«Ми живемо одночасно у двох світах», – каже 28-річний Максим у коментарі для Kyiv Post, коли його запитують, як для нього виглядає життя в українській столиці порівняно із життям біля лінії фронту на сході країни.
«Перший світ – це світ пекла, де вмирають люди, а другий – світ миру. І ми вдячні тим, хто своєю боротьбою у пекельному світі дає нам змогу жити в світі мирному».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Показовим є вже те, що кияни сприймають та зображують теперішню ситуацію в столиці України як «мир».
І це при тому, що ввечері, напередодні того, як Максим дав цей коментар для Kyiv Post, в столиці лунали сирени повітряної тривоги, а в небі було чути вибухи, коли українська ППО збила кілька безпілотників-камікадзе, запущених Росією на Київ. Цим росіяни порушили 25-денне затишшя в київському небі.
Досить умовно можна говорити, що зараз у Києві спокійно – лише у порівнянні з минулими п’ятьма місяцями майже щотижневих масованих ракетних ударів і атак безпілотників, які руйнували енергетичну інфраструктуру міста та регулярно занурювали цілі райони в темряву. Через це в середині зими влада навіть планувала евакуювати столицю.
«Минулої ночі був авіаналіт і чулися вибухи, але в основному ми вже оговтуємося після тяжкої осені та зими», – розповідає Kyiv Post 25-річний музикант Ярослав. «А ще не так давно було відчуття, що ми приречені.
Але зараз у нас все гаразд».
Сцени, які ми спостерігали в київському парку імені Тараса Шевченка в п’ятницю пополудні, в один із перших днів року, коли люди наважилися виходити на вулицю без пальта, нагадували те, що можна побачити у будь-якому європейському місті теплого весняного дня.
Максим з дружиною біля дитячого майданчику, в який у жовтні влучила російська ракета. ФОТО Kyiv Post.
Мелодія акустичної гітари вуличного музиканта змішується з плеском струменів фонтану, часто перериваючись радісними вигуками дітей, які бавляться на гойдалках і каруселях на маленькому дитячому майданчику. Тим часом на іншому, набагато «серйознішому» боку парку пенсіонери без усмішок, з насупленими бровами змагаються за шаховими дошками.
«Люди повертаються до Києва, і все починає нормалізуватися, – каже 36-річна Марина.
«Більше людей гуляють у парках зі своїми родинами та дітьми, і іноді навіть здається, що війни немає».
Слова «навіть здається» є тут ключовими – навіть в одному з найспокійніших куточків Києва скрізь бачимо нагадування про те, що повномасштабне вторгнення Росії триває.
В той момент, коли Марина закінчує говорити, велика військова вантажівка, пофарбована в захисний колір їде дорогою, що межує з парком, повз гойдалки та каруселі з дітлахами. І сусідньому будинку засклили ще не всі вікна, розбиті внаслідок влучання ракети, запущеною росіянами в жовтні, в перший день варварської кампанії Кремля, спрямованої на те, щоб заморозити місто до смерті.
Цілком зрозуміло, що вихід із такої суворої зими супроводжується бажанням повернутися до нормального життя та до звичних речей, таких як прогулянка в парку або випивка та танці в барі.
Шахісти в парку Шевченка. ФОТО Kyiv Post.
Більшість з тих, з ким спілкувався Kyiv Post, чудово усвідомлюють, як все це іноді сприймається людьми за кордоном. Цілком зрозуміло, що люди на Заході, чиє уявлення про війну базується лише на голлівудських фільмах, можуть сприймати повсякденне життя в Києві як свідчення того, що українці насправді не надто вже й страждають від війни.
«Люди просто не можуть жити в постійному стресі та напрузі, тому прагнуть нормальних речей», – каже 21-річна студентка Маргарита. «Але це не означає, що люди забули про війну».
Цю думку повторює і 24-річна лікарка Альона, яка визнає, що «з боку це може виглядати дивно»
Вона додає: «Але добре, що люди пристосовуються до нового життя, добре, що люди намагаються жити далі».
Навіть якщо звуки вибухів і лунають тут рідше, а бойові дії стали значно віддаленішими від Києва, тут майже усі знають когось або пов’язані з кимось, хто воює на фронті, і однією з найбільш обговорюваних зараз тем є довгоочікуваний український контрнаступ, до якого багато хто з киян долучиться в той чи інший спосіб.
«Зрозуміло, що всі чекають контрнаступу, бо всі втомилися від війни, – каже 46-річна Наталія. «І всі сподіваються, що він буде успішним.
Я не думаю, що це закінчить війну, і велика частина нашої території, напевно, залишиться під окупацією, але ми все ж таки звільнимо більше нашої землі».
Очікування киян щодо того, яких результатів може досягнути контрнаступ, також характеризуються короткостроковістю перспективи, яку українці засвоїли за рік війни. Це стало невід’ємною ознакою життя в країні, в якій точиться війна – коли ви не можете точно знати, що буде далі, важко планувати майбутнє далі, ніж на кілька тижнів.
«Я не знаю, що буде, я не заглядаю так далеко вперед», – каже Ярослав. «У мене сьогодні концерт, але дрон може влучити в клуб, і тоді я не зможу грати.
Це такий спосіб мислення. До 24 лютого 2022 року було набагато легше».
І в цьому полягає найважливіший пункт того, що зараз стало «новою нормою» в Києві – навіть якщо мешканці столиці і можуть зараз робити те, що вони робили до війни, і розум, і тіло їхні безповоротно змінилися.
Світлана зі своїми шкарпетками ручної роботи. ФОТО Kyiv Post.
На лавці в парку 84-річна Світлана намагається заробити на життя, пропонуючи перехожим в’язані власноруч шкарпетки. Вона була змушена залишити свій дім і своє звичне життя у Бахмуті, місті, де вже півроку точиться найзапекліша на цей час битва російсько-української війни.
«Три тижні тому у мене стався серцевий напад через нерви, – розповідає вона Kyiv Post. «Я не можу говорити про цю війну і про Бахмут, тому що я почну плакати».
