Сучасна дипломатія мовою давніх символів

Елен Літорель – художниця, дизайнер і юнгіанський аналітик, яка в своїх роботах використовує стародавні символи. Через повномасштабне російське вторгнення в Україну в 2022 році вона з маленьким сином переїхала до Австрії.

Kyiv Post поспілкувалася з Елен Літорель, щоб дізнатися більше про її натхнення символікою та поєднання фаху українського дипломата з творчістю.

Елен, у Вас за плечима багатий досвід: співпраця зі Скарбницею Національного музею історії України, участь у численних виставках, власний нішевий бренд аксесуарів... Пам’ятаєте момент, коли Ви зацікавилися історією давніх символів?

Це сталося в дитинстві. Мій дід був художником, часто бував на барахолках і брав мене з собою. Там я вперше побачила старовинні прикраси та антикварні речі з символічними зображеннями, які мене надихнули. Тоді щоразу, коли ми з батьками подорожували, ми обов’язково відвідували музеї. Саме там я помітила, як символи одних культур перегукуються з символами інших. Тобто в ті часи, коли не було комунікації, і люди не могли обмінюватися інформацією на відстані, символи, зображені на предметах побуту та витворах мистецтва, збігалися. Мене дуже зацікавив цей факт, і так почалася моя велика подорож у світ історії мистецтва, релігії, філософії та психології. Зокрема, книга Карла Густава Юнга «Людина та її символи» надихнула мене на вивчення юнгіанського аналізу. Саме Юнг ввів поняття "колективне несвідоме". Ця філософія мені дуже близька. Я вірю, що в світі панує гармонія і все в ньому взаємопов'язане, просто ми не завжди це помічаємо. Символи – це як ключі від дверей, за якими приховані відповіді на глибокі питання про життя та світ.

Звідки ваш псевдонім – Елен Літорель?

Свій творчий псевдонім я придумала ще в студентські роки, коли навчалася в Інституті міжнародних відносин у Києві. Мені, як майбутньому дипломату, довелось обрати для вивчення іноземну мову, і я обрала французьку. Вже тоді я мріяла про власний бренд.

Одного разу моя подруга збиралася викинути на смітник свою стару сумочку, але я непомітно взяла її та вирішила зробити сюрприз. Я повністю її перешила і прикрасила так, що вийшов ефектний аксесуар. І тоді постало питання: як мені підписатися? Моє дівоче прізвище – Побережна, і тато завжди просив мене не міняти його, коли одружуся. Воно викликало в мене асоціацію з французьким узбережжям, адже в перекладі на французьку узбережжя – це littoral. Так виник мій псевдонім Litorelle.

На жаль, мій тато помер, і після одруження я змінила прізвище... Але воно живе в моєму творчому імені та назві мого бренду. Це дуже символічно і дуже багато для мене означає.

Ви творите, поєднуючи власні малюнки з газетними вирізками. Чому саме так?

Ідея з’явилася під час пандемії коронавірусу, коли газетні шпальти рясніли відповідними заголовками. Тому я також вирішила висвітлювати світові новини через колажі з газетними текстами та зображеннями тварин. Кожна з тварин символізує певну подію. Отже, COVID-19 уособлює тигра, який може означати перемогу як життя, так і смерті. Я торкнулася теми пожеж в лісах Австралії, зобразивши кенгуру – національний символ цієї країни. Іншу велику пожежу – в Соборі Паризької Богоматері – я відтворила через квітку лілії, що є символом Богоматері та надії. Біржові котирування – через крокодила – це середньовічний символ лицемірства з його «крокодилячими сльозами». Я відобразила Brexit через двох воронів у польоті, які агресивно налаштовані один на одного.

Через війну Ви зараз перебуваєте в столиці Австрії. Але 24 лютого минулого року Ви були в Києві. Розкажіть, що означають для Вас перші дні війни, і як вони вплинули на вашу творчість.

Як почався наш ранок 24 лютого 2022 року, я описала в своєму «Щоденнику війни з українського бункера». У мене на руках був восьмимісячний син, важливо було не занепасти духом. Я поскаржилася на розгубленість своєму психоаналітику, яка на той момент переховувалася в підвалі в Донецьку. Вона порадила, що, можливо, вихід емоцій через творчість допоможе мені впоратися з ситуацією.

І я почала шукати газети з новинами про війну, запитувала сусідів у чаті, може у когось є.... Але так і не знайшла. Тому першу роботу того періоду я намалювала олівцем на десятий день війни. Це був день, коли я гуляла з малим і побачила на столі біля будинку автомат Калашникова. Раніше уявити такий абсурд було неможливо.

Тоді ми багато спілкувалися з рідними, радилися, як краще діяти. Може, поїхати на захід України? На той час це був дуже важкий вибір. Можна сказати, що це був вибір між ймовірністю загинути, якщо залишимося, або загинути в дорозі. Адже в новинах писали, що російські військові розстрілюють сім'ї з дітьми на дорогах. Було дуже страшно...

Ви берете активну участь у мистецькому житті Відня, представляючи свої роботи, сповнені символів. Як Ви вважаєте, наскільки вагомим може бути внесок «культурного фронту» в перемогу України?

На сьогодні я взяла участь у п’яти виставках у Відні. Моя перша персональна виставка пройшла у Польському інституті у Відні. Для мене це велика честь, адже на відкриття приїхали представники посольств європейських країн. Я мала нагоду розповісти свою історію, яку назвала «Розбиті мрії. Щоденник війни з українського бункера». Через неї я хотіла передати почуття кожної українки, якій довелося з дітьми тікати від війни.

Друга виставка мала назву «Мить ‒ де минуле стикається з сучасним». Це одна з моїх улюблених виставок. Мить – це момент, коли все може змінитися за секунду. Мить – це момент, коли минуле стикається з сьогоденням, а традиції вплітаються в сучасність.

Лялька-мотанка – одна з моїх робіт, на яку хочу звернути особливу увагу. Вона людського зросту, я працювала над нею близько двох місяців. Для її створення я також використовувала шпальти газет. Таким чином я підкреслила зв’язок давньої української ляльки з українським сьогоденням, яке через війну в топі світових новин.

На фартуху ляльки я розмістила образ берегині. У давньослов'янській міфології це богиня добра і захисту, тому я зобразила її з розкритими для рятівних обіймів руками. Як орнамент я використала газетний текст про захист України. Таке зображення покликане стати на шляху зла і принести довгоочікуваний мир моїй країні.

Окрім мистецьких, творчих досягнень, чим Ви особливо пишаєтеся?

Я вважаю, що мені вдалося передати почуття кожної української жінки, якій довелося з дітьми тікати від війни.