Опера - це унікальний синтетичний жанр, який поєднує у собі мінімум пять видів творчості: інструментальну музику, вокал, драматичне театральне мистецтво, літературу, художне мистецтво, і покликаний показати всю їхню красу у гармонійному поєднанні за короткий час. Можна з впевненістю сказати, що рівень розвитку оперного мистецтва в країні є показником рівня її культурного розвитку. Що насправді сьогодні відбувається з оперою в Україні з Kyiv Post ділиться думками відомий український диригент з більш ніж 40 річним стажем – Народний артист України Мирон Юсипович. 
Мирон Іванович, ви як ніхто добре знаєте кухню української опери зсередини, розкажіть, що насправді відбувається в цій мистецькій галузі?
Можна сказати, що тут зберігається ситуація консервування старого радянського оперного театру з усіма його ознаками, що протягом останніх десятиліть, зважаючи на нові обставини, усе більше унеможливлює його подальше успішне існування. З іншого боку, вже визріло усвідомлення гострої необхідності змін у цій сфері, без чого опера, як цінна складова культури держави, може просто зникнути.
Для Держави сьогоднішній державний оперний театр – це така собі коштовна валіза без ручки – кинути її шкода, а швидше соромно, виходячи з задекларованих проєвропейських амбіцій, і в той же час тягнути й далі у такому вигляді – неможливо. Отже, реформи у цій сфері стали вкрай необхідні і сьогодні заперечувати це вже ніхто не візьметься.
Ось тут і постає питання – як і що саме у першу чергу слід змінити у цьому громіздкому і коштовному бюджетному господарстві?
З сумом і великим розчаруванням можу констатувати факт, що замість справжньої реальної реформи в українській опері, як, зрештою, і в усій академічній музиці, відбулися і відбуваються зміни, які мають мало спільного з принципами і апробованими протягом століть традиціями культурного Західного світу. Цікаво, що це “Ноу хау” не є якоюсь засекреченою цивілізованим світом інформацією.
«Прийдіть, подивіться, переберіть досвід, пристосуйте до своїх конкретних умов і обставин...» - Ні! Цього не сталося і, як здається сьогодні, на четвертому десятку років існування уже нової нерадянської і незалежної України – скоро не станеться. Чому? Бо зберігається інерція старого мислення, існує невпевненість і просто страх перед лицем реальних змін, а також небажання таких змін серед певної категорії людей, які володіють ситуацією і приймають ті чи інші рішення, не будучи достатньо компетентними, але безвідповідально “рішучими” у своїх діях.
Саме за таких обставин і відбулась підміна справжньої Реформи опери і академічної музики в Україні псевдореформою – прийняттям Закону №955-8 «Про зміни …». Стара Система збереглася, набравши лише деяких нових, але ще гірших рис.
Які, на вашу думку, основні проблеми цієї системи?
Це можна окреслити як поєднання високої затратності з одного боку і низької віддачі на ці затрати – з іншого. Це виражається в нераціональному використанні професійно-творчого ресурсу, в самих принципах кадрової політики, плануванні репертуару і способі його показу, що не передбачає найвищу фінансову ефективність (віддачу на затрати) і творчо-професійну якість.
Замість підвищення ефективності роботи і максимально раціонального використання ресурсу, було зроблено поворот до де-факто радянської системи – роздачі статусів «Національний», що не посприяло наближенню до європейських традицій і стандартів.
Отримувати у 5-10 разів вищу заробітну плату я хочу не як подачку за “Національний статус”, а за мою реально зроблену якісну роботу, якою при цій старій системі організаціі мене забезпечити не можуть. Це стосується і більшості моіх колег-професіоналів. Я також не хочу байдикуючи без роботи через бездарну організацію «процесу», отримувати щомісяця 40% надбавки за звання Народного.
Я хочу ці гроші (і ще більше...) з приємністю заробити. У той же час, виходячи з досвіду останніх років – відколи діє цей явно шкідливий для української культури і для усього українського суспільства Закон №955-8 – я можу констатувати його неефективність в сенсі покращення ситуації в культурній сфері, а з іншого – жахливі наслідки, що лежать вже навіть не в площині культурно-мистецькій.
Найслабше місце цього горе-закону – не врахування людського фактору, який ніхто не скасовував і який завжди був, є і буде. Спокуса необмеженою владою, безкарністю, безвідповідальністю за некомпетентність і ще багато інших «принад» – це щось дуже людське, типове, від чого не втечеш, і це треба приймати як даність-аксіому. Тому-то якісний мудрий Закон має бути розрахований не на Ісуса Христа, хто і без Закону не спокуситься на тіі «30 срібних» , а на Юду... «От якби у вас був правильний директор...!» – це лукавство.
«Правильних директорів» з янгольськими крилами не буває! Усі ми – живі люди, а у мистецькій сфері – особливо. Зловживання службовим становищем, конфлікт інтересів, авторитаризм у поєднанні з низькою професійною компетентністю, професійно-конкурентна нетерпимість, порушення права на працю, порушення права на захист працівника від свавілля керівника (профспілки в державній сфері фактично не діють), і таке інше з цього «букету», який називається вже майже банальним і звичним для нас словом корупція.
Усе це дуже швидко буйним цвітом розквітло після прийняття Закону №955-8. І все ж найстрашнішим його наслідком саме у сфері культури стала тотальна втрата гідності працівниками цієї сфери. Страх перед керівником – бути звільненим без будь-якого законного приводу, підстав і пояснень : «у вас закінчився Контракт» – зробив з українських музикантів, співаків, артистів хору і балету... на четвертому десятку років Незалежності рабами. Особисто я такої гнітючої атмосфери не пригадую навіть у «застійні» радянські 70-80-ті. Це вже щось ближче до «сталінських» 30-тих.
Така інституція як Профспілка залишилася лише де-юре, а де-факто припинила свою діяльність. Отже, ситуація в нашій культурно-мистецькій сфері дуже відрізняється від того, що відбувається у «вільному світі». То ж з якими виконаними «домашніми завданнями» ми просимося сьогодні до Євросоюзу? Питання риторичне. Без людської Гідності, яку тут розчавив Страх, збудувати сильну Державу неможливо! Це якраз є те, на що розраховують сьогодні наші вороги. Промовистим є і той факт, що цей «український Закон» був скопійований з аналогічного московського, прийнятого у Росії дещо раніше. Напевно, московитам це пасує більше, але чому це мало стати і нашою проблемою?
Багато культурних діячів нарікає на цей закон, хоча він мав покращити ситуацію в культурній сфери, що саме з ним не так?
Закон 955/8 – це спекуляція поняттям Контракт, ті контракти, що відповідно до цього закону укладаються з діячами нашої мистецької галузі, не мають нічого спільного у своїх основних положеннях з контрактами, які діють у цивілізованому світі. Зокрема, в оперних театрах і симфонічних оркестрах Європи. Там ніхто не може звільнити музиканта з його основного місця роботи. Після виграного Конкурсу на вакантну посаду та одного року випробування на посаді музикант чи артист хору....повністю захищені і можуть бути звільнені лише за якийсь кримінальний злочин, чи ще щось надзвичайно серйозне....
В Україні ж артиста після закінчення сумнозвісного Строкового контракту звільняють без пояснень. Я був в багатьох країнах і ніде такого свавілля не бачив. Будь-яка яскрава творча особистість, справжній професіонал, який знає собі ціну, бажає чесно працювати, не бажає ставати беззаперечно відданим рабом керівника закладу і терпіти брутальне хамство, приречена у нас на професійну ізоляцію більшою чи меншою мірою.
І таке діється не у якійсь приватній установі, а в державному театрі чи державній Філармонії. Тобто це робиться коштом Платників Податків нашої держави. Якщо оперний співак (соліст балету, диригент, режисер...) найвищого професійного рівня не допускається до виконання своїх кращих партій чи ролей, втрачає не тільки він особисто, втрачає увесь театр, втрачає публіка, втрачає місто і вся держава. Усі вони недоотримують той продукт і ту якість, на яку розраховують і яку, фактично, оплачують своїми податками.
Якщо оцінювати сьогоднішню важку ситуацію в Україні, все ж таки саме втрата людської гідності тут стала найбільшою проблемою і ганьбою. Держава, в якій панує тотальний страх і зневіра у справедливість і законність, не гідна хорошого майбутнього і завжди буде слабкою перед загрозами з боку її ворогів.
Які ви бачите шляхи вирішення цієї проблеми?
Щоб не втратити шанс приєднатися до цивілізованого демократичного світу через критичні проблеми в нашій культурно-мистецькій сфері необхідно:
1) Терміново переглянути закон 955/8 або його скасувати.
2) Повернути в театри й інші державні мистецькі установи систему переобрання на 3-5 річний строк на бестроковій основі з атестацією і можливістю продовження роботи або звільнення працівника, що є абсолютно можливим та реальним.
3) Відновити вагу і роль Профспілок щодо захисту прав працівників в традиціях демократичного світу.
4) Запровадити систему конкурсів на зайняття вакантних посад за європейським зразком, а не за корупційними схемами на догоду керівникові і на основі рішень лояльних до нього «комісій».
5) Провести необхідні та ефективні реформи в академічно-музичному середовищі України.
Конкретні напрацювання в цьому напрямку вже давно існують і потрібна лише добра воля, причому не лише знизу, а ій згори. Тут важливо наголосити, що я і мої однодумці-професіонали не просто розвінчуємо діючий наразі закон, ми пропонуємо конкретні дієві заходи для покращення ситуації у сфері, в якій маємо великий досвід роботи (і не лише в Україні).
