Ентоні Уолбран, австралієць, який часто пише листи до ЗМІ, і мешканка Лондона Сью Джойнер поставили запитання, а чи не був «марш справедливості» Пригожина на вихідних 23-24 червня заздалегідь спланованою дезінформаційною операцією, вдумливо організованою президентом Росії та його колишнім «кухарем»?
Після певних роздумів я дійшов висновку, що це не така вже й абсурдна версія, як здається на перший погляд. Таку махінацію цілком міг замислити колишній агент КДБ, давній прихильник концепції «маскировки». Тому я вирішив серйозно розглянути цю гіпотезу, дослідивши те, що сталося до, під час і після походу «Вагнера» на Москву.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Під час проходження курсу навчання кадрового офіцера в британській армії, мене навчили формального процесу з «Оцінки ситуації». Це метод, який передбачає, що в ході підготовки оперативного плану ви структуровано фіксуєте всі позитивні та всі негативні фактори, які можуть вплинути на вашу стратегію. На початку навчання я та багато моїх однокурсників були схильні до помилки, яку наші інструктори називали умовно «підлаштуванням оцінки», тому що ми спочатку складали план, а вже потім починали обробляли факти, намагаючись узгодити їх із нашою початковою пропозицією, відкидаючи все, що суперечило їй. Зараз я намагатимусь цього не робити.
Росіяни активніше за всіх поширюють фейки про вибори президента у США
Перед заколотом
Тижнями, якщо не місяцями, що передували заколоту, Пригожин звинувачував російське військове керівництво, зокрема міністра оборони Сергія Шойгу та начальника генерального штабу Валерія Герасимова, у тому, що вони позбавили його війська боєприпасів і всього необхідного, чого, за його словами, вони потребували для завершити своєї місії. Він був дуже обережний, намагаючись не вказувати прямо на Путіна, за винятком кількох завуальованих претензій до «дідуся», який також, мовляв, винний у тому, що коїться. Але навіть не маючи усієї необхідної амуніції, він свідомо кидав свої найманців, зокрема й завербованих по в’язницях, у м’ясорубку Бахмута.
А тим часом Путін почав вживати заходів, намагаючись тісніше пов’язати свого білоруського прибічника Олександра Лукашенка. Попри те, що президент Білорусі на словах підтримував повномасштабне вторгнення Кремля в Україну та дозволив Росії атакувати Україну з території Білорусі, він довго опирався більш глибокій участі у путінській СВО. Путін оголосив, що має намір розмістити тактичну ядерну зброю в Білорусі, подаючи сигнал про те, що дві країни тепер є «єдиною державою», а також сприяючи підвищенню «самооцінки» свого молодшого партнера. Переміщення ядерної зброї до Білорусі було закріплено в угоді, підписаній 25 травня, і згодом Лукашенко оголосив, що воно розпочалося ще в середині червня.
Під час заколоту
На вихідних 23-24 червня ПВК «Вагнера», очолювана Євгеном Пригожиним, яка активно підтримувала російські воєнні операції в Сирії, Африці та Україні, вирушила «маршем справедливості» на Москву і на своєму шляху «захопила» місто Ростов-на-Дону і розташований там штаб Південного військового округу армії РФ, а також знищила кілька російських ударних гелікоптерів та один дуже цінний літак.
На момент укладання мирової угоди між Пригожиним і Кремлем в ніч на суботу, 24 червня, імовірно, після переговорів за посередництва Лукашенка, броньована колона «вагнерівців» була на відстані приблизно 200 км від Москви. Заколот «Вагнера», швидкість його просування територією РФ та очевидна нездатність російських сил безпеки зупинити його шокували більшість спостерігачів і були витлумачені як ознака слабкості Путіна.
Але що, якщо все це було частиною плану Путіна? Можливо квола реакція російського міноборони та припущення, що деякі з її високопоставлених командирів знали про плани Вагнера або навіть були учасниками змови, стали приводом для «чистки» тих, кого Путін вважає нелояльними до себе або на кого він може перекласти провину за свою невдалу «спеціальну воєнну операцію» проти України?
Частиною проголошеної Пригожиним мотивації вирушити у «марш справедливості» на Москву була, за його словами, необхідність усунути некомпетентне вище командування армії РФ. Можливо, цим можна пояснити те, що деякі старші російські офіцери, зокрема Герасимов та «генерал Армагеддон» Сергій Суровікін, зникли з поля зору і, можливо, вже заарештовані. Також ходять чутки, що деякі інші високопоставлені офіцери російської армії були зняти з посад.
Чи раптовий розворот Пригожина на 180 градусів теж був заздалегідь спланований чи це було, як він стверджував, рішення, яке він прийняв, щоб уникнути кровопролиття? Як вже зазначалось, під час свого «маршу» на північ повстанці збили сім військово-повітряних машин російських ВКС, у тому числі бортовий командний пункт Іл-22М, убивши, як повідомляється, 13 членів його екіпажу. Втрата останнього стала суттєвим ударом по обороноздатності країни, але якщо все це справді було частиною підступного плану Путіна, що для нього ця дюжина загиблих росіян з огляду на багато тисяч дюжин, які вже загинули у війні проти України? Напевно, зенітникам «Вагнера» не було повідомлено про план керівництва, і вони просто захищались від нападу з повітря льотчиків, які також не знали всього плану.
Чи було втручання Лукашенка, яке нібито поклало край заколоту, його власною ініціативою чи з він зробив це з подачі Москви? Незалежно від того, був він ініціатором угоди, чи йому запропонували втрутитися, щоб покласти цьому кінець, безперечно, це стало ще одним стимулом для підняття його самооцінки,.
Після заколоту
Путін зробив ряд промов і заяв, якими він намагався довести усім, що він контролює ситуацію. Кульмінацією цього стало його звернення до своїх військ зі сходів Кремля у вівторок, 27 червня, коли він заявив, що лояльні до нього сили запобігли «громадянській війні».
Промову, під час проголошення якої Путін стояв на червоній доріжці та дякував вірним йому військам за запобігання повстанню, висміяли в Інтернеті навіть зазвичай прокремлівськи налаштовані користувачі, не кажучи вже про антипутінську опозицію.
Можливо, йому було байдуже, чи розвивалася його «велика ілюзія» саме так, як він планував. У своєму листі до the Guardian Уолбран задається питанням: можливо, все це було задумано з єдиною метою збільшити російську присутність у Білорусі та утримувати її під контролем Кремля. Якщо Путін відчуває, що навіть з його ядерною зброєю підтримка Лукашенка є нестійкою, який кращий спосіб посилити контроль над непевним союзником, ніж розмістити у Білорусі «приватну армію з щонайменше 25 000 загартованих у боях і повністю лояльних до тебе військових, готових захопити країну і поставити під твоє командування?»
Навіть якщо це не було свідомим наміром Путіна, перебування «Вагнера» в Білорусі як мінімум відволікало б Україну від її наступальних дій на півдні та сході. Все це може обернутись на користь для Кремля, якщо, реагуючи на їхню загрозливу близькість до Києва, Україна змушена буде вдатись до превентивних дій проти них на білоруській землі. І це може стати саме тим стимулом, якого потребує Лукашенко, щоб розглянути можливість приєднання білоруської армії до «спеціальної воєнної опції» Москви.
Сью Джойнер запитує: «Чи не варто нам принаймні бути насторожі, побоюючись, що весь цей епізод був лише спритною витівкою Путіна, аби завести його та його війська на позиції в Білорусі, щоб вони могли атакувати Київ з півночі, взявши Україну в кліщі? Нас вже заставали зненацька».
Інша річ, про яку слід пам’ятати, це те, що Путін є автором власної версії історії, тому він присвятив більшу частину своєї промови після припинення заколоту тому, щоб нагадати своєму народові про інший заколот, який стався після російських військових невдач в 1917 році.
«Інтриги, міжусобиці, політичні ігри за спиною армії і народу призвели до величезних потрясінь, краху армії і держави», – сказав він в ніч на п'ятницю, 30 червня. Президент Росії риторично запитував своїх громадян, невже вони хочуть повторити цю історичну помилку.
Фантастика, вигадка чи факт
Звичайно, все це лише мої припущення, і є коментатори, більш обізнані та краще поінформовані, ніж я, які вважають, що те, що сталося з Пригожиним, є ще одним симптомом стійкої неспроможності російського президента «відчути, звідки вітер дме» і припинити робити все більш кричущі (з точки зору перспектив Росії) помилки, які є продовженням тієї величезної помилки, яку він зробив 24 лютого 2022 року.
Тим не менш, я вважаю, що цей повітряний змій вартий того, щоб запустити його, як запропонували міс Джойнер і містер Уолбран.
