Сьогодні особливо важливим є інформаційний фронт. Оскільки після початку повномасштабного вторгнення українці масово почали відмовлятися від споживання російського контенту, це дало поштовх до розвитку українського. Серед тих, хто займається просвітницькою діяльністю – 12-річний Кирило Передрій, який живе та працює у місті Покровськ Донецької області.
Наймолодший у світі журналіст веде свій канал на YouTube під назвою «Цікаво». Попри досить юний вік, Кирило запрошує до себе на інтерв’ю відомих в Україні людей. Під час розмови з ними він порушує важливі соціальні питання сьогодення, а також обговорює поточну політичну ситуацію.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Під час інтерв’ю Kyiv Post поспілкувався із Кирилом про те, як у 12 років можна створювати контент, глядачами якого буде аудиторія віком від 18 до 35 років.
Як почалась ваша карʼєра інтервʼюера?
Під час вечірнього чаювання зі своєю родиною я сказав, що хочу займатися журналістикою. Мама сказала, що колись так і станеться. Але я сказав, що хочу зараз. Але батьки спочатку не сприйняли це серйозно. Однак коли у мене вже стало виходити, то вони зраділи за мене.
Першим дав мені інтерв’ю тодішній міський голова міста неподалік. Я йому просто зателефонував на особистий номер, і він погодився.
Як наразі виглядає ваш день та чи маєте ви помічників?
Абсолютно всіма процесами я займаюся самостійно: від аналізу потенційних тем до монтажу самого відео. Тож я прокидаюсь о 5:30 ранку й можу бути активним до девʼятої-десятої вечора, іноді до одинадцятої. Здебільшого мій час займають організація інтерв’ю, підготовка до них.
Але, звісно, я також приділяю багато уваги своєму навчанню в школі.
Кількість інтерв’ю останнім часом важко порахувати. Буває таке, що й по сім інтерв’ю роблю. Також нерідко я маю роботу по вихіднім, але для мене це не становить особливих складнощів, навпаки, від своєї роботи я отримую ще більше енергії.
За яким принципом ви обираєте гостя?
Перед усім я обираю тих, хто саме мені цікавий як людина та з чиєю діяльністю я сам би хотів ознайомитися. Бо тільки так виходить класний матеріал, адже тоді відчуваєш ентузіазм.
Втім іноді PR-менеджери гостей самі звертаються до мене з пропозицією. Але я її приймаю тільки якщо мені особисто ця людина цікава.
Я записую інтерв’ю у так званому домашньому офісу. І хто б що не казав, але, на мою думку, працювати в онлайн форматі зручніше. Перед усім, це мобільність. Не потрібно витрачати час на зустріч та підготовку саме технічної складової знімального процесу. Також я хочу довести, що розкрити людину крізь формат відео теж можливо.
Яким чином обираєте релевантну тему?
У мене є певний перелік тем. Але перед тим як запросити когось, я займаюся пошуком та опрацюванням всієї наявною інформації про гостя. Моє завдання – розкрити гостя так, як цього ще ніколи ніхто не робив. Я кажу, що журналісти як археологи. Нам треба розкопати щось цікаве та унікальне.
Загалом мені цікаві окуповані або деокуповані території та процеси, які там відбувалися чи будуть відбуватися. Я хочу поспілкуватися з очільниками міст, які перебували в окупації. Наприклад, із мером Мелітополя, який був у полоні.
Також не можна не зазначити, що політика – це провідна сфера, де я працюю без перерв. Насправді я б запровадив викладання політології навіть у школі. Де на заняттях розповідали б про українських президентів, депутатів, систему врядування, парламенту, як відбувається прийняття рішень.
Окрім цього, хочу приділяти увагу темі відбудови країни.
Якою здобутою інформацією з останніх інтерв’ю ви найбільше задоволені?
Я можу навести як приклад розмову з Дмитром Гордоном. Мені здається, що те інтерв’ю загалом було дуже вдалим. Адже Дмитро був дуже відкритим зі мною та розповів все, що мене цікавило, у тому числі про його відносини з Володимиром Зеленським.
Після деокупації Херсону я зробив інтервʼю з народним депутатом з Херсонщини. У тій розмові було багато ексклюзивної інформації стосовно поточної ситуації в місті.
Також я взяв інтервʼю у міського голови міста Харків, де він розповів про життя міста під час тодішніх жорстких обстрілів.
А чи ставили ви провокативні питання?
На моєму досвіді у мене такого було. Іноді було видно, що я зачепив певну тему, про яку гість не хотів говорити, тому ухилявся від відповіді. Певною мірою я вже навчився розуміти емоції без слів, скануючи поведінку людини під час розмови.
Але, на жаль, я не можу назвати імʼя цих людей. Здебільшого це все стосувалося теми політики та особистих стосунків.
Який фідбек від аудиторії ви отримуєте?
Це повідомлення з подяками за мою роботу. Так, буває і не конструктивна критика. Дехто вважає, що я чийсь син, тому у мене все так легко виходить, або кажуть, що мене хтось спонсорує. А дехто пише негатив про мою зовнішність. І це пишуть здебільшого не в коментарях під відео, аби всі бачили, а саме в особисті повідомлення.
Але мої гості кажуть, що у мене цікаві питання і я маю певну харизму. Моє близьке оточення також зазначає моє хороше почуття гумору. Можливо, так воно і є, але я не можу себе оцінити з боку.
Якими інтерв’ю ви найбільше задоволені?
Я все життя мріяв про інтерв’ю з Дмитром Гордоном. Він для мене став своєрідним прикладом. І от нещодавно моя мрія здійснилася. Окрім цього, я продовжую з ним спілкування. Та взагалі зі всіма своїми гостями я регулярно підтримую зв’язок через соціальні мережі.
У майбутньому я мрію про розмову з Дмитром Комаровим. Але поки, я вважаю, що не готовий до цього, та й приводу як такого немає.
Під час інтерв’ю до кожного гостя потрібно знайти унікальний «ключик», аби встановити контакт. Як ви цього досягаєте?
Моя особиста мета – це щиро дізнатися те, що саме мене цікавить у цій людині та її діяльності. Я не переслідую ціль створити резонанс чи спровокувати людину.
Мабуть, ця щирість відчувається. Таким чином людина розслабляється й не хвилюється про те, що на неї буде чекати якась підстава у вигляді скандального відео. І навіть якщо є певні провокативні питання, то варто залишити їх на кінець. Аби з самого початку не налякати людину, та вона не закрилася в собі.
Крім того, у мене є викладачка із журналістики. Я їй надзвичайно вдячний, адже вона мене мотивує працювати над собою.
Оскільки ви цікавитесь життям країни, зокрема політичним, що, на вашу думку, підлягає реформуванню у першу чергу?
Я б хотів змінити систему освіти, бо від якості освіти залежить майбутнє країни. Тобто я б перезапустив повністю систему освіту та створив би нову українську школу. Крім того, я б додав більше фізичного навантаження, наприклад, обов’язково робив би під час кожного уроку швидкі фізичні вправи.
Також мене безмежно тішить диджиталізація країни, що відбувається, перш за все, завдяки додатку «Дія». Я дуже хочу, аби цей процес продовжувався та ми позбавились зайвої бюрократії.
Як людина, яка сама створює контент, що ви можете сказати про теперішній український контент?
Наразі ми спостерігаємо позитивну динаміку. Оскільки від російського контенту ми, значною мірою, відмовились, українці активно почали створювати контент власний. Причому це стосується всіх жанрів. Особливо велике різноманіття інформаційно-розважального контенту спостерігається зараз на YоuTube, мені особисто це дуже подобається.
На вашу думку, за чим майбутнє медіа?
Я думаю, що телебачення точно скоро замінить YouTube, але таким чином, що більшість телеканалів фактично перейдуть на іншу платформу.
Окрім цього, набуває значних обертів Telegram, який також поступово стає свого роду медіаплатформою.
