Перископ

Привіт. Час перископу головного редактора піднятися над вічно бурхливими водами та оглянути сцену, близьку та далеку. 

Як завжди, я пильно стежу за актуальними новинами. І це ніколи не буває нудним. Але спостерігаючи за мінливою поверхнею подій, мені треба бути проникливим та пильним, як то личить досвідченому капітанові.

На мій подив і відверте задоволення я спостерігав, як цього тижня французький парламент визнав Голодомор актом геноциду українського народу з боку радянського режиму.

Це тим більше важливо, якщо пригадати, що такі провідні французькі політики та інтелектуали, як Едуард Ерріо, Моріс Торез, Ромен Роллан і Анрі Барбюс відвідали Радянський Союз у першій половині 1930-х років і потім стверджували, що не побачили там доказів страшних злочинів проти людяності, скоєних сталінською системою. Вони лише вихваляли спроби Радянського Союзу начебто побудувати нове, більш прогресивне та гуманне суспільство.

Звичайно, тепер ми знаємо, що хтось із них був обдурений, інші свідомо брехали, як у випадку з лауреатом Пулітцерівської премії «Нью-Йорк Таймс» і її тогочасним кореспондентом у Москві, сумнозвісним Уолтером Дюранті. Так само, як це сталося і з британськими інтелектуалами, які відвідали тоді Радянський Союз, зокрема з Бернардом  Шоу та Гербертом Уеллсом.

Ми також з огидою згадуємо, як через рік після Голодомору 1932-33 років, коли сталінський режим убив мільйони українців, заморивши їх на смерть під час політично мотивованого штучного голоду, Ліга Націй, дуже стурбована зростаючою загрозою з боку нацистської Німеччини, вітала Радянський Союз як свого нового члена.

Після того, як наприкінці 1933 року нацистська Німеччина вийшла зі складу  цієї ранньої попередниці ООН через зростаючі застереження щодо природи проголошеної Гітлером політики, Ліга Націй все ж запросила тоталітарний СРСР до свого складу. Неймовірно, але факт!

39 членів Ліги проголосували за прийняття СРСР, 3 (Нідерланди, Португалія та Швейцарія) були проти, а 7 держав-членів утрималися від голосування. США не приєдналися до Ліги, тому не висловлювали своєї думки з цього приводу.

Наче щоб зробити ситуацію ще більш обурливою, не виявилось жодного голосу проти включення Радянського Союзу до Ради Ліги. Так, представники десяти країн тоді утрималися від голосування, але у кінцевому підсумку Радянський Союз не просто запросили приєднатися до Ліги Націй, він став постійним членом Ради цієї організації.

У грудні 1939 року, надто пізно і майже в самому кінці своєї сумної історії, «беззуба» Ліга таки спромоглась виключити Радянський Союз зі свого складу через його загарбницьку війну проти Фінляндії. Але це відбулося лише після того, як у серпні 1939 року Москва підписала пакт про ненапад із нацистською Німеччиною, стала її співучасницею у розчленуванні Польщі у вересні 1939 року, а згодом взагалі стала фактичною союзницею Третього Рейху. Та все ж, як кажуть, краще пізно, ніж ніколи.

Отже, сказаного достатньо. Браво французькому парламенту,  браво багатьом іншими державами, включаючи Німеччину, які нарешті усвідомили правду про те, що являла собою радянська система і чим вона була з точки зору її тоталітарної та репресивної сутності для різноманітних і багаточисельних народностей, яких вона тримала у покорі, особливо для України.

Окрім цього, наразі відбувається багато інших подій і, зрозуміло, деякі з них більш позитивні, деякі менше.

По-перше, Захід продовжує зберігати єдність і відстоювати власні позиції, нарешті усвідомивши реальність загроз з боку Росії та її автократичних союзників не лише для України, а й демократичного світу в цілому.

Втішно бачити, що перші важкі сучасні західні танки вже доставлені в Україну, і що в ЄС і США досягнуто домовленостей про постачання до обложеного європейського форпосту демократії більшої кількості боєприпасів і сучасної зброї. Захід дедалі більше усвідомлює, що це необхідно не лише для того, щоб Україна втримала фронт проти російського експансіонізму на сході, але й для того, щоб вона перемогла на користь всього демократичного світу.

Адже на горизонті дійсно збираються темні хмари. Вісь Росія-Китай, що зараз міцнішає, зі своїми дрібнішими слухняними маріонетками, такими як Білорусь, Іран, Сирія та Північна Корея, є справді загрозливою, і її не можна ігнорувати. Згадайте, як німецько-японська вісь сформувалася в 1930-х роках і як деякі інші країни, такі як Італія, Угорщина, Румунія та Болгарія, наївно вважали за доцільне приєднатися до неї. 

Ми пам’ятаємо, чим усе закінчилося, коли Болгарія, Румунія, Фінляндія та, зрештою, Італія покинули нацистську Німеччину та Японію, поки не стало надто пізно і вони не були розгромлені. Сьогодні, за іронією долі, Німеччина та Японія є взірцями західної демократії та стійкими союзницями України.

Китай, колишня жертва японського імперіалізму (Токіо також вийшов з Ліги Націй у 1933 році через його агресію проти Китаю), не зважив на уроки історії і фактично уклав союз з реваншистською та імперіалістичною Росією. У нього можуть бути власні підступні міркування та власні довгострокові інтереси, через які він вирішив стати на бік експансіоністської сусідки, що домінує, розмахуючи ядерною зброєю, але наразі він явно не посередник на міжнародній арені, а співучасник розпалювача війни та воєнного злочинця.

Є багато інших історичних точок відліку, які дають нам уроки, що давно слід було засвоїти: Корейська війна, В’єтнам, Афганістан, колишня Югославія, Ірак, Сирія та інші. Але перш за все це огидний компроміс, якого було досягнуто в Ялті, в Криму, у 1945 році між країнами-переможницями над нацистською Німеччиною та Японією – США, Великобританією та тоталітарним сталінським Радянським Союзом. Цей компроміс не лише вирішив долю Європи на півстоліття, надавши Москві право нав’язувати своє панування над половиною Європи, а й сформував засадничий принцип, на якому мала бути заснована Організація Об’єднаних Націй – в її рамках демократичні держави мали співіснувати з автократичними, через що можливості у прийнятті рішень цією організацією, що перш за все мала запобігати війнам та утверджувати мир на планеті, з самого початку були значно обмеженими.

Тож, дивлячись зараз у перископ, я бачу щось, що виглядає як повернення до тих неспокійних, бурхливих часів, які вимагали компромісів, але у своїй реінкарнації майже через 80 років все це є насмішкою над міжнародним порядком, який, як ми вважали, ми вибудували відтоді.

Я маю на увазі, що Російська Федерація, яка порушила базові норми Статуту ООН своєю варварською і, на думку багатьох, геноцидною війною проти України, лідера якої затаврували як воєнного злочинця, 1 квітня має взяти на себе головування у Раді Безпеки ООН.

Чи можете ви уявити собі нацистську Німеччину в 1939 році, яка отримала дозвіл головувати в Лізі Націй? Для того, щоб німецько-японська вісь тоді тримала світ у заручниках, як Росія та Китай, здається, мають намір зробити сьогодні?

Питання в тому, чи стане це останнім цвяхом у труну ООН, яка фактично втратила політичну довіру до себе, до свого Генерального секретаря та до своєї декларативної миротворчої місії, чи поворотним моментом, коли ми нарешті скажемо, що цей фарс не може далі тривати.

А я продовжу спостерігати у перископ, здійснювати навігацію та повідомляти вам про все важливе.