Саме така альтернатива, на мою думку, є ключовою для російсько-української війни у 2023 році. До цього часу політика Заходу стосовно війни зводилася до того, щоб дозовано надавати Україні частину тієї зброї, яку вона просила для захисту, але при цьому залишати для Путіна вікно можливостей для домовленості, якщо той забереться з України.
Ця політика, з моєї точки зору, виявилася неефективною і призвела тільки до одного: запізнення з постачанням озброєнь для України і в результаті ми не змогли у 22-му році завдати вирішальної поразки російській армії на полі бою.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Путін з України не забрався і, я впевнений, добровільно не забереться, які б раціональні аргументи йому б не називали на Заході. Бо це неминуче означатиме крах його режиму і його особистої влади в самій Росії. Тому він і обрав війну на виснаження, що називається до кінця, думаючи, що це його єдиний шанс утримати і владу, і Росію в її теперішньому вигляді.
Я вважаю, що настав час обрати іншу стратегію щодо Росії. На противагу політиці послаблення РФ, що передбачає можливість залишити її такою як є, може трохи видозміненою, слід обрати політику воєнної перемоги над Росією, що призведе до її воєнно-політичної капітуляції і, з високою долею вірогідності, до її дезінтеграції. Іншими словами: замість послабляти Росію її слід деімперіалізувати. Тобто припинити історичне існування Росії як суходільної імперії.
Багато фактів в кінці минулого року і на початку цього вказували, що Захід, передусім США, почали схилятися саме до такого повороту, хоча рецидивів минулої політики теж не бракувало.
Хочу навести декілька тез в користь необхідності зміни стратегії Заходу в тому напрямку, про який я говорю.
Теза перша. Ця війна закінчиться тим швидше, чим швидше у колективного Заходу (а може і Сходу) сформується нова картина післявоєнного світового порядку, який буде виглядати більш привабливо і буде більш вигідним, ніж довоєнний порядок. Необхідним елементом цього нового порядку є доля нинішньої РФ, тобто відповідь на питання: якою буде майбутня Росія, щоб вона стала безпечною і для Заходу, і для світу.
Теза друга. Справжньою перемогою і справжнім результатом цієї війни стане не вихід України на кордони 1991 року (це є необхідна умова), а приведення Росії в точку неповернення, до такого стану, коли вона виявитися не в змозі більше розв’язувати жодних воєн і вчиняти жодних агресій. А це стане можливим тільки якщо Росія буде деімперіалізована, тобто буде змінений її державний лад та її територіальна організація (достатня умова).
Теза третя. Для цього Україна якомога швидше повинна отримати все необхідне озброєння і в достатній кількості для нанесення вирішальної військової поразки російській армії на полі бою. Проте самої тільки воєнної поразки буде недостатньо. Без внутрішньої трансформації, перетворення РФ в реальну парламентську федеративну республіку, без глибокої децентралізації і економічної модернізації, без реалізації корінними народами (а може і іншими суб’єктами РФ) свого права на демократичне самовизначення і створення власних суверенних держав ми отримаємо не закінчення війни та сталий мир, а лише відтермінування війни.
Теза четверта. Самостійно і за власною волею нинішня російська політична верхівка, а також і російське суспільство не здатні зробити такі перетворення. РФ може змінитися тільки під тиском і під диктування Заходу, за активної участі України. Для цього, власне, має відбутися воєнно-політична капітуляція нинішнього режиму, його заміна на іншу, перехідну адміністрацію, яка прийме умови переможців.
Теза п’ята. Загальний принцип, який має призвести до капітуляції Росії звучить так: капітуляція без окупації. Іншими словами, до капітуляції приведе комбінація кількох факторів: серія військових поразок російської армії в Україні, яка зробить її нездатною продовжувати активні бойові дії (в ідеалі змусить її повернутися назад в Росію) і економічного занепаду (можливо навіть колапсу) внаслідок наростаючих західних санкцій і виснаження від ведення війни. Після цього новій російській адміністрації пропонується комплексний пакет проведення необхідних внутрішніх змін в обмін на поступове зняття санкцій і можливу економічну допомогу. Те саме стосується і новопосталих держав на місці теперішньої РФ (якщо такі будуть виникати).
Теза шоста. Захід має усвідомити, що нинішня Росія занадто велика як з точки зору географії, так і з точки зору можливості ефективно управляти такими великими територіями на благо усіх спільнот, які ці території населяють. А грандіозна ресурсна база помножена на імперську ідеологію завжди буде спонукати її до агресії, завоювань і нещадної експлуатації завойованих територій. Така Росія загрожує не лише Україні, вона хоче знищити західний ліберальний порядок в принципі і ревізувати геополітичну карту світу. Тому для загальної безпеки прийнятним і бажаним варіантом є її керована дезінтеграція.
Теза сьома. Світ після цієї війни уже неможливо буде повернути в ситуацію як було до початку агресії. Треба створювати новий, більш безпечний світовий порядок, в якому нові агресії та війни стануть неможливими і непотрібними.
Теза восьма. Дезінтеграція Росії, її можливий розпад і створення на її місці низки нових суверенних держав не є нашим бажанням помститися за ті жахи та смерті, які Росія принесла на нашу землю. Розпад цього штучно створюваного протягом віків імперського монстра, це є об’єктивний процес, який тільки прискорюється зараз внаслідок перебігу війни. Хаос і ентропія в Росії наростають завжди через програні війни чи неотримані перемоги. І це може статися дуже швидко і неочікувано.
Завдання політичних лідерів не боятися цього, а належно до цього підготуватися.
