Як Тарапунька і Штепсель під хмари піднялися

Творчий доробок акторів, авторів і режисерів Юрія Тимошенка та Юхима Березіна в образах відомого свого часу дуету Тарапуньки і Штепселя нині багатьма сприймається доволі неоднозначно, з цього приводу без зусиль можна знайти чимало матеріалів, дописів і емоційних коментарів, в яких опоненти продовжують ламати списи.

Багато хто відверто їх лають, зневажають, наголошуючи на  відповідальності за політику русифікації України часів СРСР, вважають їх гумор несмішним, а сатиру – беззубою.

Однак чимало людей зауважують, що попри всі обставини тих часів Юрій Тимошенко таки втілив на сцені, телебаченні та в кіно справжній український народний характер не зважаючи на далебі непрості обставини тих часів, навіть більше – дехто вважає його мало не батьком українського стендапу.

Проте навряд чи хтось зможе спростувати, що Тарапунька і Штепсель мали стабільну популярність протягом десятиріч, а їхня слава була насправді захмарною. Це підтверджує і той факт, що суперечки щодо їхнього доробку тривають і нині.

Цьогоріч у легендарного дуету ювілей:  70 років тому Київська кіностудія художніх фільмів (нині - Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка) випустила короткометражну кольорову комедію (у початкових титрах  – «кінофельєтон») із назвою «Тарапунька і Штепсель під хмарами».

Тимошенко і Березін  вже не були новачками в кінематографі, бо їхній екранний дебют відбувся ще в 1939-му, коли вони зіграли епізодичні ролі у повнометражному фільмі «Шуми містечко», а після війни Юрій Тимошенко знявся в одній з головних ролей в стрічці «Падіння Берліна» (1949).

На момент запуску комедії у виробництво на Київській кіностудії сценічні образи Тарапуньки і Штепселя вже були відомими і популярними, бо артисти регулярно виступали в цьому амплуа з концертами, а головне регулярно з’являлися в ефірі Українського радіо. 

До речі, перший варіант сценарію, з яким ознайомилося керівництво кіностудії, називався просто «Тарапунька і Штепсель» і  в документах зазначено прізвище лише одного автора – Тимошенка. Сценарій схвалили як поширене лібрето, запропонували продовжити роботу, а далі авторів стало двоє – Юрій Тимошенко та Юхим Березін, а назва майбутнього фільму змінилася на «Тарапунька і Штепсель оглядають Київ».  Знімали влітку 1953-го, а вийшла стрічка вже із новою назвою -  «Тарапунька і Штепсель під хмарами», отримавши  посвідчення 26 жовтня 1953 року. 

Ось так вже улюблені персонажі Тарапунька і Штепсель вперше постали перед очі численної глядацької аудиторії, а ще фільм став режисерським  дебютом Тимошенка і Березіна. Щоправда,  схоже керівництво кіностудії все ж вирішило себе застрахувати від можливих несподіванок, адже виробничий процес фільму справа непроста, тим паче у цьому, хоч і короткометражному фільму було заплановано чимало складних зйомок. Мабуть, тому до постановки залучили ще й третього співрежисера Євгена Брюнчугіна, який мав неабиякий досвід у кіновиробництві ще з довоєнних часів.

Як і зазвичай інші короткометражні фільми, «Тарапунька і Штепсель під хмарами» у прокаті демонструвався разом з іншим, повнометражним фільмом. У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України збереглося кілька листів від глядачів, де зокрема згадується що показували стрічку разом з фільмом-виставою  «Сніданок у ватажка» (рос. «Завтрак у предводителя», 1953) виробництва студії «Мосфільм», хоча напевно не тільки разом саме з ним. У цих же листах є чимало критичних відгуків на фільм Тимошенка-Березіна, наприклад, оцінки на кшталт «чекали більшого», або «фільм далекий від життя» тощо. Водночас згадується, як у невеликому містечку до місцевого кінотеатру вишикувалися довжелезні черги і глядач, який написав лист, зміг потрапити лише на вечірній сеанс. В іншому листі описано, як в очікуванні показу тільки і чути було вигуки «Тарапунька буде… Буде Тарапунька!». Отже, на вихід стрічки безумовно чекали.

Юрій Тимошенко

Звичайно нині сприйняття цього фільму змінилося, комусь від дійсно видасться дещо наївним, або занадто радянським, хоча до правди – а яким фільм, що фінансувався державою і проходив багато інстанцій від сценарію до реалізації, міг бути? А представникам молодших з поколінь сатирична спрямованість окремих епізодів напевно взагалі буде незрозумілою. 

Проте стрічка «Тарапунька і Штепсель під хмарами» таки варта уваги з багатьох причин. Перш за все, хоч це і художній твір, але в ньому зчитується історичний контекст.  Починається фільм із своєрідного анімаційного прологу - на фоні коробки з кіноплівкою голоси Тарапуньки і Штепселя прозоро натякають на  зміни в суспільстві. Варто згадати, що 5 березня того ж року помер тиран Йосип Сталін і отже з’явилася можливість знімати комедії, тим паче сатиричні, на заваді чого раніше стояли численні бюрократичні інстанції, як то у фільмі : «колегія думок», «відділ сумнівів», «фахівець із затримки» та інш. А далі голос Штепселя читає короткий віршик, в якому згадується «вітер змін».

Уважному і допитливому глядачу фільм розповість чимало цікавих подробиць про побут тих часів. В першому ігровому епізоді бачимо щасливу родину, яка крокує вулицями Києва. Батько гордовито несе телевізор; мати – велику антену, яку потрібно встановити на балконі, чи на даху; донька на ходу читає інструкцію, а найменший хлопчик несе велику лінзу. Перші масові моделі радянських телевізорів, марки КВН-49, мали невеликий екран, тож перед ним встановлювався лінза, яка збільшувала зображення, щоб його мали змогу дивитися кілька людей.  Урочисту ходу родини замикає песик, який йде на задніх лапах, демонструючи захват від не пересічності події.

Річ в тім, що придбати телевізор в ті роки могла собі дозволити далеко не кожна родина, тоді на під’їзд багатоквартирного будинку телевізор міг бути в одній квартирі і дивитися телепрограми сходилися друзі і сусіди. Тому і ажіотаж родичів і друзів з нагоди нової і надзвичайно важливої покупки у наступних епізодах, коли родина приносить і встановлює телевізор вдома є цілком природнім і відповідає дійсності тих часів.

Це фільм не лише про пригоди Тарапуньки і Штепселя, а і ще про одну важливу подію – в листопаді 1951 року у центрі столиці України відкрився телецентр і розпочалися трансляції програм,  в життя людей стрімко входило нове медіа – телебачення, яке стане і джерелом дозвілля, і потужним засобом впливу на маси.   

Тому телевізор є одним із важливих персонажів стрічки, майже нарівні з її головним героями, відомими артистами. Так само слід вважати важливим ще одного персонажа – телевізійну вежу, яка є стрижнем сюжету кінокартини, саме на  її вершину видряпуються Тарапунька і Штепсель , аби оглянути що ж відбувається в сучасному (звичайно - на той момент) Києві.  Цю вежа висотою понад 190 метрів постала в самісінькому центрі столиці України, на вулиці Бориса Грінченка (тоді – Новопушкінській), з тилу від головного входу до телецентру, за відомою багатьма адресою вулиця Хрещатик, 26. Зараз цю телевежу вже не побачити у міському просторі, навіть не знайти її слідів, її демонтували наприкінці 1970-х, коли збудували і розпочала трансляції нова телевізійна вежа на Сирці.

Юхим Березін

Варто відзначити ще одну особливість цієї стрічки – широке і сміливе використання кінематографічних засобів і прийомів, особливо зважаючи на технічний рівень тих часів. Наприклад, комбінованих зйомок (так тоді називали спец ефекти в кіно): тут і сповільнена і прискорена зйомка і вигадливе поєднання реальних кадрів із документальними, чи макетами; або знятими на натурі і в результаті поєднаними  із павільйонними зйомками, зафільмованими на фоні спеціального великого екрану, на який здійснювалася проекція пейзажів, що і створювало у глядача відчуття висоти, на якій знаходяться Тарапунька і Штепсель.

І безперечною родзинкою стрічки є музика написана композитором Олександром Цфасфманом, уродженцем Запоріжжя і піонером джазу.

Проте мабуть найголовніше у цьому фільмі – це унікальна можливість побачити як виглядав Київ у 1953-му році, адже деякі з цих локацій вже не існують, інші змінилися, але багато інших місць цілком впізнаванні.

Стрічка «Тарапунька і Штепсель під хмарами» зроблена з величезною любов’ю, навіть закоханістю у місто, його вулиці і пейзажі Дніпра. Штепсель і Тарапунька відверто і не приховуючи свого захвату милуються краєвидами, які відкрилися їм з висоти : «Який красивий наш Київ», або «Який чарівний наш Дніпро».