Росія рік за роком насаджувала своїх агентів в український політикум, посилюючи свою пропаганду. Та значна революція свідомості в головах українців сталася під час Революції Гідності у 2014 році. Сьогодні українці все більше розуміють свою справжню ідентичність та прагнуть до побудування своєї міцної держави.
Тож Kyiv Post поспілкувався з культурним революціонером Ростиславом Бьоме, відомим також як Artisto. У 2012 році він написав революційну пісню, у яку вклав сенс — змінити Україну на краще. Вже у 2014 році під час Євромайдану пісня набула популярності та стала неофіційним гімном.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
У розмові були обговорені зміни в українському суспільстві з того часу, а також покращення, що сталися в українській системі.
Як виникла ідея перетворити ваші переживання стосовно України у пісню?
Протягом 12 років я жив та навчався у Німеччині. Часом я приїжджав до України, але на короткий термін. Втім, на початку 2012 року я надовго затримався в Україні. Вже за місяць перебування я почав аналізувати середовище. І мені не сподобалося те, що я побачив.
Найбільше мене вразило те, як живуть пенсіонери. Я порівнював з умовами життя літніх людей у Німеччині. На мій погляд, в Україні неправильне ставлення до літніх людей, які все життя служили країні на своїх роботах, а тепер не можуть нормально жити.
Саме з цих імпульсів у мене зародилася ідея зробити проєкт, що покликаний змінити Україну. Втім на початку я не мав однодумців. Я багато спілкувався з перехожими на цю тему. І від усіх чув, що нічого не можна змінити. Але я розумів, що це несправедливо, тому почав писати революційні вірші. Вже у 2012 році я написав перший варіант пісні.
Якою була провідною мета проєкту? Чи вдалося її реалізувати?
Метою проєкту було побудувати міст від України зараз до України нашої мрії. Я вважаю, що ідеї правлять світом та людьми. Тому я хотів популяризувати ідею змінити Україну.
Але була проблема у свідомості людей, точніше у її відсутності. У нашій культурі було мало українського, зокрема у медіа було все заповнено російським. Саме Майдан сприяв підйому української культури. І від тоді ціле покоління виросло на провідних ідеях, що були закладені на Майдані.
У перший день, коли студенти вийшли на Майдан я записав відео із закликом до повстання. Вже на другий день я приїхав із Німеччини до України та заспівав пісню. Таким чином я хотів морально програмувати громадян України до прагнення щось змінити.
На мою думку, мій проєкт посприяв цьому, адже у пісню я закладав такі тези, про які тоді ще ніхто не говорив. Вже за декілька днів пісня набула популярності. Згодом у коментарях під моєю піснею на YouTube багато людей писало, що ця пісня дає сили йти на Майдан та віру в цю справу.
І головне, що багато людей зрозуміло, що країну може почати змінювати кожен. Починаючи з Революції Гідності люди взяли у свої руки керування країною. З’явилася віра у себе та гордість за свою ідентичність. Багато українців почало повертатися до своїх витоків та переходити на українську мову.
У порівнянні з Німеччиною, які особисто для вас Україна має плюси? І що змінилося з того часу, коли була написана пісня?
Великим плюсом я хочу виділити те, що народилася українська мова. Тобто вона стала популяризуватися в культурі. Саме культура є основою всього в країні. На моїх очах народилося українське кіно, почало друкуватися більше книг українською мовою, а також масштабування української музики до значних висот.
Крім того, хочеться відзначити діджиталізацію країни, зменшення бюрократії. Та окремо хочу зазначити хороший Інтернет, що є у кожному кафе. А також українська банківська система працює на високому рівні.
Ще мені цікаво споглядати, як розвивається український маленький бізнес. Тобто звичайні люди розкручують власні бренди дуже якісно та з великим ентузіазмом. Насправді у Німеччині такого немає. Бракує саме ентузіазму загалом. Можна порівняти Німеччину з літньою людиною, яка вже все бачила та пройшла, тому у неї немає такої зацікавленості. У той час, як Україна поступово стає на ноги, тому й має ентузіазм, як у маленької дитини.
Але з моєї перспективи — Німеччина чудовий приклад організації системи всередині країни. Там працює все, як годинник. Але на німецьку систему негативно посприяли події останнього часу. Спочатку це було чисельні біженці з Сирії, під яких треба було адаптувати систему. Потім Covid-19, після якого майже нічого не працювало. У той час, як в Україні не було такого жорсткого локдауну. І наразі навантажують систему українські біженці, яким потрібно надати місця для життя та налаштувати відповідні бюрократичні процедури.
Що, на вашу думку, все ще треба змінити?
Текст моєї пісні є певною програмою, тобто списком того, що необхідно змінити. Наприклад, я згадував про пенсіонерів. Наразі я не знаю точно, наскільки підняли пенсії для літних людей. Але точно знаю, що на хороше життя їм все ще не вистачає.
Далі співав про рівні права для жінок. Тут у цілому можу сказати, що жінки в Україні мають можливість просувати себе вперед.
Також я згадував про вільний доступ до ресурсів незалежно від зв‘язків. Хочу зазначити, що зв‘язки насправді всюди потрібні. Але за роки ситуація в Україні покращилися і тепер люди мають більше можливостей розвиватися самостійно, якщо вони цього дуже прагнуть та працюють над цим.
Але мене дуже турбує стан медицини, а конкретно лікарні. Під час коронавірусу я був у львівській лікарні. У порівнянні з Німеччиною вона мала дуже жахливий стан.
Також наступним моментом є відсутність достатньо злагодженої комунікації та організації. Наприклад, я працював у кіно в Україні. Порівнюючи з Німеччиною, я можу сказати, що німці мають професійнішу ділову комунікацію. Тобто там відбувається все на офіційному рівні через електронну пошту, а в Україні здебільшого через соціальні мережі. Це наче дрібниці, але вони відіграють важливу роль у робочому процесі.
Як ви можете порівняти настрої в українському суспільстві тоді та зараз?
Ми значно більше зацікавлені у своїй країні, ми об‘єднані та відчуваємо свою ідентичність. Люди готові фізично боронити свою країну, люди воюють на інформаційному фронті, Україна стала країною волонтерів. Тоді ми були більш поєднані з Росією, бо нас програмували на це. Починаючи з Євромайдану ми сепарувалися від росіян.
Сталася революція свідомості. І Україна зараз знаходиться на порозі шляху нагору. Наші культура, дух, віра у себе ростуть. Саме тому я наразі знаходжуся в Україні, бо відчуваю цей потенціал і шалену енергетику.
Чим ви наразі займаєтеся та які проєкти у планах?
Ще перед Майданом я створив організацію в Німеччині United World Organization. Наразі вона допомагає українській армії та українцям у Німеччині. Разом із благодійним фондом Caritas ми запускаємо заходи для дітей та людей, яким необхідна моральна допомога.
Також я маю таємний проєкт. Так би мовити, підземний хід у Кремль у формі Троянського коня. Тобто планую цим проєктом проникнути всередині Росії та звідти працювати проти ворога. Але загалом цей інформаційний проєкт буде на світовому рівні.
Крім того, ні для кого не таємниця, що Німеччина дуже близька до російської пропаганди. І дуже багато людей потрапило під вплив Росії. Тож я також займаюся інформаційною боротьбою там.
