Зображення знищеної західної бронетехніки, схоже, викликали побоювання, що довгоочікуваний контрнаступ України зазнає невдачі. І справді, неприємно дивитись відео, на яких російські військові начебто оглядають знищену техніку американського та німецького виробництва.
Не є якоюсь таємницею, що найкращі українські підрозділи несуть зараз втрати. Але чомусь декого ці втрати дивують.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Деякі західні ЗМІ у своїх повідомленнях з цього приводу переходять від тривіального рівня до справжнього фарсу. В одній із статей повідомлялося, що Україна втратила половину поставлених Фінляндією танків, оснащених протимінними тралами. Але Фінляндія надіслала лише шість модифікованих машин Leopard 2R: втрата трьох із приблизно 800 українських танків навряд чи є посмертним дзвоном для української бронетехніки. Російські ЗМІ заявили про знищення Leopard 2 – як пізніше з’ясувалось, він виявився трактором.
Тим не менш, втрати дійсно були. Україна, ймовірно, втратила щонайменше 16 зі 109 бойових машин піхоти M2 Bradley виробництва США, а також чотири основні бойові танки Leopard 2 і три Leopard з протимінними тралами, повідомляє тепер широко відомий сайт Oryx, який каталогізує втрати в російсько-українській війні, використовуючи зображеня з відкритих джерел. На відео, опублікованому Oryx, видно, що кілька Bradley і Leopard 2 були знищені або покинуті під час української атаки і застрягли на влаштованому росіянами мінному полі, перш ніж їх накрив артилерійський обстріл. (Для довідки, Oryx стверджує, що Росія втратила понад 10 000 бронемашин з початку повномасштабної війни, включаючи 2027 танків).
Йдеться не про те, що ці втрати самі по собі надмірні. Атакувати укріплені лінії, всіяні мінними полями та «зубами дракона», та ще коли ворог криє артилерією та протитанковими засобами, є надзвичайно складним і ризикованим завданням. Оскільки бронетехніка, надана Заходом, зосереджена саме в 12 нових механізованих бригадах, які зараз перебувають на вістрі наступу, вона, природно, буде ушкоджуватись першою. Не кажучи вже про те, що Росія буде навмисно націлюватися на цю техніку навіть із суто пропагандистських міркувань, зокрема, пропонуючи щедру винагороду за ушкодження західних машин.
Як не дивно, одна із проблем полягає в тому, що Україна може стати жертвою власного успіху в інформаційній війні. Бачення війни з позиції Києва – спритні українці явно перевершили тут незграбні полчища російських «орків» – має тенденцію домінувати в західних новинах і соціальних мережах. Хоча можливості українських військ, здається, вже добре відомі на Заході, тамтешня громадськість, можливо, сподівається на занадто швидку поразку Росії, так само, як арабські армії швидко зазнали поразки від ізраїльтян під час Шестиденної війни 1967 року.
Такі сподівання не зовсім бажані. Покладання на загони смертників і найманців є ознакою слабкості Росії. Як показує «бліцкриг» гітлерівців , арабо-ізраїльські війні і Перша війна в Перській затоці 1991 року, добре оснащена та навчена армія, яка застосовує добре продуману загальновійськову тактику, може перемогти з мінімальними втратами.
Але уявляючи, що путінська армія така ж жалюгідна, як армія Саддама Хусейна, можна прийняти бажане за дійсне. Хоча фантазії Путіна про себе як про нового Петра Великого розвіялися як дим, Росія все ще залишається державою, здатною будувати гіперзвукові ракети, реактивні винищувачі та танки, і в чиїй історію як-ніяк числяться перемоги над Гітлером і Наполеоном. Як і в тих війнах, Росії не обов’язково вигравати всі або навіть більшість битв. Замість цього Росія може робити те, що вона вміє найкраще: брати кількістю за браку якості та використовувати власну географію. А також, як завжди, не шкодувати життів своїх громадян, аби завдати Україні таких втрат, які змусять Київ зупинити свій наступ і перейти до війни на виснаження, яку Україна точно не зможе виграти.
Нерозумно очікувати, що ЗСУ повторять перемогу армії США, здобуту в ході операції «Буря в пустелі». Попри свою безперечну хоробрість і винахідливість, українська армія змушена поспіхом переходити від радянського до західного способу ведення війни. Це схоже на будівництво літака після зльоту. І Україна робить це, намагаючись пробити кілька оборонних ліній, облаштованих ворогом, який значно переважає українську армію за кількістю живої сили, бронетехніки, артилерії та авіації. Наприклад, та невдала атака Бредлі виглядає саме так, як тільки й може виглядати атака військ, які використовують незнайому техніку та застосовують нову для себе тактику.
Проблемі сприяє також дивне уявлення про те, що західна бронетехніка якась невразлива. Насправді декілька танків Abrams були знищені під час «Бурі в пустелі», як і Leopard 2 були знищені в Сирії. Здебільшого це відбувається через обрання неправильної тактики, а іноді навіть внаслідок «дружнього вогню» (те саме можна сказати про втрати російських танків в Україні). У будь-якому випадку, потрапивши на мінне поле, як це сталося з тими українськими Бредлі, навіть найбільший броньований бегемот перетвориться на палаючі уламки.
Можливо, найбільша загроза полягає навіть не в тому, що Україна втрачає свою найкращу зброю, а радше в тому, що цю зброю неможливо замінити. Країни, здатні вести масовану механізовану війну, або мають потужну оборонну виробничу базу (наприклад, США), або вони покладаються на щедрого покровителя, який надасть техніку на заміну втраченій (той же таки Ізраїль, підтримуваний Америкою).
Україна, на жаль, не має ресурсів для створення великої кількості складної зброї, наприклад, танків. Але вона не може також повністю покладатися на своїх союзників, особливо в Європі. Запізнілим і хаотичним зусиллям НАТО щодо поповнення запасів України заважають не лише політичні побоювання – просто у альянсу немає достатніх запасів зброї (зокрема снарядів) і виробничих потужностей для її виробництва після закінчення холодної війни, особливо в Європі.
Зрештою, проблема полягає не просто в кількості втрат. Якби втрата кількох Бредлі була ціною досягнення стратегічної мети, такої як ізоляція контрольованого Росією Кримського півострова, це була б вигідна ціна (і в будь-якому випадку і США, і Німеччина пообіцяли надати Києву більше танків і бронетехніки, щоб компенсувати втрати на полі бою.) Чого Україна не може собі дозволити, так це витрачати отриману від західних союзників бронетехніку, щоб просто відбити кілька сіл.
Треба добре освоїти своє нове західне обладнання. А це передбачає тривале і дороге навчання. Знищення кількох Бредлі цілком можна було очікувати в першому бою. Давайте подивимося, як українці покажуть себе в наступних боях.
Погляди, висловлені в статті, належать автору і можуть не поділятись Kyiv Post.
Цю статтю передруковано з CEPA’s Europe Edge. Оригінал можна читати тут.
«Europe’s Edge» – це онлайн-журнал CEPA, який висвітлює найбільш важливі теми зовнішньої політики Європи та Північної Америки. Усі висловленні думки належать автору і не обов’язково відображають позицію чи погляди інституцій, які вони представляють, або Центру аналізу європейської політики.
