Капітан Андрій Карачевський одужує після контузії, яку отримав під час бойових дій на сході України. Лікарі радять йому піклуватись про своє здоров’я.
Карачевському 55 років, і його робота – піклування про інших. Він – дуже шанований колишній голова Асоціації психологів України, колишній радник Міністра охорони здоров’я з питань психічного здоров’я і попередження суїцидів.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Наразі він очолює оперативну роботу Центру морально-психологічної підтримки Територіальної оборони ЗСУ, який розпочав роботу 1 грудня (подібні центри працюють і в інших військах).
Розмова в кав’ярні розпочалась із запитання про його самопочуття. «Для мене це незвично. Зазвичай таке запитання ставимо ми, психологи», – відповів Карачевський, одягнений у камуфляжний однострій.
Як і багато його співвітчизників, Карачевський пішов добровольцем на фронт у перший же день повномасштабного вторгнення Росії, але не як психолог, а як багато киян, які хотіли палити ворожі танки «коктейлями Молотова».
«Ще на Майдані [під час Революції гідності 2014 року] я засвоїв урок: не чекати, а діяти, знайти щось, що можеш робити».
Згодом, з урахуванням його досвіду, він отримав призначення і дев’ять місяців служив медиком у підрозділі, дислокованому на Південному театрі воєнних дій.
«Але зараз ми всі стаємо більш структурованими й ефективними, в тому числі й у сфері психології», – каже Карачевський.
Центр, у якому він зараз служить, працює на фронті – безпосередньо з бійцями підрозділів, що проходять підготовку до бойових дій. Основна мета роботи – допомагати цим бійцям психологічно підготуватись до того, що на них чекає «на нулі» – тобто на передовій.
«Це – психологічна підготовка перед боєм. Ми є частиною їхнього озброєння. Ми даємо їм уміння давати собі раду в бою, правильно розуміти спектр власних емоцій – від злості й душевного болю до розпачу, та ще багатьох інших, уміння давати раду своїм почуттям як під час, так і після бою.
«Дисоціація [тимчасове відсторонення від реальності] також є поширеною психотехнікою в дуже складній ситуації. Вона допомагає усвідомити, що це насправді відбувається, і що це нормально», – каже Карачевський.
Ще однією частиною роботи, за його словами, є попередження можливих негативних впливів на психічне здоров’я, і тут у центрі уваги Центру – інклюзивне й емоційно грамотне лідерство бойових командирів. Мета – через психологічне розуміння домогтися стійких результатів від бійців, середній вік яких, за словами Карачевського, – 40 років. У цьому полягає чітка відмінність від самовбивчої дикості, яку російські командири насаджують у психологію своїх солдатів, і це також є кроком уперед від консервативних військових традицій України і її культурних пережитків стосовно психічного здоров’я.
Карачевський зауважив, що в умовах війни загальний підхід до психічного здоров’я дуже швидко еволюціонує, і пошук і надання допомоги все більше стає нормою. Тут він навів приклади реформ, запроваджених у 2016 році, завдяки яким сімейним лікарям надається допомога психологів і більше навчання з психічного здоров’я.
«Психологічна травма впливає на прийняття рішень. Війна також фокусує особисті цінності людини. Людина опиняється в ситуації, де вона перебуває в стані стресу, а всі думки зайняті своїми цінностями. Тут людина змушена вирішувати, куди найкраще спрямувати свої зусилля – чи у військовому сенсі, чи в якомусь іншому. А це не так просто.
Є й позитив: справа захисту України, якою важкою вона не є, багатьом людям дала великий сенс життя, і це може зробити їх психічно здоровішими, може захистити від того, чого не хочеться бачити», – зауважує Карачевський.
Дивно, але він так і не відповів на моє перше запитання – про його власне самопочуття. Тож я запитала по-іншому: «Чи змінились ви в чому-небудь за останній рік?»
І цей розважливий чоловік, знавець психологічних процесів відповів відверто: «Не знаю. Думаю, що я такий, як і раніше, але ті, хто навколо мене, кажуть, що я, можливо, став менш емоційним».
Після одужання Карачевський повернеться на фронт. Сподіваюся, там він допомагатиме собі так само, як допомагає іншим.
