Що не так із Основним законом України?

28 червня українці відзначають день Конституції України. Річницю з дня прийняття Основного закону країни відзначають з 1996 року. Саме в цей день у Верховній Раді була затверджена Конституція незалежної України.  Більш ніж 26 років українські політичні діячі називають українську Конституцію однією з найкращих і найдемократичніших у світі, але переписують її частіше, ніж українці обирають нового Президента.

Наша Конституція змінювалась 9 разів — у 2004, 2010, 2011, 2013, 2014, 2016, 2019 (двічі) і 2020 роках. Здебільшого ці зміни були спрямовані на усунення існуючих недоліків, але вони часто породжували нові. Згадаймо, коли за каденції Віктора Ющенко було кілька загроз узурпації влади через внесення змін до Конституції. 

Спочатку під прем’єра Януковича у Раді почався так званий процес «тушкування», коли до прем’єрської коаліції перетягували депутатів від опозиції. Усе йшло до того, що прем’єр збере 300 депутатів (конституційну більшість) і зможе на власний розсуд змінювати Конституцію. У 2007-му Ющенко зупинив це розпуском парламенту.

Конституційна реформа 2004 року встановила в Україні парламентсько-президентську республіку з більшою політичною вагою Верховної Ради. Нагадаємо, що Україна досі  є змішаною республікою. Але деякі положення Конституції дають змогу Президенту втручатися в законодавчий процес для досягнення власних політичних цілей. Наприклад, чомусь саме він, а не Кабмін, може визначати власні законопроєкти як невідкладні — їх Верховна Рада зобов’язана розглянути позачергово.

Іноді недостатньо чіткі та навіть суперечливі положення Основного закону призводять до конфліктів між різними владними інституціями. Найяскравіше це проявляється в трикутнику “Президент - Парламент - Уряд”. Тому Президенти часто зловживають своїм правом вносити до Парламенту законопроєкти щодо змін до Конституції. Тому усі правки до неї за останні роки були ініційовані саме главою держави. Ба більше, президенти практикували створення спеціальних команд для розроблення конституційної реформи поза стінами Парламенту. Наприклад,  Комісія з питань правової реформи Володимира Зеленського чи Конституційна комісія Петра Порошенка.

А як часто “переписують” Конституцію в інших країнах зі стабільною демократією?

В Австралії, до прикладу, для того, щоб поправки до Конституції були прийняті, потрібно, аби більшістю голосів виборців у більшості штатів їх підтримали. Подібна процедура діє і в Швейцарії. У цих країнах, крім підтримки змін парламентом, обов’язкова підтримка ініціативи на референдумі. У свою чергу, у США достатньо спільної резолюції Конгресу. У Сполучених Штатах на початку їхньої історії до Конституції вносилося багато правок. 

Однак українців відрізняє від країн зі стабільною демократією те, що протягом довгого часу Конституція 1996 року сприймалась лише як Основний закон, а не як договір між суспільством та владою.  Саме через це довіра до Конституції була невисокою. Люди вважали її спущеним згори законом, який можновладці можуть змінювати, як їм заманеться. Ця проблема нікуди не поділась, адже верховна Рада може вносити зміни до більшості розділів Конституції без реального обговорення їх змісту із суспільством.

Нагадаємо, що Конституція України не може бути зміненою під час воєнного стану. Але вже зараз більшість політиків та експертів прогнозують внесення змін до Основного закону після завершення війни. В ньому наразі багато прогалин та дублювання правових норм. Війна наочно показала, що Конституція не дозволяє врегулювати весь спектр сьогочасних проблем. 

Основні права і свободи людини, закріплені в нашій Конституції, завжди були  засадничими цінностями українців, їх вони захищали під час усіх “Майданів”, революцій та воєн, і сьогодні саме за них найкращі українці та українки б'ються з ворогом, не шкодуючи свого життя.