ПОЯСНЕННЯ: Чому Польща є такою важливою

Вчора президент Володимир Зеленський прибув до Польщі, де його нагородили престижним орденом «Білий орел», заснований понад 300 років тому.

«Білий орел» є найдавнішою та найпочеснішою нагородою Республіки Польща, яка вручається за значні громадянські та військові заслуги перед країною. Ним рідко нагороджують не поляків. Тепер Зеленський приєднався до почесної когорти нагороджених «Білим Орлом», серед яких лідер «Солідарності» Лех Валенса та причислений до лику святих Іван Павло ІІ – найвідоміші до цього часу лауреати ордену після Другої світової війни.

Що Зеленський зробив для Польщі?

Окрім започаткування нової парадигми мужності та прикладу для наслідування щодо того, як сусідні країни можуть гідно протистояти російському імперіалізму, Зеленський і очолений ним опір України перетворили Польщу на геостратегічну опору Європи.

Польща разом із країнами Балтії лідирує в наданні допомоги Україні. Незалежно від того, фактично вони постачаючи системи озброєння чи просто оголошуючи про свою готовність це робити, вони, безперечно, змушують своїх союзників по НАТО наслідувати їхній приклад.

Раніше сонне польське містечко Жешув тепер стало Великим Центральним вокзалом для переміщення як всілякого озброєння, наданого Україні союзниками, так і персоналу, причетного до цього процесу.

До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Польща виділяла 2,42% свого ВВП на оборону. У січні прем'єр-міністр Матеуш Моравецький заявив, що Польща збільшить витрати на оборону до 4% ВВП.

Як зазначив військовий аналітик Ганс Петтер Мідтун в інтерв'ю Kyiv Post, «армія Польщі наразі налічує 170 тис. солдатів. Нарівні з сьогоднішньою Німеччиною, вона планує створити «найбільшу сухопутну армію в Європі» з 300 тис. військовослужбовців, включаючи 250 тис. професійних солдатів і 50 тис. персоналу цивільної оборони».

Коротше кажучи, після того, як Росія розкидала геополітичні карти, перевернувши стіл, Польща стала силою, з якою потрібно рахуватися. І її вплив все більше відчуватиметься в Брюсселі, у штаб-квартирах ЄС і НАТО.

Чи визнає Україна значущість допомоги, яку надає Польща?

Постійно. Власне, сам Зеленський вкотре зробив це на вчорашній прес-конференції в Польщі: «Я ніколи не втомлюся дякувати простим полякам, які допомагають простим українцям від початку російського вторгнення. Україна ніколи не забуде вашого людяного ставлення до українців».

З перших днів повномасштабного вторгнення мільйони українських біженців попрямували через Польщу, щоб знайти притулок за кордоном. Понад 1,5 мільйона з них вирішили залишитися в Польщі.

Загалом польський прийом був надзвичайно теплим. Мало того, що синьо-жовті прапори можна знайти по всіх польських містах, на усіх вокзалах поблизу кордону повно дошок оголошень українською мовою про вільні вакансії.

Чи існує ризик втоми від України?

Звичайно. Через таку кількість українців, що переїхали до країни, у поєднанні з їхньою здатністю швидко асимілюватися в культурі зі схожою мовою та багатьма спільними історичними зв’язками, деякі поляки висловлюють побоювання щодо можливої «українізації Польщі».

Як сказав Kyiv Post Адам Боровський: «Українці повинні зважати на нові реалії, кульмінація яких відбудеться з наближенням виборів у Польщі».

Правляча партія «Право і справедливість», яка є непохитно проукраїнською, ймовірно, сформує коаліцію з партією «Конфедерація».

«Початковий ентузіазм допомоги українським біженцям у Польщі згасає. Українська війна створює напругу в Польщі», – стверджує Боровський. «Зі свого боку «Конфедерація» намагається використати зростаюче невдоволення в польському суспільстві на свою користь. Гжегож Браун, відомий депутат від «Конфедерації», відкрито протестує проти того, що він називає українізацією Польщі».

Крім того, Москва тривалий час підтримує проросійські елементи в польському суспільстві, які намагаються грати на колись існуючому історичному антагонізмові між Україною та Польщею.

Чи означає це, що поляки й українці не завжди були друзями?

Історія україно-польських відносин дуже довга і непроста, в ній були як тривалі періоди ворожнечі, так і часи союзництва.

До того, як наприкінці XVII століття Москва підкорила українські землі, більшість українських територій на захід від Дніпра вже були колонізовані Річчю Посполитою. Поляки, а перед ними литовці, прийшли сюди поступово після того, як монгольська навала 1240 року знищила Київську Русь, що призвело до знелюднення теперішніх українських земель.

Як відомо, в 1648 році козаки повстали проти польської шляхти і почали воєнну кампанію, яка призвела до років взаємного насильства та хаосу. Для Польщі це стало початком її занепаду – з регіональної супердержави вона поступово перетворилась на занепалу країну, яку розшматували та поглинули імперські країни-сусідки. Польські історики називають період після козацького повстання, очолюваного Хмельницьким, «Потопом», а в українців той лихий період отримав назву «Руїна».

Коли пил, здійнятий україно-польською ворожнечею влігся, Петро Перший і його нова Російська імперія вже були регіональною супердержавою.

Відтоді і полякам, і українцям доводиться постійно боротися з Москвою як екзистенціальною загрозою самій їхній ідентичності.

Хіба в 20 столітті не було періодів лихоліття?

Беззаперечно були. Польща, яка була знищена як держава в 19 столітті, змогла відновитися після Першої світової війни. Україна намагалася зробити те саме, але їй завадила більшовицька навала.

Внаслідок цього нова Республіка Польща панувала на західноукраїнських землях, які не були такими однорідними, як сьогодні.

Наприкінці Другої світової війни по всій Європі відбулися масштабні етнічні чистки, і територія поблизу нинішнього польсько-українського кордону не стала винятком. Поляки були змушені йти на захід, а українці – на схід. Поляки, зокрема, згадують «Волинську різню», вчинену українцями. Українці теж пам'ятають зруйновані поляками свої села.

Сьогодні, коли для молодого покоління україно-польська ворожнеча залишилась в підручниках історії, багато хто зі старшого покоління все ще пам’ятає розповіді своїх батьків.

Як нам діяти тепер?

Одним із найзатятіших польсько-американських прихильників України був Збігнєв Бжезінський (1928-2017), колишній радник з питань національної безпеки президента США Джиммі Картера.

Бжезінський, чия родина походила з Тернопільської області України, завжди розумів, що Україна та Польща як союзниці повинні стати бастіоном Заходу в епоху перманентної російської агресії. Вони мають діяти спільно, якщо хочуть остаточно звільнитися від російського ярма.

У грудні 2013 року, коли протести на Майдані були в розпалі, Бжезінський писав: «Події в Україні є історично незворотними та геополітично трансформаційними. Скоріше рано, ніж пізно Україна справді стане частиною демократичної Європи. Скоріше пізно, ніж рано Росія піде слідом за нею, якщо вона не самоізолюється і не стане напівзастійним імперіалістичним пережитком».

Польща пройшла цей шлях першою. Слідом за нею йде Україна. А що Росія? Питання залишається відкритим.