Ще з радянських часів існувала одна непорушна традиція в культурному житті України, яке до 9 березня – дня народження Тараса Шевченка – перебувало в стані високої напруги, бо саме цього дня оприлюднювали імена лауреатів Шевченківської премії.
Згідно з Положенням про премію, за результатами конкурсу Комітет готує та вносить подання про присудження Національної премії. До 1991 року список лауреатів затверджувався секретарем Компартії УРСР, а після здобуття незалежності – указом Президента України.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Впродовж 60 років поспіль імена лауреатів премії за досягнення в галузі культури і мистецтв оголошували саме 9 березня. Цього ж року, попри звичні напружені очікування культурної еліти, вранці 9 березня указ Президента не з'явився. Натомість голова Комітету Юрій Макаров повідомив, що через воєнний стан до Положення про премію внесені зміни. Він також визнав, що інші члени комітету з ним не погодились.
Остаточне рішення Комітет ухвалив ще в лютому, і відтоді список лауреатів чекає на підпис в Офісі Президента. 9 березня, коли стало ясно, що підписувати його Президент не збирається, Комітет вдався до безпрецедентного кроку – опублікував своє рішення без указу Президента.
Я вважаю, що до цього списку внесені справді достойні представники української культури і літератури. Серед них Ірина Цілик – автор документального фільму "Земля блакитна, ніби апельсин", за який вона вже отримала багато міжнародних нагород, Катерина Калитко – відома поетеса й перекладачка Балканської літератури, музичний гурт "Хорея Козацька", який продовжує старовинні українські традиції співу й гри під керівництвом легендарного музиканта й музикознавця Тараса Компаніченка, і Віталій Портніков – один із найяскравіших есеїстів і журналістів України.
9 березня, замість того, щоб затвердити рішення Комітету, Президент Володимир Зеленський зібрав діячів культури і детально розказав їм про необхідність створення нового "контенту", який має відповідати воєнному часу і робити важливий внесок у перемогу над путінською армією.
Давно вже Україна не бачила такого масового обурення художників, режисерів, письменників і артистів! Соцмережі закипали гнівом і теоріями змови, яких було з добрий десяток, – буцімто адміністрація Президента хоче проштовхнути своїх кандидатів на отримання премії. Була ще одна версія – буцімто для Офісу Президента Віталій Портніков є неприйнятною кандидатурою. Портніков часто критикує адміністрацію Зеленського і набагато менше – його попередника Петра Порошенка.
На зустрічі з Президентом Макаров запропонував перенести церемонію нагородження лауреатів на 22 травня – річницю перепоховання Тараса Шевченка в Каневі, а до того розглянути деякі нові кандидатури, які б відповідали духу воєнного часу.
Того ж дня – 9 березня – з конкурсного комітету вийшла художниця Влада Ралко. Говорилося про багато можливих причин. Так, вона була в комітеті вже три роки, що є звичайним строком повноважень його членів, але правдою є також те, що цього року премія в області образотворчого мистецтва не присуджувалась. Потім комітет покинув іще один член, а на третій день скандалу у відставку подав і його голова – Юрій Макаров.
Проблема досі в тому, що згідно з Положенням про премію, імена лауреатів мають бути оголошені в президентському указі, і доти, поки він не буде підписаний, поздоровляти немає кого.
Обезголовлений Шевченківський Комітет замовк, і досі невідомо, чи відбудеться церемонія нагородження 22 травня. І звичайно ж, Офіс Президента не говорить про те, що переможцями будуть саме ті, кого обрав Комітет.
Більше за все дивує те, що в соцмережах про Шевченківську премію зараз говорять більше, ніж про Бахмут чи інші гарячі точки на фронті. Чимало коментаторів звертають увагу на цю невідповідність ситуації. Всі ми повинні в першу чергу думати про нашу армію. Але в українських інтелектуалів теж є своя відповідальність – захист традицій, що зміцнюють українську культуру.
З одного боку, народ намагається жити так, ніби війна не стає на заваді – вручаються нагороди, відбуваються театральні й кінопрем'єри, відкриваються ресторани й кав'ярні. Це теж спосіб спротиву російській агресії. З іншого боку, важко зрозуміти, як можна було завести Шевченківську премію в цей глухий кут – створити такий скандал саме в день народження Тараса Шевченка.
Тепер, коли 13 із 18 членів Комітету з Шевченківської премії подали у відставку, можна сказати, що, швидше за все, національна церемонія нагородження не відбудеться. Шанси підписати указ президента щодо цьогорічних лауреатів також близькі до нуля. Об’єктивно кажучи, Національна премія імені Тараса Шевченка стала черговою жертвою російської агресії. З іншого боку, список лауреатів 2023 року українське суспільство загалом сприйняло з ентузіазмом, незважаючи на те, що зараз легітимність цього списку під великим питанням.
Погляди автора статті можуть не співпадати з поглядами редакції Kyiv Post.
