ВІРА ГНАТІВНА ГЕДРОЙЦ – лікарка, докторка медицини, одна з перших у світі жінок-професорок хірургії, перша в світі, хто виконав порожнинну операцію на полі бою. Її називали Жорж Санд Царського Села, або – з легкого пера поета Срібного віку Миколи Гумільова – «наша Сапфо».
КНЯЖНА ВРЯТУВАЛА ЯПОНСЬКОГО ПРИНЦА
У середині ХІХ століття діда Віри, представника литовського княжого роду Гедройців, звинувативши в заколоті проти царського престолу, стратили, а його син (батько Віри – Ігнас) змушений був виїхати до Самарської губернії, де узяв ім’я – Гнат. Каламутила «самодержавну воду» й дочка. Так за сатиричні епіграми 13-річну дівчинку відрахували з гімназії (1883). Тато змушений був влаштувати її на навчання до місцевого фельдшера, і гадки не маючи, що саме медицина стане справою життя Віри. Далі – участь у студентських заворушеннях. Нагляд поліції. Переїзд до Швейцарії (середина 1890-х), бо в Російській імперії жінки не мали права отримувати вищу освіту.
Віра зі своїми пацієнтами під час Першої світової війни, приблизно 1915 рік.
Уже здобувши професію хірурга, Гедройц двічі відправлялася добровольцем на фронт – під час Російсько-японської війни (1904-1905) та Першої світової (1914-1918), де, завдяки сміливості й майстерності, досить швидко стала корпусним хірургом (рівень підполковника). Під час Далекосхідної війни (1904) до рук росіян потрапив японський принц з важким пораненням, один з молодших членів імператорської родини (на жаль, історія не донесла до нас його прізвища). Бранця ушпиталили. Оперувати його довелося пані Вірі. З «урядовим» завданням вона впоралася блискуче. То ж невдовзі принц повернувся в Японію – живий та здоровий. Згодом він надіслав лист подяки імператору Миколі II, в якому були слова і про «Гедройц з руками цілительки, що повернули мені життя». А Віра Гнатівна отримала в подарунок цінні фігурки нецке та панно японської ручної вишивки.
НА ДЕСЯТИЛІТТЯ ВИПЕРЕДИЛА ЄВРОПУ
Про це заявив британський письменник Джон Беннет, який вивчав біографію «унікальної хірургині» з України. Він писав: «Ми на Заході усвідомили, що Гедройц першою в історії медицини почала робити порожнинні операції, і не в тиші лікарняних операційних, а беспосередньо на театрі військових дій… У той час в Європі ми просто залишали без всякої допомоги людей, поранених у живіт. Іншим європейським країнам знадобилося ціле десятиліття, аби освоїти техніку, яку княжна Віра розробила самостійно, без чиєїсь підказки та в неймовірно скрутних умовах».
Імператриця Олександра Федорівна подає інструменти Вірі Гедройц під час операції.
«ГАРБУЗ» ДЛЯ ГУМІЛЬОВА І КУЛЯ СОБІ
Хірургиня виділялась мужністю не лише на полі бою та в операційній. В особистому житті Віра Гедройц також була особливою. Зі спогадів подруги, художниці Ірини Авдієвої: «Велика, трохи огрядна, вдягалася по-чоловічому. Носила піджак і краватку, чоловічі капелюхи, шубу з бобровим коміром. Стриглася коротко. Про себе говорила в чоловічому роді: «Я пішов. Я оперував. Я сказав». Оксфордський професор Катріона Келлі припускається думки про ймовірну транссексуальність Віри Гнатівни. Про це вона написала в своєму дослідженні «Історія жінок-письменниць в Росії» (A History of Russian Women’s Writing: Oxford University Press, 1994), посилаючись на слова самої Гедройц: «Я вирішила стати своїм братом після його смерті». А от шлюб з капітаном Миколою Білозеровим дослідники вважають фіктивним і укладеним заради паспорта на нове прізвище, який надав можливість легального виїзду «жандармської підопічної» на навчання до Європи. Серед чоловіків, яким Віра «тицьнула гарбуза», – відомий поет Микола Гумільов. Він так засмутився, почувши тверде «ні» від Гедройц, що присвятив їй вірш «Жорстокій».
Микола Гумільов
Достеменно ж відомо про взаємні сильні почуття Віри з жінкою Рікі Гюді в Лозанні, де наприкінці 1890-х років Гедройц навчалась, а згодом почала працювати. Проте 1898 року отримала листа від батька зі звісткою про смерть сестри Олександри і нервове захворювання матері: «Ніколи не кликав тебе, однак це необхідність. Закінчуй службу і додому. За сім верст від нас будується новий завод, потрібен хірург, я закинув слівце». Не поїхати Віра не могла. Попередньо домовившись з подругою, що та прибуде до своєї обраниці. Але згодом від Рікі надійшла сумна звістка: «Не чекай, я рвуся до тебе, але не можу залишити дітей і справу. Розбиваючи своє, а мабуть, і твоє життя, я виконую обов’язок, що ліг тягарем на наші плечі. Віро, я так страждаю!» Прочитавши це, Гедройц вистрілила у себе з браунінга. Та колеги її врятували. Пізніше, оговтавшись і переїхавши до Києва, Віра 15 років «вестиме спільне господарство» з ексфрейліною імператорського двору, графинею Марією Нірод. Остання після смерті партнерки пострижеться в черниці й переживе Гедройц на 33 роки.
ЦІКАВІ ФАКТИ
- В україномовних джерелах є суперечності в написанні прізвища нашої героїні – інколи вказують Гедройць. Але, згідно з українським правописом, все ж таки правильним є Гедройц (без м’якого знака).
- Окрім киянки, яка на випускних екзаменах отримала найвищі оцінки, на медичному факультеті Лозаннського університету навчалося лише дві жінки.
- У Київі мешкала в квартирі №25 по вулиці Круглоуніверситетській, 7а.
- 27 липня 1905 року висунула сенсаційну на той час ідею: «Що ближче шпиталь до театру бойових дій, то ефективніша його діяльність».
- Про багате на пригоди життя киянки письменниця Наталія Воронцова-Юр’єва опублікувала книгу «Віра Гедройц: княжна, геній-хірург, лесбіянка».
- Зі «Спільного звіту про Російсько-японську війну», виданого 1906 року Військовою службою в Лондоні: «Серед тих, хто пішов на фронт у якості хірурга Червоного Хреста, княжна Гедройц – головна хірургиня санітарного потягу. Вона завжди була на передньому краї, оперуючи в спеціально сконструйованому вагоні, в той час, як вороги вели обстріл».
- Гедройц мала літературний хист. Вона – автор низки книг, серед яких «Китайські оповідання» (1913), «Галіцийські оповідання» (1918), «Жупанчик» (1930), «Лях» (1931), авантюрних мемуарів «Життя».
- Літературний псевдонім Віри – Сергій Гедройц, на честь померлого брата. За заповітом архієпископа Єрмогена його поховали поруч з Гедройц, яка свого часу врятувала священика від смерті.
Гедройц контролює, як донька імператора Тетяна Миколаївна перев’язує офіцера в лазареті. Царське Село, 1916 рік.
З ДОСЬЄ ВІРИ ГЕДРОЙЦ
- У більшості архівних джерел зазначено, що Гедройц народилася 7 квітня 1870 року в Києві.
- Навчалася в Брянській жіночій прогімназії, на петербурзьких курсах Петра Лесгафта, закінчила медичний факультет Лозаннського університету.
- Була домашньою лікаркою царської родини, хірургинею 6-ї Сибірської стрілецької дивізії, лікаркою однієї з київських дитячих клінік, викладачкою Київського медичного інституту. Голова товариства лікарів передових Дворянських загонів.
- Після революції 1917- го лишилась у Києві. Працювала в дитячій лікарні, факультетській хірургічній клініці Київського медінституту (приват-доцент кафедри). З 1923 року – професорка медицини.
- Останні роки житя лишилась без офіційної роботи – була звільнена з університету без права на пенсію. Але продовжувала оперувати в лікарні при Покровському монастирі.
- Померла в Києві у березні 1932 року від онкологічого захворювання.
Афоризм на тему: «Медицина – це любов, інакше вона нічого не варта» , - Поль де Крюї.
Цю статтю Надії Аврамчук і Миколи Сухомозського передруковано з дозволу видавництва з книги (ООН) Знамениті українці, які змінили хід історії, САМІТ-КНИГА, Київ, 2020.
