Бідність, домашня консервація і пенсії – київські вуличні торговці

Готуючись до початку ще одного дня на стихійному базарі на Лук'янівці, 58-річна Галина розкриває дві переноски для котів.

"Ця триколірна кішка – моя Тріся, а цей рудий – Рудольф. Вони працюють разом зі мною", – говорить Галина.

Разом зі своїми котами-помічниками Галина продає своє вишивання. Вона – лише одна з багатьох, що торгують на цьому стихійному базарі. На ряднинах, розстелених прямо на тротуарі, – домашня консервація, горіхи, квіти, вирощені біля Києва й привезені в столицю на продаж, а також ювелірні прикраси та всяка всячина. За все це люди сподіваються вторгувати хоч трохи грошей.

Галина і Рудольф. ФОТО: Зоя Шу

“На ринку нас ніхто навіть не помітить, а тут проходить багато людей, – 82-річна Людмила пояснює кореспонденту Kyiv Post. – За весь день я продала дуже небагато, а скоро треба йти, щоби встигнути на електричку”.

Людмила живе в Переяславі, за 100 км від Києва. Пенсія, як вона каже, непогана – більше 4 000 гривень, а в Києві торгує раз чи два на тиждень, щоб підзаробити ще.

“Встаю рано, бо треба зібрати городину, приготувати їжу. Я вирощую багато чого – помідори, перці, баклажани, зелень. Мені з мого городу вистачає, а решту продаю”, – каже Людмила.

Галина теж приїжджає до Києва за 100 км, але на гроші, які вона тут вторговує за свою вишивку, вона також допомагає бездомним котам і собакам. 

“Відколи закінчилось мирне життя, всім українцям стало важче. Зараз я менше спілкуюся з людьми, менше працюю. До війни у мене було п'ять робіт, а тепер немає жодної”, – каже Галина.

Домашня консервація і квіти – основний товар на стихійному базарі. ФОТО: Зоя Шу.

Повномасштабне вторгнення Росії боляче вдарило по економіці України – у 2022 році ВВП скоротився майже на третину.

За даними Світового банку, через це за рік кількість українців, що живуть за межею бідності, зросла з 5,5% до 24,2%, тобто на 7,1 мільйона, і “15 років прогресу були зведені нанівець”.

Також за останній рік значно зріс рівень інфляції – на 26,6%. Це означає, що грошей у кишенях людей поменшало, тоді як продовольчі та інші товари першої необхідності значно подорожчали.

Особливо важко стало людям старшого віку, що живуть на пенсію.

"Колись я ремонтував легкові авто, джипи і все, що їздить на бензині, – говорить 60-річний Олександр, у якого немає ноги. Він – колишній викладач прикладної механіки в КПІ, і на початку 2000-х його статті про робототехніку публікувалися в Японії та країнах Європи.

"Зараз працювати не можу. Продаю свої речі. Щоб було що їсти, щоб вижити. Моя пенсія – 2 800 гривень, а кажуть, що скоро вода і світло подорожчають. З початком війни все стало гірше. Я тут щодня, якщо немає дощу”.

"Треба робити все, що треба”, – каже 76-річна Світлана Петренко. Біля станції метро "Політехнічний інститут" вона торгує конваліями, нарцисами, бузком, горіхами, шпинатом, щавлем. Все це вона вирощує в Хотянівці, що за 40 км від столиці.

“Торгую, щоб вижити. Моя пенсія – всього 3 100 гривень. Не вистачає”, – каже вона.

Нарциси в неї – по 5-6 гривень за штуку, бузок – по 50 гривень за букет, горіхи – по 50 гривень за кіло.

Світлана каже, що часто свариться зі своїми дітьми, які не хочуть, щоб вона цим займалася – мовляв, “заробить гривню, а втратить тисячу” , або захворіє, стоячи на вулиці весь день, а на ці гроші ліки не купиш.

“За кордоном пенсії хороші – їздять по світу в круїзи. А наш круїз ось тут, – додає вона, криво посміхаючись. – Так і виживаю. Двічі на тиждень їжджу до себе в село. Частіше їздити здоров'я вже нема. Якщо чую сирену, залишаюся вдома. Я боюся сирен. Хай би ті рашисти скоріше повиздихали!” 

Олександр і його товар. ФОТО: Зоя Шу.

Попри економічні складнощі, багато з тих, із ким спілкувалася Kyiv Post, допомагають іншим чим можуть.

“Я допомагаю своїм подругам, яким зараз тяжко, – говорить Людмила. – Одна з них дуже хвора – у неї болять ноги, а в неї город. Так я їй допомагаю. Хочу допомогти нашій армії, але не знаю, як переказати гроші”. 

“Минулої весни я кілька разів посилав гроші військовим, – каже Олександр. – Інформацію знайшов в інтернеті. У харківському шпиталі лежала одна жінка, і я їй кілька разів посилав, скільки міг. А ще я поповнював військовим мобільний, щоб у них був доступ до інтернету. Але мені самому потрібна допомога, особливо з нинішніми цінами – з минулого року вони виросли вдвічі, а пенсії підняли не дуже”.