В ексклюзивному інтерв’ю Kyiv Post Едуард Димшиць, впливовий український експерт-мистецтвознавець, розповів про те, кого він вважає найвидатнішими українськими митцями, як війна впливає на мистецтво в Україні та як визначає найперспективніших у теперішньої генерації молодих художників.
Україна продовжує фігурувати в заголовках світових ЗМІ. Наскільки це вплинуло на популярність українського мистецтва у світі?
Сильно вплинуло, тому що такого інтересу до українського мистецтва я не пам’ятаю за останні двадцять п’ять років. Щось подібне було, коли Україна стала незалежною у 1993-94 роках.
У той час українські виставки дуже активно виїжджали за кордон, а міста-побратими обмінювалися культурними програмами та індивідуальними виставками образотворчого мистецтва. Зараз також спостерігається сплеск інтересу до українського мистецтва. На жаль, тема ця не дуже позитивна, але почалася війна, і це підвищило увагу до України.
Кого з українських митців найбільше цінують у світі?
До війни чітко простежувалась тенденція звертати найбільше уваги на ті стилістичні течії, які вплинули на розвиток мистецтва ХХ ст. Тому український авангард був таким затребуваним.
Я завжди звертав увагу на творчість, до прикладу, Казимира Малевича, Василя Єрмілова, Анатолія Петрицького, українських бойчукістів, Олександра Богомазова, Олександри Екстер. На тих, хто працював в стилі авангарду.
Хоча, схоже, тенденція дещо змінюється, зокрема через зростання популярності робіт видатної української художниці, що творила в стилістиці «наївного» мистецтва – Марії Примаченко, яка сьогодні є дуже затребуваною. Я особисто робив виставку своєї колекції [її робіт] у Національному музеї Шептицького у Львові. Виставка спричинила вибуховий ефект, черги за квитками були довжелезними. Охочим побачити картини Примаченко доводилося чекати хвилин двадцять-тридцять. Виставка тривала три місяці, і протягом усього часу інтерес до виставки залишався таким же високим.
Сьогодні ми маємо пропозицію від Варшавського музею сучасного мистецтва та попередню пропозицію із Загреба в Хорватії [виставити її роботи]. Якщо все піде за планом, ця виставка поїде і до Польщі, і до Хорватії.
Більшість картин Марії Примаченко наразі перебувають у вашій колекції, чи не так?
У моїй колекції є багато робіт Марії Примаченко. Я думаю, що це близько двохсот робіт, це велика колекція, і я збирав її понад тридцять років. Так, це безцінна частина моєї колекції.
Я завжди любив цю художницю, ще зі студентських років. Але в моїй колекції є картині й інших художників, яких я також люблю. Наприклад, Микола Глущенко. У мене є велика колекція його творів, а також книга. Я надрукував каталог виставки, в якій мав бути представлений Глущенко з моєї колекції та колекції Музею Шептицького у Львові, яка планувалась напередодні війни у 2021 році. За різних обставин друк каталогу відкладався, тому книга з’явилася лише зараз. Але я думаю, цей каталог буде актуальним і сьогодні, і завтра, і післязавтра. Це нове видання з образотворчого мистецтва, якого ще не бачили поціновувачі. Паралельно вийшла ще одна книжка. Її презентували тиждень тому в Музеї декоративного народного мистецтва Національного музею в Лаврі. Це захоплюючий серіал.
У вас є нюх на талановитих художників. Хто для вас цікавий з нового покоління? Кого з митців вважаєте найперспективнішим?
Нове покоління вже відчуває вплив нинішньої ситуації. До війни такі популярні художники, як Жанна Кадирова, Микита Кадан, Артем Волокітін, які вийшли на перший план у 90-х роках, займали найвищі щаблі мистецької ієрархії, були відомими і називались молодими художниками. Але зараз ми бачимо молодих художників дев’ятнадцяти, двадцяти, двадцяти одного року.
Якщо зайти в Український дім і оглянути тамтешню експозицію, то можна побачити роботи низки досить вправних митців, таких як Катя Лібкінд, Олександр Курмаз та інші. Там представлені сотні художників, і ви знайдете серед них нові імена людей, які створюють цікаві роботи. Тому мені здається, що це динамічний процес. Тим більш ті, кому зараз двадцять років, не можуть сказати, що існує якась усталена ієрархія митців. Вона в принципі лише формується, і є багато цікавих нових робіт.
Як, на вашу думку, війна вплинула на творчість українських художників?
Я думаю, по-різному. Як і на життя людей загалом , війна вплинула на них по-різному. Спочатку був шок. Якщо подивитися на експозицію в Українському домі, то вона розміщена в хронологічному порядку і розділена на дві зони: роботи, створені в перше півріччя війни, і далі роботи другого півріччя.
Ми можемо побачити, що в перші три місяці війни роботи майже не створювались. Тобто люди майже нічого не писали. Вони переживали те, що відбувається. Багато чого відбувалося. Наскільки я знаю, чимало митців виїхало, змушених зосередитися на побутових питаннях і рятувати дітей та своїх літніх родичів. Був складний період у лютому, наприкінці лютого, а також у березні та квітні.
Але як тільки з'явилися перші рефлексії, у кожного все пішло по-різному. Я бачив багато робіт, які відображають теперішні події, мова художників там пряма, атмосфера тривожна.
Які українські виставки, що зараз проходять за кордоном, вам здаються найцікавішими? Які з них ви б порадили оглянути нашим глядачам?
Відбулось дві виставки українського авангарду у Кельні, в Музеї Людвіга, та виставка українського мистецтва в Дрездені – це масштабні і серйозні виставки з музейними творами, якщо ж говорити про заходи меншого масштабу, то варто згадати про виставку Futurama в Таллінні.
