про актуальне місце перебування наших громадян в полоні дуже складно отримувати, на жаль. Проте ми маємо багато джерел.
Ми не коментуємо кількість наших полонених в РФ, але держава, безумовно, має ці дані, зокрема, скільки оборонців Азовсталі там перебуває.
Більшість обмінів відбувається на лінії розмежування. І це завжди різні точки.
Коли в обмінному фонді був Віктор Медведчук, Україна ставила умови стосовно кількості тих, кого хочемо повернути?
Спочатку перемовини починались стосовно повернення наших 50 військових за Медведчука. Але врешті ми дійшли до цифри в 200+ людей, що є прикладом ефективної роботи української сторони.
В одному з останніх обмінів ми віддали росіянам священника Московського патріархату. Тобто це ми їм запропонували і вони погодились?
Був запит російської сторони на те, щоби його обміняти. Не просто представника якоїсь конфесії, а державного зрадника, якого захотіла обміняти ворожа сторона. Він сам прагнув потрапити до Росії, і ми скористалися з цього. Ця історія подібна до історії з Медведчуком. Звісно, що просто так цього священника не обмінювали.
Ми віддаємо Росії її агентів, які працювали в Україні. Чи немає загрози для нашої країни, що ці люди все-таки розкажуть щось, що може зашкодити нам?
Всі ці ризики оцінюються в процесі. Йде перевірка. І ще раз нагадаю стосовно Медведчука. Його віддали лише тоді, коли в нього взяли всі свідчення.
В кінці листопада британське видання Reuters повідомляло, посилаючись на свої джерела, що українська делегація мала таємну зустріч з росіянами в ОАЕ. Обговорювали відновлення експорту аміаку Україною та обмін полоненими. Як часто подібні зустрічі відбуваються?
Я не можу це коментувати. Можу лише сказати, що президент поставив гранично чітку умову: будь-які предметні розмови з цього приводу можна починати тільки у разі погодження обміну військовополонених у форматі “всіх на всіх”.
Чи є в російському полоні журналісти і скільки їх?
Так, є. Відомі випадки, коли українські журналісти опиняються у ворожому полоні. Тут слід розуміти, що коли журналіст цивільний, то він вважається заручником, а не військовополоненим. Він є некомбатантом. Таких людей Росія згідно з Женевськими конвенціями має відпускати без будь-яких умов. Проте якщо журналіст іде до війська, то до нього як до комбатанта застосовуються правила Женевських конвенцій.
З приводу цивільних, яких незаконно утримують в РФ. Скільки Україні вже вдалось їх повернути?
На цей момент Україна повернула 106 цивільних громадян. Згідно з міжнародними нормативно-правовими документами, цивільних громадян як некомбатантів РФ повинна повернути без жодних умов, не використовуючи їх в процесі обміну військовополоненими.
Як проходять перемовини про місце обміну полоненими?
Більшість обмінів відбувається на лінії розмежування. І це завжди різні точки. Але бувають винятки, зокрема, коли обміни відбувалися за кордоном. Приміром, усі пам’ятають, що частина найбільшого на цей момент обміну 215 полонених відбулася у Туреччині, частина - у Саудівській Аравії, в Ер-Ріяді.
